Тим, хто цькував Бориса Олійника, і не тільки його...

Років три не бачив Валентину Семенівну Шевченко. На прощання з Борисом Олійником оона прийшла така скорботна, як на розставання з власною молодістю. Влаене, так воно й було.

А я дивився на цю жінку і думав: за що ж паскудили її ті ж, що цькували й Бориса? За Чорнобиль?

А що, вони не знали, що саме Валентина Семенівна взяла на себе порятунок київських дітей від радіації і вивезення іх у чисті регіони - всупереч волі московської верхівки? Чи вони не знали, що саме Валя - так її називали з часів роботи в комсомолі - була союзницею Бориса у порятунку творчих людей від дурноверхих переслідувань? Чи не знали того, скільки голів колгоспів вона врятувала від тюрми за побудовані дороги і ферми, наживши собі ворогів у Політбюро?

Ні, все вони знали, професійні стукачі і паплюжники, їм було просто солодко від того, що оббрехали жінку, їм ненависна була їі чесність і непідкупність, її принциповіссь і суто жіноча доброта. Вони приписували їй чужі і свої гріхи, а вона вистояла і морально перемогла їх, бо - Людина!