Україна може зробити потужний стрибок до тоталітаризму

Як прогнозують самі журналісти, це може бути першим кроком до того, що спочатку заборонять публікації таємних розмов топ-чиновників, далі – просто чиновників, потім – звичайних розмов чиновників (вже без «топ»), і врешті – за надання публічності будь-яких листувань чи розмов будь-де чиновників або депутатів різних рівнів на ЗМІ чекає кримінальна відповідальність.

Хотів би внести ясність в це питання. Інформація має право розголошуватись, якщо вона отримана у законний спосіб. Так говорить Конституція України, так говорить закон України про ЗМІ та інші законодавчі акти. Якщо інформація зібрана у законний, конституційний спосіб, то вона має право на розповсюдження. І, таким чином, по цій інформації можуть проводитись відповідні експертизи, незалежні експертизи, замовниками яких можуть бути в тому числі і самі журналісти. Може бути проведено низку спеціальних експертиз і з’ясовано – чи піддавалися змінам, обробленню або видаленню сторонніх шумів ті чи інші записи розмов або повідомлень, які нині в тій чи іншій мірі є.

Чому це важливо? По-перше, це має дисциплінувати усіх стосовно того, хто і що говорить. За все повинна бути відповідальність. Якщо хтось підриває авторитет держави, діє всупереч нормам чинного законодавства, регламентам, виписаним міжнародними договорами й меморандумами, іншими нормами права і юриспруденції світового рівня, той має нести відповідальність.

Якщо цей законопроект, про який говорив керівник Офісу Президента в інтерв’ю The Washington Post, буде ухвалений Верховною Радою, то згодом Україна може перетворитися на напів-офшорну інформаційну зону, де можна буде обговорювати, наприклад, ліквідацію тих чи інших осіб, в том числі й журналістів. Якщо такий закон буде ухвалено, то, зрозуміло, це дасть змогу «закрити рота» й притягнути до кримінальної відповідальності усіх неугодних...

Таким чином, я припускаю, що якщо такий закон набуде чинності, це буде першим реальним кроком до тоталітарного режиму в Україні!

Мені журналісти в цьому ключі ставлять запитання: а як визначати межу між приватними розмовами чи листуваннями тих же чиновників або депутатів будь-якого рівня та розмовами або листуваннями, які, напевно, не можна назвати приватними, бо стосуються вони інтересів держави і країни, тобто, усіх нас – громадян? Бо, акцентують далі журналісти, якщо це приватна розмова чи листування, то може вже йтися про втручання у приватне життя людини, незалежно від того, чиновник це, депутат чи будь-хто інший?

Відповім наступне. Є три фактори, які мають враховуватися в тому, можна чи не можна ту чи іншу інформацію розголошувати.

Перший фактор. Якщо чиновник або депутат перебуває у робочий час на робочому місці і здійснює листування, замовлення, веде якісь морально неетичні переписки (у робочий час, коли йому платить держава гроші, тобто – ми з Вами йому платимо в цей час гроші), то, з моральної точки зору, ми – платники податків маємо право знати, за що ми цій людині платимо кошти. Можливо, непотрібно журналістам висвітлювати усю інформацію щодо переписок чи розмов прямо вже у деталях, але, загалом варто дати суспільству знати, що хтось або повій замовляє у робочий час, або квитки на курорт бронює, або робить ще якісь речі, які не має робити у робочий час. А от деталізувати ці речі можна вже для правоохоронців. Тож, тут журналіст повинен бути мудрим у дозуванні і поданні інформації. Тут журналістика вже має вийти на рівень професійної етики і такту, але не з метою обмежити соціум в інформації, а з метою верифікації секторності: що саме подавати соціуму, а що подавати винятково правоохоронцям.

Другий фактор. Якщо депутат чи чиновник робить якісь речі під час, наприклад, перерви, у вихідний день чи неробочий день – будь-які речі в період його приватного часу, то, зрозуміло, що це – його приватне життя і сюди ніхто не має права втручатись. Це щось за аналогією того, що під час перерви в школі вчителя не можна вільно знімати на відеокамеру, бо перерва – це особистий час людини і тому цього робити не можна. Але, в офіційний робочий час на офіційному робочому місці – це можливо.

Третій фактор. Якщо депутат в робочий час (навіть якщо він не на робочому місці, але – в робочий час) щось робить – листується, спілкується з кимось, то, зрозуміло, така інформація так само дозовано може оприлюднюватись. Дозовано. Тож, тут має бути виваженість.

Журналістика вже не може бути сокирною, вона повинна бути скальпельною. Бо не все можна подавати соціуму. Чому не все? Тому, що є люди, які не витримують несправедливості і починають діяти вкрай радикально. І чим більше радикалізму в Україні, тим тяжче стає самим простим людям.

Отже, моє резюме: якщо цей законопроект ухвалить ВР, якщо його потім не заветує Президент і він набуде чинності закону, Україна зробить не те що крок, а потужний стрибок до тоталітаризму, як такого. І відчує це кожен з нас!