Росія нездатна нас перемогти: цивілізаційна імпотенція - головна російська проблема

Ще раз:

- щодо вічно тужливої української пісні про «можливу поразку від Москви».

1. Війна - надскладна справа і веде її не військо, а усе суспільство (як соціосистема) разом.

2. Щоб виграти війну, треба мати переважаючу перевагу однієї соціосистеми над іншою, як, США над саддамівським Іраком, наприклад.

3. Росія принципово, як соціосистема, не здатна створити домінуючу перевагу над соціосистемою «Україна», при усіх наших недоліках.

Ясно?.. НЕ ЗДАТНА.

Не вистачить ресурсів, не зможе створити для цього належних міжнародних умов, а найголовніше - ніколи не знайде для цього потрібної кількості якісних кадрів.

Бо РФ, як система, працює з негативним відбором - до прийняття ключових рішень добираються лише пройдисвіти.

Пройдисвіти добрі для кидка на гроші, але, принципово не здатні до цивілізаційного протистояння.

4. Ніякий Трамп, жодне «зняття санкцій еуропейцями», їм не допоможе.

Бо, у світі, що стрімко змінюється, РФ ставить на минуле: минулі сенси та прагнення.

Минуле - завжди програє.

Завжди.

Москва не може зробити ні Україні, ні світові перспективної цивілізаційної пропозиції.

Її найвищій інтелектуальний зліт - це розбомблені пологові будинки.

Цивілізаційна імпотенція - центральна російська проблема, ніякий Трамп, Меркель, Оланд її не вирішать.

І ядерна зброя тут не допоможе.

5. Тож, не фіг себе залякувати і нескінченно нити.

Так, РФ може створити (і створює) багато неприємностей, так, це - війна, зі злиднями та втратами.

Але, нюанс у тому, щоб без війни ми б точно згнили та згинули, у своєму хуторському самозаспокоєнні.

Ніколи б не усвідомили справжню значущість моменту та місії, для якій створені.

Але, якщо вони не змогли перемогти весною 2014, у момент нашої найгіршої слабкості, вже не переможуть ніколи.

Крім того, ми всі обмануті радянським міфом про «безоговорочную капитуляцию».

Насправді, війни, які завершились розгромом противника вщент, у світовій історії можна перерахувати по пальцях однієї руки.

Та й ті, на повірку, виявляться сказкою, створеною переможцями.

Нормальна війна - це завжди кров, пісок, лайно та цукор: помилки, зрада, боягузтво, невиконані завдання, прикрі промахи, неясність даних, вогонь по своїх, втрати і - такі перемоги.

Вони б'ють нас, ми - їх, вони відібрали у нас те, ми у них - це.

Повоювали, щось втратили, щось здобули.

У нас - нормальна війна.

Не будьте совками, не чекайте блисковичного взяття Ростову.

Американці, незрівнянно могутніші за Саддама, наробили купу дурних помилок у переможному марші на Багдад.

Взяли, перемогли - і отримали партизанську війну з величезними людськими, матеріальними та іміджевими втратами, з яких не знають як вибиратися досі.

Ізраїль, з його шаленим досвідом протистояння, настільки криво та нездарно провів Другу ліванську війну, що багато хто з самих ізраїльських військових говорить про поразку в ній.

Так завжди буває.

Усе через задницю, через перепони та злидні.

Але, люди, не здатні впорядкувати сімейний бюджет та своєчасно заплатити комунальні, обурюються, що війна та трансформація суспільства йде не так, як вони б бажали.

Усе, що нам треба - виробити власний цивілізаційний шлях - у даних конкретних умовах.

І тут не потрібно бідкуватись про те, що не має вождів, та гарного плану.

Для вирішення наших завдань, цілком достатньо, ще раз - цілком достатньо - просто адекватно реагувати на виклики.

Що ми й демонструємо два роки поспіль, й повірте людині, яка бачила багато управлінців та військових різних країн світу - демонструємо дуже і дуже непогано.

Так, є запізнення у реакціях. Є певні прорахунки у оцінках, але, ми просуваємось по висхідній.

Головна наша проблема - кадрова.

Головне рішення цієї проблеми - самовдосконалення.

Не вдосконалення іншої людини шляхом ниття - яка вона погана, а постійне вдосконалення власної квалифікації.

Зокрема, щодо здатності вірно оцінювати ситуацію.