Після вступу Байдена на посаду для України відкривається небачене досі вікно можливостей

Після вступу Байдена на посаду для України відкривається небачене досі вікно можливостей

Україні потрібно демонтувати олігархічну матрицю

Після вступу Джона Байдена на президентську посаду в Сполучених Штатах для України відкривається небачене досі вікно можливостей. Тому зараз дуже важливо використати надзвичайно сприятливу для нас ситуацію. Інакше вона стане останнім шансом, який може ніколи більше не повторитися. Питання для українського народу стоїть таким чином: демонтаж олігархічної матриці або демонтаж Української держави. І тут потрібно зробити правильний вибір.

За майже тридцять років української незалежності в Україні побудований досить дивний вид «демократії», небачений досі в світі. Який можна визначити, як «олігархічну демократію».

Коли за наявності нібито формально функціонуючих демократичних інституцій, населенню через засоби масової інформації і телебачення, котре знаходиться під контролем олігархів, нав’язуються наперед невигідні йому і шкідливі для майбутнього держави рішення.

Українців щодня зомбують з телевізорів «кінськими дозами» олігархічної пропаганди, котра на політичних шоу замаскована під різноманітність позицій одних і тих же «експертів», що роками «кочують» з одного телеканалу на інший. Використовуючи довіру населення до того, що йому розповідає телевізор, можна дуже просто привести до влади кого завгодно.

І коли в сусідній Росії існує режим «самодержавної олігархії», то в Україні – це режим «самодержавства олігархів». Котрі під час виборів міняють політичні персоналії, при цьому не змінюючи суті самої діючої системи.

Але якщо в Російській Федерації диктатор Путін може замикати усю повноту влади на себе, то в Україні олігархи навчилися узгоджувати свої позиції, домовлятися і, начебто демократичним шляхом, приводити до влади своїх ставлеників і слуг. При цьому видаючи їх за «нові обличчя» у політиці.

Україною сьогодні керує дюжина олігархічних сімей, очевидними атрибутами яких є величезні багатства. Але не лише вони роблять олігархів надвпливовими персонами. Здатність впливати на владу і керувати нею є тими вирішальними важелями, за допомогою яких олігархія перетворилася в нашій державі на вершителів людських доль.

Номенклатурний консенсус дає їм можливість контролю над силовими структурами влади: поліцією, прокуратурою, судовою системою. Використовуючи їх в своїх особистих, сімейних і кланових інтересах. А контроль над парламентом дозволяє штампувати закони, які допомагають знаходити все нові можливості для збільшення визиску українського народу. І як би олігархія не видавала себе за «демократію з українською специфікою», вона несе повну відповідальність за те, що Україна є однією з найбідніших держав Європи.

Найнебезпечніше в олігархії не лише, що вона присвоїла собі більшість фінансів і ресурсів. А й те, що користуючись своїм монопольним правом на ці привласнені ресурси, вона самочинно вирішує і формує сьогодення та майбутнє українців.

Протягуючи раз за разом до влади своїх ставлеників, олігархія робить їх виконавцями своєї волі, перетворюючи на співучасників штучно спровокованих негативних процесів в політиці, економіці і соціальній сфері.

У той час, коли в Україні процвітає соціальна і економічна несправедливість, що зіштовхує велику частину її населення у злидні і страждання, олігархічні династії десятиліттями грабують її ресурси, і вже стали «фінансовими наркоманами», які не можуть зупинитися.

Тому демонтування олігархічної матриці відповідає інтересам десятків мільйонів українців, хоча дуже сумнівно, що коли-небудь олігархи добровільно можуть на це погодитися. Нині просто не існує механізмів, щоб демократичними методами усунути олігархів від влади.

Та демонтаж олігархії має розпочатися з усунення монополії олігархів в телевізійному просторі. Особливо враховуючи той факт, що головним джерелом політичних новин для більше 70 відсотків громадян України є телевізор.

Українців неможливо відлучити від телевізорів, але можливо олігархів відлучити від контролю над телебаченням. Щоб вони більше не могли самочинно вирішувати які новини і повідомлення побачить українське населення, користуючись тим, що 75 відсотків телевізійного ринку належить медіа групам.

Необхідно враховувати, що для олігархів засоби масової інформації – це не стільки бізнес, як інструмент інформаційного впливу для захисту своїх фінансових та політичних інтересів, а також і знаряддя, котре вони використовують для боротьби зі своїми політичними опонентами.

Потрібно прийняти закони, за якими одна персона не має права одночасно монопольно володіти цілими галузями промисловості, кількома телевізійними каналами і численними заводами, котрі працюють на її особисте збагачення.

Такі антимонопольні закони мають бути застосовані до абсолютно усіх учасників економічного простору, безвідносно від їхньої політичної позиції, майнових накопичень та фінансових можливостей.

Олігархи шкідливі для України не тим, що вони дуже багаті. Олігархи небезпечні тим, що вони скупили українську владу, і через куплених депутатів і інших топ чиновників керують країною з метою подальшого власного збагачення на шкоду державі і прогресу. Тому питання стоїть не про «розкуркулювання» олігархів і знищення їхніх «бізнесів», а про знищення політичної корупції.

