Безальтернативний прем’єр став ізраїльською реальністю

Це були намагання ізраїльтян в черговий раз вийти з політичного глухого кута. Партія «Лікуд» на чолі з Біньяміном Нетаньягу виборола найбільше мандатів на виборах до Кнесету XXIV скликання.

На момент написання статті ситуація з розподілом мандатів була такою: «Лікуд» – 30 мандатів, «Еш атід» – 17, «ШАС» – 9, «Кахоль-Лаван» – 8, «Яадут ха-Тора» – 7, «Авода» – 7, «Яміна» – 7, «НДІ» – 7, «Релігійний сіонізм» – 6, «РААМ» – 4.

Таким чином табір Нетаньягу отримує 52 мандати: «Лікуд» – 30, «ШАС» – 9, «Яадут ха-Тора» – 7, «Релігійний сіонізм» – 6. Табір змін отримує 51 мандат: «Еш атід» – 17, «Кахоль-Лаван» – 8, «Авода» – 7, «НДІ» – 7, «Тіква Хадаша» – 6, «МЕРЕЦ» – 6. Окремо стоять ті, хто не приєднався: »РААМ» – 4, «Об’єднаний арабський список» – 6 і «Яміна» – 7.

І для того щоб отримати більшість в 61 голос, табору Нетаньягу буде недостатньо тільки підтримки «Яміни», але потрібен також «РААМ» на чолі з Мансуром Аббасом.

Табору змін потрібні обидва арабських списки, а також «Яміна». В таких умовах, як вважають політичні оглядачі, шансів на створення коаліції небагато, тоді як шанси на п’яті вибори лише збільшуються.

Таким чином від Нафталі Беннета («Яміна») і Мансура Аббаса («РААМ») залежить, чи отримає Біньямін Нетаньягу можливість сформувати коаліцію.

Хоча їм потрібно буде враховувати досвід Бені Ганца. Бо тоді, від самого початку було очевидно, що крихкий політичний союз Біньяміна Нетаньягу та його партії »Лікуд» і лідера лівоцентристського альянсу «Кахоль Лаван» Бені Ганца є абсолютно штучним утворенням, яке навряд чи буде довговічним, та його остаточно добила серія розбіжностей між цими провідними політиками.

Нетаньягу і Ганцу так й не вдалося досягти домовленостей щодо державного бюджету в грудні минулого року, що й призвело до розпуску парламенту і до нових виборів, хоча сам уряд залишився на місці.

Можливо, що Ганцу потрібно було дещо краще знати Нетаньягу, коли після третіх виборів, у квітні 2020 року, суперники об’єднали свої зусилля для того, щоб створити уряд Ізраїлю, який проведе країну через пандемію. Адже в плани Нетаньягу абсолютно не входило, що після ротації у кабінеті міністрів, яка намічалася на листопад 2021 року, Ганц займе крісло прем’єра, в якому Бібі не бачить нікого крім себе.

Власне, ці і є головною причиною того, що партнери по коаліції так і не змогли порозумітися. Нетаньягу потрібна була ця коаліція, щоб ще на рік продовжити своє прем’єрство. Передавати владу комусь іншому він не збирався. Нетаньягу, у своїй битві за бюджет, ставив далеко не економічні цілі. Йому потрібно було не допустити Бені Ганца в прем’єрське крісло і уникнути ротації, і він цього досяг.

Бібі вдалося тут перемогти. Але, отримавши таким чином для себе нові дострокові вибори, він вже не зможе вдруге провернути подібний «політичний трюк». Ніхто вже не піде більше на формування коаліції з ним на подібних умовах «ротації». Через те, що завжди можна обвинуватити свого політичного партнера в небажанні йти на компроміс щодо кількох державних призначень, а далі коаліції настає кінець.

Березневі вибори 2021 року можна визначити, як вибори довіри до Біньяміна Нетаньягу. Необхідно визнати, що будучи досвідченим політиком, він спромігся добитися того, що на день виборів 23 березня, повністю вакциновано 50 відсотків громадян Ізраїлю та 69 відсотків дорослого населення, яке старше 16 років. А на тлі падіння світової економіки через короновірус, Ізраїль чи не єдиний з розвинених країн зумів зберегти свою економіку в досить пристойному стані.

Зараз існують усі шанси, що Біньямін Нетаньягу знову стане прем’єр-міністром Ізраїлю. Що означатиме, що «бібідіада» продовжуватиметься. Все по-суті залишатиметься, як і було, а ізраїльтянам потрібно буде знову готуватися до дострокових виборів до Кнесету. І це неминуче.

Таким чином, можна сказати, що в цій країні зароджується новий вид політичного правління – унікальна «демократична диктатура». Коли одного і того ж політика демократичним шляхом можна висувати на прем’єрську посаду безкінечну кількість разів. І з цим ніхто нічого зробити не зможе.

Схема навдивовижу є простою. Бібі досить підтримки електорату, що стабільно його підтримує. Нетаньягу, при отриманні у різні способи 61 мандата, формує новий уряд. Коли ж це не вдається, то відбуваються нові вибори, до яких він залишається прем’єром. Якщо коаліція розпадається, то знову таки, оголошуються нові вибори до парламенту, але прем’єр-міністр залишається незмінним. Все дуже просто, ясно, а головне ефективно.

Хоча у цій «стабільності» й криється пастка. Це загроза, яка здатна спровокувати громадянський конфлікт. Оскільки постійні вибори не приносять жодних політичних змін.

