Чи всі дипломати цим займаються?

Звичайно ні. Подібні випадки, на жаль, траплялися і в минулому (а про чутки, які не реалізувалися затриманнями - взагалі годі й говорити!). Але це проблема здебільшого стосується посольств у суміжних з Україною державах (або тих, що розташовані неподалік). Ну, звісно ж, в Бразилію, Китай чи Південну Африку автобус, забитий контрабандними сигаретами чи алкоголем, не поженеш.
Про те, що займатися контрабандою для української дипслужби не є нормою свідчить і інформація Цензор.нет про сьогоднішнє затримання: МЗС України дало дозвіл на догляд автомобіля, який перевозив контрабанду, після того як водій почав апелювати до імунітету, «викличу консула» і т. ін. 
І це добре. Це хороший приклад, як потрібно відсторонюватися від того, що є неправильним.
Поведінка контрабандиста (його спроби «качати права») свідчить про його бідну освіту й підготовку. Українські дипломатичний паспорт і реєстраційні номери автомобіля не надають для їхнього власника - громадянина України - ніякого імунітету на території нашої держави. Це було перше, що мені в далекому 1994 році пояснили, видаючи на руки мій перший дипломатичний паспорт. За кордоном дипломат є дипломатом. А на території України таким же громадянином, як і решта. Та й пільг небагато. Хіба що поза чергою пройти контроль. Але і цією пільгою можна користуватися, коли перебуваєш у службовому відрядженні. Це мені теж колись пояснювали. А я пізніше пояснював своїм співробітникам, які з мого дозволу сідали за кермо офіційного автотранспорту, відряджалися на ньому в Україну чи ще кудись.
Очевидно, треба десь ще й спеціальну пам'ятку для контрабандистів розробити - тягнеш заборонене - не треба пиндючитися.
Якщо повідомлення, що контрабандист тягнув ще й «талковую бамагу», підписану його ж дружиною-дипломатом, що він перевозить дипломатичний вантаж - це діагноз. Не лише дипломати, але й будь-які державні службовці (хоча нинішнє керівництво МЗС чомусь переконане, що дипломати не є держслужбовцями, а становлять якусь особливу касту) мають знати, що вчиняти нотаріальні дії або видавати будь-які довідки чи оформлювати документи від свого імені на своє ім'я чи ім'я своїх членів сім'ї та близьких родичів заборонено. Так що, очевидно, там уся сім'я бідно освічених, але ласих на «ліві» гроші дипломатів. 
Не впевнений, чи є сьогодні контрабанда кримінальним злочином, але ось перевищення повноважень при оформленні супровідних документів на контрабанду - це вже причина сильно задуматися, чи потрібна нам та перший секретар у Братиславі (з точки зору фаховості і професійної підготовки).
А загалом причин у цієї ситуації може бути кілька.
По-перше, людська природа гріховна - і свербітимуть руки ще в багатьох і не один раз. Це треба знати, і бути до цього готовим.
По-друге, 25-річна історія української дипслужби свідчить, що надзвичайних подій тим більше, і вони тим серйозніші, чим менше співробітники посольства чи консульства зайняті роботою. Як правило (хоча і не завжди), проблема «раціонального використання часу» виникає в тих посольствах, які керуються політичними призначенцями. Люди не з системи просто не знають, що треба вимагати і як організувати роботу підлеглих. Або підлеглі, маючи подекуди більше бюрократичного досвіду, можуть елементарно «вішати лапшу» на посольські вуха. Ну, а злочинцем без роботи стає не лише солдат, але й дипломат. Тим більше, коли спокусливий кордон, який на одній ходці автобуса може дати кілька тисяч євро «легких грошей», лише пару годин подорожі по комфортних європейських дорогах.
Непрофесійність послів-політичних призначенців найчастіше виявляється саме в суміжних державах. У нас чомусь вважається, якщо людина десь там князювала у Львівській області - то це готовий посол чи дипломат для Польщі, у Закарпатті - готовий їхати в Угорщину, у Чернівецькій області - пряма дорога в Бухарест. Ця практика переважно неодноразово доводила свою неефективність, і її потрібно випалювати з української дипслужби.
Також такі ситуації є проколом в роботі представника Служби зовнішньої розвідки (так званого офіцера з питань безпеки). Хоча це і не прямий його обов'язок, але він має орієнтуватися, як часто співробітники і члени їх сімей мотаються через кордон, навіщо, які мають супроводжувальні документи.
Ну, і звичайно це «прокол» усієї системи, яка повинна забезпечувати такий стан психічного здоров'я дипломатів, коли боязнь відповідальності за порушення має пересилювати жагу наживи та використання службового становища. Це зазвичай неможливо, коли працівники нижчого рівня бачать, що їхні керівники дозволяють собі аж надто багато.
P.S. Про ганьбу. Ганьба - це коли в неспроможність вирішувати наші проблеми нас тикають носом іноземці. У цьому випадку такої ганьби немає. А для когось - навіть піар - активізація боротьби з контрабандою. Насправді дрібні і не зовсім дрібні зловживання дипломатичними імунітетами і привілеями допускають, думаю, усі без винятку країни. На деякі дрібні речі прийнято закривати очі. Якщо дрібні епізодичні зловживання стають великою практикою - потрібно реагувати. Але допоки ми спроможні реагувати на свої проблеми самостійно, як в цьому випадку, то це швидше нам до честі, ніж до ганьби.

Джерело: Facebook