Путін до кінця

Російська Федерація для України – один з найсильніших полюсів тяжіння. Від того, наскільки він буде сильним, залежить динаміка руху України у протилежному напрямку - до Європи.

З цієї точки зору суботні новини з Москви, де було оголошено про повернення Путіна у президентське крісло, мали для України майже таке ж доленосне значення, як і для самих наших сусідів.

Можливо, інтрига вибору між ним і Медведєвим була примарною, але шанс на втілення в Росії програми ліберальних реформ поки що чинним президентом існував.

Ці реформи, - єдина можливість для убезпечення Росії від повної деградації.

Путін же, фактично, відтворює ідеї російського державного діяча кінця ХІХ – початку ХХ століття Костянтина Побєдоносцева, затятого консерватора та охоронця самодержавних традицій, якого філософ Микола Бердяєв називав «духовним вождем старої монархічної Росії епохи занепаду».

Жодних послаблень, жодних змін, все заради державницької ідеї, яку активно експлуатує нинішній російський «фюрер».

Аналогія може бути більш повною, якщо взяти до уваги стан справ у сусідній країні.

Її економіка залишається сировинною. За оцінками експертів, російський бюджет може бути збалансованим лише при ціні 120$ за барель нафти, і ця величина постійно збільшується.

З огляду на скорочення населення, більшість фахівців сходиться на думці, що без нових і нових хвиль мігрантів Росії не вдасться наповнити ринок робочої сили. Але якщо до РФ їдуть, в основному, представники робітничих спеціальностей, то полишають її, навпаки, найбільш освічені кадри.

Неможливо приховати той факт, що Чечня є квазі-незалежною державою. Вся стабільність в цьому регіоні утримується на величезних бюджетних субсидіях центру і на особистих домовленостях Путіна та Кадирова.

Водночас, хоч Чечню вдалося якось “замирити”, збройне протистояння перекинулися на Інгушетію, Кабардино-Балкарію, Дагестан. Практично щоденна хроніка вбивств та терорестичних актів свідчить про те, що на Кавказі йде повноцінна громадянська війна.

Міжнаціональні конфлікти стали регулярним явищем в Росії. Цей пошук «внутрішнього ворога» досяг апогею під час націоналістичних маніфестацій на Манежній площі у центрі Москви.

Техногенні катастрофи із масовою загибеллю людей взагалі ставлять спадкоємицю колись могутнього СРСР на один рівень з країнами “третього світу”.

Виникає відчуття, що російський державний організм ще живе, але він рухається за інерцією. Зміни в політичній атмосфері, підвищення ролі громадян в державі могли б привнести нові імпульси для життя. Та ставку зроблено на старі, перевірені методи управління.

Костянтин Побєдоносцев не дожив до краху російської монархії кілька років. Непорушна, здавалося, держава впала, і Росію захлиснув кривавий вир.

Невже сьогодні Путін не розуміє необхідності суттєвого оновлення країни? Очевидно, що прекрасно розуміє.

Не виключено, що рацію мають ті, хто стверджує – Путін не ризикує передати владу кому-небудь іншому, оскільки побоюється розслідування своєї діяльності та ударів по бізнес-інтересам свого оточення.

Проте ця політика означає в недалекому майбутньому якщо не розпад Росії, то її поступове ослаблення, розклад всього соціально-політичного організму, а згодом, так чи інакше – його смерть.

Характерно, коментуючи останні події, висловився одіозний Глєб Павловський, - політтехнолог, який тривалий час працював з Кремлем, але зараз з ним розійшовся: «Путін у 2000 році був політиком, якого я любив, але той Путін мертвий. І Путін 2007 року помер. Сьогоднішній Путін – це зомбі».

Так чи інакше, у Росії був вибір між коньюктурними та стратегічними інтересами. І ціна цього вибору може виявитися дуже високою.

Як вже бувало в історії, ідеологічні мотиви, під які камуфлюються часто дуже меркантільні цілі, здатні перекреслити майбутнє цілої держави.