Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Про комплекс «чорної вдови» у політиці

    • Кость Бондаренко

      Політолог

    • Розсилка
    Про комплекс «чорної вдови» у політиці

    Самка каракурта – «чорна вдова» – отримала свою назву через особливість: вона відкушує голову самцеві після спарювання і використовує його як їжу.

    Самка каракурта – «чорна вдова» – отримала свою назву через особливість: вона відкушує голову самцеві після спарювання і використовує його як їжу. У деяких жінок у політиці є ця подиву гідна здатність – використовувати чоловіків, витягувати з них політичну енергію і на політичних трупах вібудовувати свою кар'єру.

    З найновіших прикладів серед світових політиків варто згадати Ангелу Маркель. Спершу її команда вповні використала фактор популярності Гельмута Коля – і посприяла тому, щоби в ХДС відбувся внутрішній переворот, який усунув екс-канцлера та його команду від керма у партії. Після виборів до бундестагу 2005 року Ангела Меркель заручилася підтримкою соціал-демократів і використала їх потенціал – після цього один за одним у політичне небуття пішли вице-канцлери – соціал-демократи Франц Мюнтеферінг та Франк-Вальтер Штанмайєр. Хто про ніх пам'ятає сьогодні? А здавалося, вони творили історію Німеччини, стоячи поруч з Меркель. Штанмайєр був навіть міністром закордонних справ – протягом цілих чотирьох років. На виборах 2009 року Соціал-демократи програли – причому отримали нищівну поразку.

    Меркель – залишилася. І не просто залишилася: вона змогла наростити свій рейтинг і створити нову коаліцію – з Вільними демократами. Лідер Партії Вільних демократів Гідо Вестервелле став віце-канцлером та міністром закордонних справ Німеччини. На виборах 2013 року Вільні демократи не пройшли у бундестаг. На користь Меркель та її партії вповні зіграла коаліція з Вільними демократами – насамперед було запезпечено перетік голосів до консервативної політичної сили з ліберального середовища. Але вже ні кумир тієї частини Німеччини, яка дотримується нетрадиційної сексуальної орієнтації, Гідо Вестервелле, ані молодий віце-канцлер в'єтнамського походження Філіп Реслер не зможуть залишитися у великій політиці – вони стали черговими елементами системи, спрямованої на зміцнення влади Ангели Меркель.

    Так само і Тимошенко. Павло Лазаренко і Віктор Ющенко – її тактичні союзники – пішли у політичне небуття. Будь-хто, хто укладав тактичний або стратегічний союз із Тимошенко, були приречені або на програш, або на функціонування у режимі «другого номера» (як приклад – Олександр Турчинов, якого я поважаю як блискучого політика, майже геніального стратега, чудового оратора, письменника і філософа, але який був приречений постійно перебувати у політичній тіні Тимошенко).

    Комплекс «чорної вдови» передбачає повне поїдання жінкою-політиком свого союзника. Залишитися повинен тільки один. Сила союзника повинна перейти до «чорної вдови». Іншого не дано. Це свого часу зрозумів Віктор Янукович, якому у травні 2009 року було запропоновано укласти угоду із Тимошенко та розподілити владу в країні. Здавалося б, угода більш ніж вигідна: дві найбільші фракції створюють у парламенті коаліцію, яка у сумі дає конституційну більшість, Тимошенко стає практично вічним прем'єром, посаду президента (якого обирають у парламенті) передають Януковичу. Медведчук – як головний розробник і натхненник подібної реформи і коаліціі – бере під свій контроль судову систему.

    У останню хвилину Янукович відмовився. Думаю, ні в кого немає сумніву, що чекало би країну у випадку втілення подібного сценарію? Так само як ніхто не сумнівається, яким би було політичне довголіття Януковича? І чи взагалі хтось би пам'ятав сьогодні про такого політика. Здається, це був єдиний успішний випадок, коли політикові вдалося уникнути обіймів «чорної вдови».

    ...Сьогодні виникає питання: а яку гру з «чорною вдовою» вибере Арсеній Яценюк? І чи вдасться йому переграти Тимошенко? Наразі він заявляє про те, що Тимошенко для нього – не просто союзник, а й лідер партії, в якій він перебуває на правах «місцеблюстителя престолу». А далі?

    Чи подарує йому Тимошенко те, що він фактично перебрав на себе весь лідерський функціонал та підпорядкував партію саме своїм президентським амбициям? Минулого року внаслідок парламентських виборів партія недорахувалася багатьох членів «Батьківщини», які становили особисту гравдію Тимошенко – найбільш відданих, найбільш перевірених людей. Натомість з'явилися «люди Яценюка», серед яких немало готових і потенційних «тушок». Об'єднавчий процес «Фронту змін» та «Батьківщини» застопорився – лише 10% членив партії Яценюка влилися в лави партії «Тимошенко» (якщо вірити повідомленням ЗМІ), але при цьому контроль над фінансами та кадровими призначеннями в «Батьківщині» здійснюють переважно люди Яценюка.

