Їі мовчання важить більше, ніж усі президентські промови

Не можу інакше, відповів я. «А ось Ліна Костенко мовчить», - наступає товариш.

Я відповів йому: «Ліна геній, а я простий трудівник пера, тут порівняння зовсім некоректне. Але навіть не про некоректність мова. Ліна Костенко має право на мовчанку.

Її мовчання важить більше, ніж усі президентські спічі і парламентські баталії. Її моральний авторитет і провидіння такі, що їх влада над розумною частиною суспільства має силу понад усілякі партії, рухи і посади - і то не тільки сьогодні, а для віків.

Вона уже сказала все, що мала сказати. Хоча я бачив у її домі те, що ще читати вікам. І те, що вона мовчить, може, і є найвищий суд розуму тому, що зробили з Україною і що вона провістила два десятиліття тому: « Гряде неоцинізм. Я в ньому не існую».

Втім, Ліна Василівна не така вже й мовчунка. Її останні поетичні збірки і публікації містять відповіді на всі головні питання часу. А вимагати від генія участі в суєті суєт - даруйте, такі люди приходять у світ не для того, щоб загубитися в охлоколотнечі». Товариш тільки зітхнув: «І навіщо їй і Україні така кара, як зараз?»

Я відповів йому словами самої Ліни: «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох». Ось такий був наш діалог. Я часто себе запитую: а чи тямлять наші державники, що вони живуть в епоху Ліни Костенко? Втім, британські королі теж не розуміли, що вони лиш сучасники Шекспіра