У Верховній Раді ми бачимо маріонеток олігархічного режиму, його слуг, які десятиліттями прикривають те, що комуністична номенклатура, разом з представниками силових структур та кримінальними елементами, прибрали до рук колишнє державне майно, розподіливши його на користь «обраних».

Боси української олігархії настільки захопились неспинним самозбагаченням, що не здатні задуматися над тим, що постійна деградація українського суспільства за всіма основними показниками, починаючи від економіки і соціальної сфери та закінчуючи деградацією якісного складу населення, може призвести до того, що визискувати скоро вже буде нікого.

Та олігархічну верхівку абсолютно не хвилює той факт, що завдяки тому, що вони привласнили собі майже всі ресурси, Україна стала аутсайдером процесів глобалізації не тільки в міжнародній політиці, а й і на світовому ринку. Для них Україна – це лише територія тотального і безсоромного визиску.

Тому вести мову про європейську інтеграцію і гідне входження на рівних в цивілізаційне співтовариство можна лише умовно. Оскільки олігархічна модель «розвитку» України вже повністю вичерпала себе, а український соціум, котрий так і не став громадянським суспільством, не має тих політичних демократичних традицій, які б змогли вичистити з України олігархічну тиранію.

Варто поставити питання, що ж робити далі? Одним із варіантів відповіді – необхідно розпочати з усвідомлення того, що сьогодні Україна потребує нової моделі розвитку та зміни нині діючої системи, котра побудована на кумівстві, корупції, підвладності суддів олігархічній владі і нерівності громадян перед законом.

В Україні олігархи запровадили монополію на все. Вони створили антиконкурентне середовище, в якому ведення незалежного бізнесу стало неможливим. Тому потрібно виходити з того, що в олігархії є лише один справжній ворог – конкуренція.

Погодитися на запровадження конкурентного середовища вони можуть тільки під великим тиском із зовні. Олігархів потрібно поставити перед вибором або вони втрачають свої маєтності і фінансові збереження на Заході, або знімають «удавку» з шиї українського суспільства.

А якщо вони не захочуть втратити все і в Україні, в результаті можливого приходу до влади в критичний фуркаційний момент військового режиму, то їм буде куди вигідніше стати просто багатими бізнесменами, продавши свої зайві активи і переставши бути монополістами в ключових сферах української економіки, які вони повністю незаконно монополізували. Тобто усвідомити, що краще провести зміни зверху, припинивши пограбування народу, щоб уникнути майнових і фінансових втрат.

Потрібно, щоб вже зараз з’явилася мінімальна конкуренція й конфлікт інтересів між олігархами. Щоб у тих, хто добровільно погодиться на необхідні для України зміни, було більше шансів зберегти свої активи. А вже наступним кроком може стати, користуючись розбіжностями, що виникли в олігархічному середовищі, запуск на український ринок декількох великих американських і європейських корпорацій. Попередньо надавши їм гарантії щодо захисту майна на законодавчому рівні і реформувавши нарешті вищі судові інституції.

Партія, яка задекларує своєю головною ціллю подолання олігархії і займеться втіленням заявленого, може мати шанс на політичний успіх. Втіливши в життя ідею – за капіталізм, але без олігархів.

Потрібно закінчити формування в Україні громадянського суспільства, завершивши процес, котрий розпочався після Революції Гідності 2014 року. Повинна бути сформована критична маса політично обізнаних людей, що знають, чого і як вимагати від діючої влади.

Створивши ситуацію, щоб політики у верхніх ешелонах влади зважали на думку виборців більше, ніж на бажання олігархів. Але цього можливо досягти лише поставивши цих політиків в пряму залежність від волевиявлення виборців. Якщо олігархи більше не зможуть конвертувати владу у власне збагачення, то просто стануть звичайними мільйонерами.

Проте вся біда в тому, що тільки внутрішніми силами неможливо усунути олігархів від влади. В їхніх руках вся державна машина, яка буде в зародку знищувати будь-який антиолігархічний рух.

Тому це можливо лише під дією дуже потужних зовнішніх сил, не безпосередньо спрямованих не знищення олігархії, а на знищення умов, котрі дозволяють олігархії безперешкодно функціонувати.

Очевидно, що потрібна стратегія міжнародного співробітництва, яка буде побудована на плануванні залучення України до західної цивілізації.

Адже сучасні «українські політики» і «державні мужі» не здатні на подібні перетворення в Українській державі, ні за рівнем компетенції, ні за своїм менталітетом.

Джерело: блог Віктора Каспрука

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Антін Мухарський
Антін Мухарський

Український митець, письменник, шоумен

Олег Шамшур
Олег Шамшур

Надзвичайний та Повноважний Посол, заступник міністра закордонних справ України (2004–2005), посол України у США (2006–2010), посол України у Франції (2014–2020)

Олег Тягнибок
Олег Тягнибок

Голова політичної партії Всеукраїнське об`єднання «Свобода»

Юлія Латиніна
Юлія Латиніна

Публіцист

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies