США ставлять на російський напрямок стратега, яка розуміє загрози від Путіна

В Москві уважно стежать за формуванням команди нового американського президента Джона Байдена, і те, що головною радницею президента Сполучених Штатів з питань Росії і Центральної Азії буде Андреа Кендал-Тейлор, стало для них неочікувано. Адже за рівнем професійної підготовки, освіченості та розуміння складних процесів міжнародної політики, її цілком можна порівняти з Кондолізою Райс.

Кондолізою Райс, яка була радником президента США з національної безпеки під час першого терміну президентства Джорджа Буша-молодшого в 2001-2005 роках, і Державним секретарем США з 26 січня 2005 по 20 січня 2009 року.

Що це дійсно так говорить послужний список Андреї Кендал-Тейлор. Яка до цього відповідального призначення була  старшим науковим співробітником та директором Трансатлантичної програми безпеки Центру нової американської безпеки (CNAS).

Пані Кендал-Тейлор працювала над проблемами національної безпеки, що стоять перед США та Європою, зосереджуючись на Росії, авторитаризмі та загрозах демократії і стані трансатлантичного союзу.

А до того, як приєднатися до CNAS, Андреа Кендал-Тейлор вісім років служила старшим офіцером розвідки. З 2015 по 2018 рік вона була представником національної розвідки у справах Росії та Євразії в Національній раді з питань розвідки (NIC) в офісі директора національної розвідки (DNI).

У цій ролі вона керувала стратегічним аналізом розвідувального співтовариства США щодо Росії, представляла NIC на міжвідомчих політичних засіданнях, надавала аналіз Раді національної безпеки, а також інформувала DNI та інших високопоставлених співробітників Білого дому.

 До приходу в NIC Андреа Кендал-Тейлор була старшим аналітиком Центрального розвідувального управління (CIA), де працювала над питаннями Росії та Євразії і політичною динамікою автократій. 

Андреа Кендал-Тейлор – ад’юнкт-професор Школи зовнішньої служби Джорджтаунського університету. Її роботи публікувались у численних політологічних та політичних журналах, включаючи Journal of Peace Research, Democratization, Journal of Democracy, Foreign Affairs, Washington Post, Washington Quarterly та Foreign Policy.

Андреа Кендал-Тейлор отримала ступінь бакалавра в галузі політики в Принстонському університеті і вона має науковий ступень доктора філософії (Ph.D) за спеціальністю  політологія Каліфорнійського університету, Лос-Анджелес.

Головна радниця президента Сполучених Штатів з питань Росії Кендал-Тейлор не буде спокійно вислуховувати інсинуації міністра закордонних справ Російської Федерації  Лаврова чи його оточення, що мовляв “в Україні йде громадянська війна», «Крим – це територія Росії» і це не обговорюється, а псевдо республіки,  створені Москвою «ДНР» і «ЛНР», борються з «нацистами», які засіли в Києві. 

Призначення Кендал-Тейлор вказує на те, що Джо Байден налаштований рішуче припинити державний тероризм Росії на міжнародній арені. А Російська Федерація виводиться за рамки Європи, розглядаючись на рівні деспотичних режимів Центральної Азії.

Поява на провідних посадах професіоналів є добрим знаком, бо до того здавалося, що з Москвою граються в піддавки. А введених санкцій проти Російської Федерації було явно недостатньо, щоб примусити Кремль припинити свою агресію щодо України і залишити окуповані українські території.

Між тим в Росії дуже незадоволені таким кадровим рішенням  Байдена. Як вважають деякі російські  експерти: «Нам треба продумати свою стратегію з такими призначенцями і заздалегідь підготуватися, щоб якісно протистояти цій підривній діяльності. Досить ковтати будь-які інсинуації і нападки».

Тобто в Росії вже заздалегідь почали боятися реалістичної політики Білого дому щодо Кремля. Тому й так зачепило їх призначення Андреї Кендал-Тейлор на цю дуже відповідальну політичну ділянку. І вони, намагаючись самозаспокоїтися, стверджують, що «вся її розвідувальна кар’єра не має значення, тому що Росія – це не формула з цифр».

На думку інших коментаторів, «якось незрівнянно виходить. З одного боку, вони говорять що, Росія це головна і екзистенціальна загроза, з іншого вводять всього одну нову посаду, причому для нагляду поряд з Центральною Азією. Непропорційно». Та в Росії можуть скільки завгодно брати на кпини нові призначення в США, проте, з усього видно, що ніяких геополітичних потурань Кремлю не передбачається.

Очевидно, що Джо Байдену, після вступу на президентську посаду, доведеться розбирати «політичні руїни», залишені йому у спадок Дональдом Трампом. Але вітер змін не зупинити, не дивлячись на те, що бажають Америці в Москві.

Путін не розуміє специфіки американської політики. Йому й досі здається, що зовнішню політику держави визначає не дипломатія, а глава держави. І чим сильнішим є  лідер, тим сильніша дипломатія.

В США все трохи не так. Там зовнішню політику визначає політичний істеблішмент, і президент, як це ми побачили на прикладі Дональда Трампа, не може приймати на цьому напрямку одноосібні остаточні рішення, як би йому цього не хотілося.

Це тільки в тоталітарній Російській Федерації «еліти» можуть вважати, що Путін здатен викорінити всі розбіжності в суспільстві за допомогою страху, політичних вбивств, цензури і тотального контролю. Однак це зовсім не єдність – це ілюзія єдності, де справжній розлом пролягає між правлячими «елітами» і тими масами, які вона пригнічує.

Біда Росії в тому, що там заборонено говорити правду про самих себе. Подвійна мораль – це саме те, що руйнує РФ  прямо зараз. І ніяким телепропагандистам не вдасться переконати росіян у тому, що падіння їхньої країни в “прірву економічної нестабільності» – це в їхніх інтересах.

А в Сполучених Штатах американська «глибинна держава» змогла витримати спробу державного перевороту, вчиненого прихильниками Трампа, і не похитнутися.

Взаємини США і Росії навряд чи вдасться розпочати «з чистого листа», про що мріють у Путіна. Занадто багато Кремль «намедведив» в світі, щоб про це можна було з легкістю забути. 

Початок 2021 року визначається повною відсутністю довіри Вашингтона до Москви. Хоча ця відсутність довіри може мати і свої позитивні наслідки. Словам вже не вірять, оскільки дії кремлівців постійно демонструють абсолютно протилежне тому, що вони говорять. 

А всі потуги Російської Федерації хоч якось наблизитися до того статусу, який мав свого часу колишній СРСР, закінчилися повним провалом.

Призначення Андреї Кендал-Тейлор на відповідальну посаду на російському напрямку вказує на те, що Джо Байден робить перші позитивні кроки після закінчення виборів. Призначаючи професійних, досвідчених людей, які працюватимуть на інтереси громадян своєї країни, а не на власну владу та збагачення.

Хочеться сподіватися, що і на українському напрямку Байден підбере достойну кандидатуру, таку, як Вікторія Нуланд, котра за президенства Барака Обами була офіційною представницею Державного департаменту США в 2011—2013 роках, а потім помічницею державного секретаря США у справах Європи та Євразії. Особу, яка розуміється на  проблемах України і завданнях, котрі стоять перед нашою країною.

Україну, державу яка має величезний потенціал, олігархи і їхні політичні посіпаки, штучно перетворили на найбіднішу державу Європи. І жодному з президентів України ніколи не було за це соромно.

Тому в Україні потрібні кардинальні зміни. Зміни, які  зняли удавку з можливості вести незалежний бізнес, прийняття законів, що б знищили системну корупцію, проведення реальних економічних реформ і введення прогресуючої ставки податків – чим більше багатство  – тим більше оподаткування.

Потрібно не знищувати середній клас в Україні, а стимулювати і підтримувати його, через заохочення розвитку малого, сімейного та середнього бізнесу. Сама ж Українська держава потребує реальної допомоги від Заходу на всіх напрямках: політичному, економічному, соціальному.

А Путін може «відповзти» від України, лише відчуваючи конкретну загрозу для себе. Й вона вже є. Тому що нова американська адміністрація не збирається закривати очі на все те, що робить Москва на пострадянському просторі. 

В Кремлі сподіваються, що з ними будуть торгуватися з приводу України, але все може виявитися інакше, путінську Росію можуть ізолювати політично і економічно, дотиснувши її різким збільшенням санкцій.