Для сербів Джо Байден «сербоненависник», а для боснійців та косовських албанців – героєм
Нова адміністрація має чітке бачення: Росію і Китай треба посунути з Балкан
Президент США Джо Байден має досвід двох каденцій на посаді віце-президента та трьох десятиліть у Комітеті з міжнародних відносин Сенату. Тому новий господар Білого дому готовий до гри на зовнішньополітичній арені. І хоча його пріоритетами є внутрішні проблеми, пандемія та економіка, він зібрав внутрішнє коло досвідчених ветеранів зовнішньої політики, більшість з яких працювали ще в адміністрації Барака Обами.
Президент Байден твердо вірить в НАТО, трансатлантичну єдність та багатосторонність. І поки він шукає способи зменшення напруги у безпрецедентній американсько-китайській кризі та формує політику щодо агресивної Росії, вже можна з упевненістю казати про те, що США переглянуть свою політику щодо Ірану, Північної Кореї, Близького Сходу чи Туреччини.
Новий підхід
А як щодо Західних Балкан і незавершених тут справ? Байдену знайомий цей регіон, він почав його регулярно відвідувати з початку 1990-х років. Майбутній президент США зустрічався з політичними, релігійними та громадськими лідерами і з багатьма з них налагодив довготривалі особисті стосунки.
Дональд Трамп віддавав перевагу швидким рішенням та «зовнішньополітичним оборудкам», це була можливість просувати свій офіс та отримувати яскраві заголовки. Натомість дипломатія та цілі Байдена, найімовірніше, є довгостроковими. Підхід Байдена можна визначити трьома словами колишнього посла США в Белграді Кемерона Мантера: обережний, стабільний і передбачуваний.
Хоча Західні Балкани можуть не займати головне місце в порядку денному нової адміністрації США, Вашингтон, тим не менш, намагаючись побудувати спільну зону безпеки у співпраці з Європейським Союзом та НАТО, може відігравати в регіоні важливу роль. Довгострокова гра нової американської адміністрації може полягати в тому, щоб допомогти країнам регіону модернізувати свою економіку, енергетичну та кліматичну політику, а також підвищити рівень демократії з акцентом на розширення співпраці з ЄС.
Нова адміністрація має чітке бачення щодо Західних Балкан. З точки зору Вашингтону, політична нестабільність регіону представляє загрозу для американських інтересів. Відмова США та ЄС від регіону створить сприятливі умови для розширення своїх сфер впливу Китаю та Росії.
Тому малоймовірно, що новий глава Білого дому повторить помилку періоду Обами, коли США ізолювались від проблем регіону і передали їх ЄС. Навпаки, можна сказати, що сьогодні Західні Балкани надають американцям чудову можливість. У тандемі з європейцями, особливо Німеччиною, нова балканська політика США може передбачати зміни в регіоні, зокрема, сприяти вирішенню внутрішніх конфліктів та відбудові зруйнованої демократії.
Довга історія стосунків президента Байдена із Західними Балканами викликає з одного боку захоплення ним, а з іншого – підозру. Для боснійців та косовських албанців він є героєм завдяки своїй рішучій підтримці бомбардування сербських сил НАТО під час балканських воєн. Сполучені Штати досі утримують близько 7 тис. солдатів на базі Бондстілл у Косово під командуванням KFOR (міжнародні сили під керівництвом НАТО, відповідальні за забезпечення стабільності в Косово). Для сербів же Байден «сербоненависник», хоча він є першим високопоставленим чиновником США, який висловив співчуття жертвам військової кампанії НАТО в 1999 році.
Немає сумнівів, що підхід Байдена до проблеми Косово базується на формулі взаємного визнання двох незалежних держав – Косово та Сербії. Водночас ЄС має шанс вийти з безідейної летаргії та очолити брюссельський діалог між Белградом та Приштиною. Спеціальний представник ЄС у Косово, досвідчений словацький дипломат Мірослав Лайчак, матиме тепер можливість говорити за трансатлантичну спільноту в цілому.
