рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    «Колективний Лукашенка» в українських головах суттєво доклався до перемоги «нових облич»

    • Юрій Андрухович

      Український поет

    • Розсилка
    «Колективний Лукашенка» в українських головах суттєво доклався до перемоги «нових облич»

    Лукашенко стверджує, що українці «душили росіян» і самі винні в російській агресії

    Президент сусідньої країни знову наговорив.

    Інтерв’ю одному з «незалежних» пропаґандистів на ним же й очолюваному «незалежному» московському радіо прикметне вже хоча б тим, що в ньому президент сусідньої країни неодноразово називає себе істориком. Се новина для мене. Лукашенка – історик?

    Втім, якщо й новина, то аж ніяк не сенсаційна: біографію бацьки я ніколи не студіював, і всяке в ній може знайтися. Що залишилося в пам’яті – у своє от уже 25-річне неперервне моноправління Лукашенка стартував з позиції, сказати б, сільськогосподарської: здається, директора радгоспу.

    Радгоспний історик? Аграрний гуманітарій? Чому б і ні? Мало в кого який диплом у нашому постсовітському борделі? У нас, наприклад, цього року країну очолив дипломований юрист – і що з того?

    Проблема з інтерв’ю сусідського президента, однак, у тому, що як історик він дозволяє собі цілком неадекватні судження, серед яких є й відверто для нас, українців, образливі. Намагання будь-якою ціною сподобатися «незалежному» московському редакторові, а через нього і його безпосередньому очільникові, штовхає інтервйованого президента до висловів, м’яко кажучи, нерозсудливих, неперебірливих та авантюрних. Наприклад, що українці «душили росіян» і самі винні в російській агресії.

    Нормальна держава мала б реаґувати. Викликати на килим посла, формулювати ноту протесту, вимагати пояснень і вибачень. І не тільки заради ідеалістичних честі й гідності, хоч вони понад усе, але і з міркувань безпеково-прагматичних: судження-бо сусідського президента, висловлені на догоду агресорові, є більше ніж очевидним елементом інформаційної війни цього агресора проти нас.

    Але бацька через те й розпускає дурного свого язика, що впевнений: нічого такого не станеться. Українська держава (в сенсі її найвищого керівництва – того, яке вона має сьогодні) не відреаґує ніяк. Тобто вдасть, ніби не почула, не зауважила. Й не лише тому, що вважає, ніби псувати стосунки з таким чудовим сусідом через висловлені ним в екстазі пустої ляпанини дурниці ніяк не варто.

    Ні, не лише тому.

    Головна причина дещо гірша. Вона полягає в тому, що й само найвище керівництво української держави думає приблизно те саме. Судження Лукашенки цьому керівництву не просто близькі – вони свої. Рідні.

    Ба більше – їх поділяє і значна (думаю, що переважна) частина Зе!лекторату. В чому, звичайно, є своя, до того ж залізна, логіка – пряма залежність обранців від виборців та навпаки. То як могла б ця влада обуритись, коли з погляду її бобиків бацька правий?

    Серед зливи коментів під новиною про ескападу бацьки на московському радіо я знаходжу цей погляд у згущеному, сказати б, вигляді. Зберігаючи специфіку правопису (вона важлива для соціяльно-психологічного портрета), зацитую повністю:               

    «По суті бацька правий.Тому що за 29 років ми не домоглися створити Украінську імперію.У нас нехватило розуму створити одну і єдину партію ,яка б могла обєднати усю Украіну.а у нас то і роблять що до курви мами партій і жируться між собою.дай БОГ Зеленському створити таку Украінську непохитну імперію до якоі б тянулися усі украінці а не масово розбігалися як ті щурі.Я щиро вірю що це збудиться.»

    Ну що на це скажеш? Хіба згадаєш крилаті слова одного з інститутських викладачів (до речі, білоруса): «Вшя ваша дур наліцо».

    Ця «дур» має різні виміри. Тут і розумове нехлюйство, виявлене у двох десятках граматичних помилок на нещасних п’ять рядків тексту. І профанний  патріотизм, замішаний на явно тоталітарному сантименті до однопартійної «єдності». Врешті – «імперський» теократичний синдром, увиразнений якимось аж релігійним захватом від БОГом зісланого нам рятівника-преЗе!дента, майбутнього імператора всія України. І все це впереміш із елементарною глупотою. Ця каша в голові – просто розкішна пожива для технологів, які її й заварили. А тепер і для дослідників, які, дуже сподіваюся, вже невдовзі візьмуться за ґрунтовне вивчення горезвісного електорального «феномену 73 відсотків» як складного і в той же час (парадокс?) примітивно-брутального діягнозу.

    «Колективний Лукашенка» в українських головах, безперечно, суттєво доклався до цьогорічної перемоги «нових облич». От вони, свідомо та несвідомо, й віддають йому належне з воістину синівською теплотою. Ця глибинна спорідненість режимів, мінського й київського, поступово робиться дедалі очевиднішою, зв’язки «народів-братів» міцнішають, а відстань між безіменним автором зацитованого вище допису та славетним нардепом, що співом розважає корпоратив у білоруській столиці, невблаганно скорочується.

    Але позаяк зовсім не хочеться закінчувати рік аж таким сумним підсумком, висловлю-но і я свою віру, що розум, якого нам цьогоріч так «нехватило», все-таки прокинеться і все «до курви мами» найкраще обов’язково «збудиться».         

    На щастя, на здоров’я, на Новий рік!

    Джерело: Zbruc

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Володимир Цибулько
    Володимир Цибулько

    Український письменник

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Олексій Арестович
    Олексій Арестович

    військовий експерт

    Іванна Климпуш-Цинцадзе
    Іванна Климпуш-Цинцадзе

    Народний депутат

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