    А що буде, якщо завтра на волю вийде Тимошенко? Що тоді буде з Яценюком? Чи матиме він шанс балотуватися у Президенти – особливо за умови, що Центральна віборча комісія надасть Тимошенко право висунути свою кандидатуру? Звісно, я говорю гіпотетично, і сам Арсеній Петрович розуміє, що я фантазую – але у долі іноді бувають незбагненні віражі та повороти.

    А що буде, якщо хтось із лідерів опозиції стане Президентом у 2015 році? Ну, прийдуть до влади. Ну, звільнять Тимошенко. Чи хтось із них ризикне піти на політичний альянс из нею і запропонувати їй пост прем'єр-міністра? Всі чудово пам'ятають долю Віктора Ющенка і ніхто не хоче ризикувати – навіть за умови, коли функціонал прем'єр-міністра зменшено порівняно з Помаранчевою епохою, а сам він підпорядкований Президенту. Багато хто пам'ятають, як та ж Тимошенко, будучи енергетичним віце-прем'єром в уряді Ющенка (2000 – 2001 роки) при всій обмеженості віце-прем'єрського функціоналу перетворилася на діяльного і дієвого політика, який відправив у політичне небуття таких «монстрів», як Ігор Бакай чи Григорій Суркіс. І це при тому, що у неї не було реальних важелів впливу – лише доволі умовні. Що ж говорити зараз? Або у перспективі?

    Дмитро Гнатович Видрін свого часу сказав: «Особливістю Тимошенко є те, що для неї не важлива формальна назва посади, яку вона займає. Призначте її начальником ЖЕК № 304 міста Житомир, і центром прийняття рішень в країні стане ЖЕК № 304 міста Житомир». Арсеній Яценюк та Віталій Кличко це чудово усвідомлюють. Як і усвідомлюють те, що з тактичних міркувань вони не можуть сьогодні обійтися без Тимошенко, яка має бути символом, але не лідером їх руху.

    Саме тому вони би хотіли бачити Тимошенко у ідеали – на вічному лікуванні чи на заслуженому відпочинку десь у околицях Берліна. Її би згадували, їй би за життя поставили в Україні пам'ятники, її іменами назвали б вулиці, будинки культури, заводи, школи та кінотеатри. На її честь перейменували б авіаносець «Сагайдачний». І все заради того, аби вона подовше залишалася в Європі.

    Це чудово розуміє і Янукович, для якого Тимошенко сьогодні не становить небезпеки. Він не відпускає її не тому, що боїться політичних активностей чи політичної конкуренції. Просто він розуміє ряд інших моментів. По-перше, немає достатньої кількості юридичних підстав, – а волюнтаристське звільнення з демонстративним перевищенням президентських можливостей створює небезпечний прецедент (не менш небезпечний, ніж прецедент суду над високопосадовцем рангу Тимошенко). Але якщо суд мав витриману до дрібниць формальну сторону, то звільнення Тимошенко – це порушення формальної частини. По-друге, Європейський Союз, виявляючи тиск на Україну у справі Тимошенко, не стільки виявляє зацікавленість у поверненні її в активну політику (ціну Тимошенко в Європі добре знають і усвідомлюють, і ні у кого немає ілюзій в тому, що вона – більша демократка, аніж Янукович), скільки намагається показати, хто в домі господар. Як сказала журналістка Єлена Прівен, Європа своїм зацікавленням у справі Тимошенко хоче показати, хто тут альфа-самець, а хто – омега-самка. По-третє, Янукович розуміє, що сьогоднішня опозиція – це павуки у банці. Павуки, які повинні стати легкою здобиччю для «чорної вдови», що має з'явитися ближче до виборів.

    Тимошенко вже зробила неоціненну послугу Януковичу, передавши на волю свою концепцію діяльності опозиції у передвиборчий період. Ця концепція полягає у недопущенні висунення єдиного кандидата від опозиції на наступних виборах Президента. Принаймні у першому турі. Щодо другого – і так зрозуміло, що опозиційний електорат об'єднається і відбудеться перетік на користь опозиційного кандидата. Правда, немає ясності, як діяти у випадку, якщо у другий тур вийде Петро Симоненко? Знову ж – я говорю абсолютно гіпотетично.

    Отже, ми стаємо свідками цікавих подій. Ми будемо спостерігати за тим, як опозиційні лідери намагатимуться уникнути небезпеки поїдання їх «чорною вдовою» і кому вдасться переграти Тимошенко у цьому політичному двобої. Ентомологи стверджують, що деякі самці каракуртів прилаштувалися і виживають після спарювання. Просто вони йдуть до самки не з порожніми руками (соррі, лапами), а несуть якусь загорнуту в павутину муху чи навіть порожній кокон – аби лише зайняти увагу «чорної вдови», переключити її на інші дії.

    Наразі таким методом із «чорними вдовами» вдавалося працювати Путіну. Причому з обома. Але чи вдасться Яценюкові?

    Джерело: ТСН

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    Юрій Луканов
    Юрій Луканов

    Журналіст

    Олександр Палій
    Олександр Палій

    Політолог

    Тарас Чорновіл
    Тарас Чорновіл

    Журналіст, політичний діяч

    Богдан Яременко
    Богдан Яременко

    Голова правління «Майдан Закордонних Справ»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