Нещодавні вибори в Косово відкрили шлях до мирного переходу влади в Приштині, але залишається питання: чи новий лідер Альбін Курті зацікавлений у досягненні угоди із Сербією. Наразі він проти будь-якого діалогу, оскільки для нього Косово – це «вирішена справа». Жодних переговорів: Сербія повинна визнати Республіку Косово.
Позиція Белграда є такою ж жорсткою. Президент Сербії Александар Вучич рішуче виступає проти визнання незалежного Косово. Белград «ніколи» не прийме суверенітет «фальшивої держави», каже президент, при цьому повторюючи, що готовий до діалогу та компромісу.
Під час передвиборчої кампанії чиновники в Белграді відкрито підтримували Дональда Трампа. Президент Вучич є одним з тих, хто хотів би бачити інший результат виборів і розраховував на продовження американської зовнішньополітичної стратегії «невтручання», якою славилась попередня адміністрація.
Чому, можна запитати, тоді немає суттєвої різниці у підході двох адміністрацій до питання Косово? Обидві вони рішуче захищають незалежність Косово. Єдина відмінність полягає в тому, що Трамп був готовий слухати те, що скаже Белград.
Принаймні, колишній президент вдавав, що слухає. Однак для Вучича, який до цього постійно скаржився, що американці вважають, що Косово є «вирішеною справою» і одночасному не бажають сприймати жодних аргументів з боку Сербії, демонстрації Трампом готовності його вислухати було цілком достатньо. Тож якщо Байден покаже готовність «прислухатись до Белграда» і використає при цьому весь свій зовнішньополітичний досвід, а також потужну дипломатію та навички ведення переговорів, то йому буде легше вирішувати «косовське питання». На даний момент Белград займає вичікувальну позицію.
Без різкого розвороту
Байден не буде робити різкого розвороту у своїй балканській політиці. Можна припустити, що в політиці і цілях американської дипломатії щодо основних союзів на Західних Балканах не відбудеться суттєвих змін. Хіба що буде змінюватись форма. По-перше, США, швидше за все, відмовляться від спроб налагодити відносини з регіоном окремо від ЄС. По-друге, американський президент буде діяти більш чітко в сприянні взаємному визнанню між Сербією і Косово. Вашингтон буде сильніше тиснути на Сербію, але не буде доходити до межі, яка б прокувала ризик того, що Сербія остаточно впаде в обійми Росії. Тому, на відміну від стриманих дипломатів, варто визнати, що, з точки зору реальної політики, до будь-якого рішення щодо Косово все ще далеко.
У такому контексті повернення більш звичної форми участі США у справах регіону скоріше буде зосереджено на інших балканських темах. Як тільки Західні Балкани будуть включені в порядок денний нової адміністрації, то пріоритетом американських інтересів стане Боснія.
Через два з половиною десятиліття після закінчення війни, Боснія залишається недієздатною державою, яку суперечливі інтереси трьох етнічних спільнот – бошняків, сербів та хорватів – ведуть у різних напрямках. Ніякої політики, лише націоналізм.
Проросійський лідер Республіки Сербської Мілорад Додік постійно погрожує сепаратизмом. Хорвати, які разом з боснійцями утворюють інший ентитет, що називається Федерація Боснії і Герцеговини, також просять окремого утворення, залишаючи боснійську ідею про унітарну країну та громадянське суспільство вкрай ігнорованою.
У планах Байдена Додік, очевидно, не є частиною рішення, а фундаментальною проблемою. Його слова про те, що визнання Косово також вимагатиме визнання Республіки Сербської, які Білий дім Трампа зустрів мовчанням, зустрінуть різку опозицію Байдена, що може бути початком кінця політичної кар'єри Додіка.
Можна очікувати, що США допоможуть європейським партнерам реформувати Боснію, якщо це буде потрібно, а також новими ініціативами, в основі яких лежить глибоке переконання Байдена в міжетнічній соціальній згуртованості та добросовісній толерантності серед мусульман, сербських православних та хорватських католиків. Це навряд чи зможе фундаментально змінити Дейтонську угоду, але може зробити міжетнічний діалог набагато ефективнішим.
