Уряд для побиття

Петру Порошенку будь-якою ціною необхідно переключити кнопки: з власної кризи на урядову. Певною мірою, це дасть президенту зовсім незначну паузу. Для перегрупування. Але якщо головні причини кризи влади в державі не будуть правильно проаналізовані і усунуті, то процеси деградації управління країною почнуть розвиватися з прискоренням. Тоді обмежитись заміною фігур і метафоричними обіцянками вже не вдасться. У президента є небагато варіантів, аби стабілізувати ситуацію і врятуватись.

Перший, на якому наполягає його оточення на чолі з Гройсманом, - відправити уряд у відставку. Цього хоче і все суспільство, бо прем’єр Яценюк став символом усіх негараздів українців. Якщо він залишиться на чолі Уряду, то жодних шансів на будь-які реформи, зміни і модернізацію немає. Він все більше скочується в маргінальний популізм і витрачає ресурси на боротьбу за виживання. Захід боїться, що прем’єром стане людина Порошенка (Гройсман, Яресько etc.). Тоді центр виконавчої влади переміститься на 4 поверх Банкової. Разом із масштабними корупційними схемами і оборудками. З грошима американців і західноєвропейців. Тому Захід проти. Крім того, він не впевнений, що це не вплине на процес імплементації Україною Мінських домовленостей і не прискорить темпи внутрішньої дестабілізації. Крім того, у Вашингтоні і Брюсселі зовсім не вірять в дочасні вибори парламенту, які все рівно приведуть до влади «кровосісів-олігархів» та реваншистські сили. Разом із лякаючи ми Європу націонал-радикалами. Цю бінарну суміш контролювати вже буде неможливо. Це розуміють невеликі групи впливу навколо президента. Тому, 16 лютого, готових голосувати за відставку Кабміну не так багато.

Другий. Симпатиків Порошенка і віруючих в його нерозкриту харизму депутатів БПП. Вони пропонують віддати на заклання Шокіна і Кононенка, а Яценюка якось вмовити добровільно піти у екзил. Тобто вчинити собі публічну сеппуку. Арсеній Петрович, як і перші двоє фігурантів корупційних звинувачень, зовсім не готовий піти на таку жертву, а Кайманові острови йому ніхто не пропонує. Театралізоване дійство має оформитись черговим Меморандумом принципів взаємодій між Урядом, парламентом і президентом. Це улюблена іграшка «любих друзів», які при Ющенку безнадійно рятували ситуацію за допомогою «Універсалів». В центрі має бути президент, який ініціює, консолідує, підписує і гарантує. Нова коаліційна угода буде з дедлайнами, зобов’язаннями, відповідальними міністрами і народними депутатами, щоквартальним урядовим звітом. І, нарешті, неймовірне: «(д) створення в 30-денний термін дієвих механізмів, усунення будь-яких тіньових груп від зловживання бюджетними коштами та державними активам;». Але ж в цьому і весь сенс існування всієї політичної системи влади в Україні на чолі з провідними олігархами! Дерибанити, «відкочувати», рейдерити, керувати всіма фінансовими потоками, божевільно заробляти на інсайдах, використовувати, створивши владну кумівсько-непотичну систему, державні інститути та активи для швидкого збагачення і процвітання. Цей революційний пункт, закладений в документ Лещенком і Наємом сам-по-собі робить його перспективи нікчемними. Проте, він свідчить, що в українському політикумі зажевріла слабка іскорка на необхідність кардинальної зміни принципів управління країною. І адресат не Яценюк, а президент Порошенко. Йому вказують, що його конституційна функція полягає в захисту національних інтересів. Тобто, держави. Шляхом сприяння формуванню ефективного уряду, забезпечення режиму законності. І усуненні корупції в державній політиці та забезпечення належних прав і свобод громадян.

Третій, таким чином. Президент зобов’язаний діяти. При цьому, в умовах, коли на його шаховій дошці вже відчувається цейтнот часу для руху фігур. Очевидні його три більш, ніж серйозні опоненти: анексія Криму і війна на Сході вирішувати долю яких глава держави не знає яким чином. І вже боїться. Бо за цим стоїть Путін, який залишає дуже мало шансів Порошенку на вихід із постійно наростаючої кризи державності; Захід, який стрімко втрачає довіру до нього в зв’язку з його особистим поєднанням бізнесу і влади, корупцією і неспроможністю проводити обіцяні реформи, який буде зменшувати фінансування Уряду і НБУ та готується зняти санкції з Росії; на тлі стрімкого падіння рейтингу, президент швидко стає «кульгавою качкою» у внутрішній політиці, уникаючи реального діалогу з виборцями, правди і політики консолідації суспільства, все більше ізолюючи себе від громадянського суспільства. . Обмежитись в таких умовах тільки відставками, змінами в інституційних взаємозобов’язаннях вже нічого не вирішать. Його постійні спроби використати демократичні способи для децентралізації власної влади тільки посилюють його особисту кризу, оскільки він втратив психологію сприйняття сильного лідера, здатного на жорсткі і послідовні кроки в інтересах держави і нації.

Залишається тільки один спосіб все змінити – перезавантажити всю політичну систему шляхом дочасних виборів. Парламенту і президента. Але цим найбільше лякають суспільство. Це найбільш сильний інструмент демократії в надзвичайних кризових умовах. Але ніхто не хоче йти із влади. Навіть прогресивні і віддані «борці» за демократію і з корупцією. Бо влада викликає тільки синдром власного «політичного егоїзму», який доводить більшість до сп’яніння і відчуття власної незмінності та унікальності. Із цим, найчастіше, неможливо боротися. Останній сценарій найкращий. І єдиний, коли послідовними виборними змінами влади, врешті, знайдуться лідери і політичні сили, які не будуть зловживати довірою і нехтувати національним інтересом. Важливо, що якщо це не зроблять зверху, красиво і легітимно, то це будуть робити «низи», вдаючись до революційних протестів. Вони розуміють, що так жити далі неможливо.

А Яценюк… Він і є свідченням безнадійності будь-яких домовленостей, обіцянок і довіри.

Источник: Facebook