Ізраїльське суспільство таким чином розбите на два непримиренних політичних табори. Перший усе влаштовує, через те, що вони є переконаними «нетаньягістами». Другий хоче змін, але вони нездатні висунути лідера калібру Нетаньягу. Бо Бібі політично на голову вищий від своїх опонентів. І як розірвати це замкнуте коло?

Парадоксальність ситуації полягає в тому, що від «вічного Нетаньягу» в Ізраїлі багато хто вже дуже втомився. Але на сьогодні кращого від Бібі там немає. Він мегаполітик, який своїм наддовгим перебуванням на вершині влади перекрив багатьом іншим можливість політичного зростання. Й він жодним чином не зацікавлений в тому, щоб в ізраїльському політикумі з’явився йому конкурент. Змінити це вкрай складно, пожиттєвий і безальтернативний прем’єр став ізраїльською реальністю.

Біньямін Нетаньягу й далі з маніакальною завзятістю готовий водити Ізраїль на вибори кожні півроку, але стійку коаліцію не створить. Тому що тільки він перестане бути прем’єром, на нього відразу ж чекає кримінальне переслідування, і, можливо, й в’язниця. А цього собі дозволити він не може.

Фактично доля Ізраїлю опинилася заручником в руках політика, який заради свого спасіння готовий пожертвувати долею своєї держави. Крім того, в разі його непередбачуваного відходу з посади з якихось причин, відразу замінити Бібі буде ніким. Що є вже прямою загрозою національній безпеці країни.

Проте загрозою самому Біньяміну Нетаньягу є зміна керівництва у Білому домі. Він самого початку було зрозуміло, що у Бібі вже не буде таких ексклюзивних стосунків з новим президентом США Джо Байденом, які були у нього з Дональдом Трампом. Це підтвердило те, що попередні президенти Америки розмовляли з прем’єрами Ізраїлю в перші дні після інавгурації, а Байден зателефонував Нетаньягу порівняно пізно.

Їхня розмова відбулася тільки 17 лютого. Тут варто пригадати, що Барак Обама в 2009 році зідзвонився з тодішнім ізраїльським прем’єром Ехудом Ольмертом в перший же день свого президентства, а Дональд Трамп поговорив з Нетаньягу через два дні після своєї інавгурації.

Як зауважують ізраїльські експерти, повернення до Білого дому радників епохи Обами вже охолодило перспективи ізраїльського прем’єр-міністра щодо хороших відносин з новою адміністрацією. Однак, ще будучи віце-президентом під час президенства Барака Обами, Байден публічно визначив себе прихильником єврейської держави, і в 2014 році попросив посла Ізраїлю передати Нетаньягу послання: «Бібі, я не погоджуюсь з тим, що ти кажеш, але я люблю тебе».

І хоча деякі аналітики інтерпретували той факт, що Байден не поспішав телефонувати Нетаньягу як знак того, що ізраїльський лідер, якого звинувачують у прихильності до республіканців, впав в неласку після того, як Білий дім змінив власників, у відносинах Ізраїлю з США не може нічого радикально змінитися. Джо Байден був і є переконаним прихильником Ізраїлю, й традиційним союзницьким відносинам цих двох країн нічого не загрожує.

Байден, який перебуває у вищій політичній американській лізі вже майже п’ятдесят років, чудово розуміє, що якщо він вирішить вдруге балотуватися на президентську посаду в США, то йому потрібна буде підтримка шестимільйонної американської єврейської общини. І тому його адміністрація буде повністю взаємодіяти із ізраїльськими колегами на усіх рівнях.

Крім того, президент США Джо Байден та прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу були друзями, союзниками та політичними партнерами майже чотири десятиліття. Коли вони вперше зустрілися на початку 1980-х, Байден був молодим сенатором, а Нетаньягу – молодим дипломатом. Тепер, коли вони обидва знаходяться на піку своєї кар’єри, вони повинні вирішити, як розвиватимуться їх стосунки, щоб це пішло на користь їхніх країн.

Ситуація спрощується тим, що Байдену вже не потрібно визнавати суверенітет Ізраїлю над Голанськими висотами, чи столицею Ізраїлю – Єрусалим. Це вже зробив його попередник Трамп. Тому у його адміністрації не буде необхідності приймати подібні складні рішення.

Джо Байден твердо вірить у можливості зовнішньої політики, засновані частково на особистих стосунках. У цьому є шанс для Нетаньягу, щоб відновити свою дружбу з Байденом. І тут все залежатиме від того, як поведе себе Біньямін Нетаньягу в найближчі місяці після виборів.

Напруження у відносинах не потрібні ні США, ні Ізраїлю. Розуміючи це, обидва політики будуть виходити зі стратегічних інтересів своїх країн, які полягають у важливості союзницьких стосунків між Америкою і єврейською державою.

Ізраїль маленька країна, і поки що все виглядає так, ніби основне завдання його населення – ходити на вибори, поки не виберуть кого треба. Та якщо восени будуть п’яті вибори, це теж нічого не змінить.

Тому для зміни ситуації потрібно підняти електоральний бар’єр для виборів з 3,25 до мінімум 5 відсотків. Якщо це зробити, то відразу зникнуть з парламентського списку партії, у яких зараз менше 8 мандатів. І цим можна уникнути можливості легального політичного шантажу і торгу.

Також, можливо, потрібно кардинальним чином переглянути саму систему виборів, і вибирати прем’єра безпосередньо загальнонаціональним голосуванням одночасно з виборами депутатів до Кнесету. А вже сам прем’єр-міністр самостійно зможе набирати команду фахівців на міністерські пости, не будучи залежним від інших партій, які диктують йому свої умови.