У випадку Косово та Боснії нова адміністрація також буде більш чітко формувати свій меседж для регіону: якщо ви хочете приєднатися до Європейського союзу та НАТО, ви повинні дистанціюватися від Сходу та будували демократію замість копіювання авторитарних моделей.
Відновлення цінностей ліберальної демократії, якому шкодив попередник Байдена, заохочуючи популістів та націоналістів на Західних Балканах, також сприймається в регіоні неоднозначно: одні вітають, а інші бояться. Наполягання на верховенстві права, сильних інституціях, незалежних судових органах та засобах масової інформації, а також дотриманні прав людини, будуть додатково напружувати відносини між Байденом та режимом в Белграді. Вашингтон вже чітко дає зрозуміти, що не підтримуватиме зростаючий авторитаризм сербського президента.
Час для змін
Відкриття заново Балкан – це політика, заснована на довгострокових американських інтересах. Вона ґрунтується не тільки в економіці, енергетиці та інвестиціях, як це показала Вашингтонська угода про економічну нормалізацію між Сербією та Косово, яку Байден не має підстав не поважати, а, перш за все, на подальшому блокуванні російського Drang nach Westen та агресивності Китаю.
За адміністрації Трампа уряди країн Західних Балкан були в цілому віддані самі собі. Протягом останніх чотирьох років Сербія активізувала відносини з Китаєм, посилювалась і без того тривала її покірність Росії. По суті, регіон залишався поза контролем Сполучених Штатів. Китай, Росія та певною мірою Туреччина взялись активно заповнювати порожнечу ,яку залишила обережна та непевна Європа та погане глобальне лідерство США.
Настав час для змін. Спільна з ЄС робота над протидією Сходу на Балканах допомогла б пожвавити трансатлантичні відносини. На тих, хто занадто близький до Росії та Китаю, в першу чергу, мова про Сербію, буде посилено тиск у поєднанні з економічними стимулами. Меседж американців буде простим: більше ніяких спроб використовувати Європу та США у своїх чварах (стосується Сербії та Чорногорії); потрібно протистояти дипломатичному впливу Росії, зокрема у питанні державності Косово; треба припинити військовий імпорт, який робить вас стратегічно залежними; можна продовжувати купувати російський газ, але при цьому необхідно диверсифікувати джерела енергопостачання і бути готовими приймати американський зріджений природній газ.
Для США витіснення Росії з Балкан має вирішальне значення. Ця мета вимагає активізації політичної та економічної співпраці із Сербією, що є непростим завданням через тривалу ворожість частини сербського населення до втручання США у конфлікт за участю Сербії в 1999 році.
Західні Балкани, в першу чергу Сербія та Чорногорія, вже кілька років також є ареною для Китаю, який утверджується як глобальна держава. Китайський підхід був різноманітним, починаючи з реалізації його ініціативи «Один пояс – один шлях», закінчуючи інвестиціями в банки в регіоні, розвитком відносин з різними недержавними суб'єктами та поширенням впливу Китаю не тільки в політиці та економіці, але й у цілому в суспільстві.
Балканські проблеми будуть пов’язані з іншими глобальними питаннями, але коли Сполучені Штати та Європа діють як одне ціле, шанси на успіх є високими. Об’єднаний Захід може запропонувати набагато більше, ніж непередбачуваний Схід. «Особливі стосунки Байдена з Балканами повинні полегшити шлях до відновлення трансатлантизму та перезавантаження спільних зусиль в євроатлантичній інтеграції Балкан», – підсумувала в січні Європейська рада з закордонних справ.
Якщо Сполучені Штати мають відновити довіру до свого лідерства, як обіцяв їх новий президент напередодні виборів, то Західні Балкани є ідеальним місцем для такого старту.
Бошко Якшич, експерт із зовнішньої політики (Белград, Сербія)
Коментарі — 0