Сила демократій у час потрясінь: як вижити суспільствам з вибором?

Перші три місяці 2020 року показали загальну тенденцію - рік буде дійсно важкий. Починали із загрози Третьої світової, нових фінансових потрясінь, збитих літаків та вивержень вулканів, тепер маємо планетарну пандемію, яка навіть на початкових етапах викликає все більш наростаючу паніку… І так, це лише третій місяць року.

В такі моменти народ очікує від своїх лідерів та виборних представників не лише заспокоєння та популістичного «все буде добре, і не таке бувало», але і реальних результатів та грамотного керівництва. Тут і постає питання - наскільки ефективним таке керівництво є, і якщо далі буде тільки важче, чи справимося ми разом з ним? 

Темні часи

Запорукою сили суспільства є його єдність. Сукупність сильних, розвинутих та незалежних індивідів дає в своїй спільності та єдності єдиний вольовий організм, який здатний витримати незгоди суспільного та політичного життя. Принаймні, так сказано в теорії.

Реалії ж трохи прозаїчніші. Єдність суспільства, яка в ідеалі має будуватися на почутті спільного громадянського обов’язку та республіканському духу (про який неодноразово можна начитатися у класичних римських та грецьких поборників демократичного устрою), йде від державного апарату та примусу. Часто віддані на особистий розсуд цінності та пріоритети замулюються в щоденній рутині та вирішенні побутових проблем.

Там же, де дійсно існує ініціатива, вона ризикує потонути у бюрократії. Слово, яке в наших широтах встигло зажити дурної слави, насправді ж покликана систематизувати процес управління та зробити його ефективним. Проте доволі часто безкінечні обговорення, погодження, голосування, утвердження та перегляди можуть якщо не загубити саму ідею, то доволі вірогідно зневірити її автора. 

Таким чином, маємо два згубні симптоми сучасності багатьох демократій - безініціативність рядового громадянина та повільність бюрократизмів системи. Перше залишає все більше місця державі, а друге не дає державі це саме місце зайняти. Таким чином перед обличчям темних часів демократія може постати як повільний, часто неповороткий, а головне - не готовий до різких змін та потрясінь політичний організм. 

Альтернативи

Виглядає доволі нерайдужно для вільного суспільства. Звісно ж, політики раді запропонувати альтернативу. Нащо рядовому громадянину переживати за такі важкі та далекі від нього справи, як політика чи політичний курс? Держава про це подбає. Нащо брати на себе якісь зобов’язання, особливо якщо ти до кінця їх не усвідомлюєш? Держава звільнить тебе від цього. А якщо в цій державі на чолі ще й стоїть харизматичний лідер, з іміджем політичного «силача», з гучними та простими обіцянками - все хороше буде, всього поганого не буде -, про що ще може мріяти людина? 

Ось в цей момент і з’являється запит на більш відсторонене суспільство та більш дистанційовану владу. В цей момент і з’являються автократії. Часто вони народжуються достатньо демократично - людей не завжди треба сильно переконувати в правильності міцної руки сильного господарника. Іноді навіть сталі демократичні режими з багаторічними традиціями демократичного керівництва схильні шукати для себе такі автократичні віддушини. можливо і у більш латентних проявах. 

Бажаєте показового прикладу? Прошу. Як тільки президент Сполучених Штатів оголосив про одностороннє закриття усього сполучення з країнами Європи (на початку - за винятком Ірландії та Великобританії), європейці сприйняли це не дуже радісно. Лунали заклики до необхідності спільних дій, до зваженого підходу, до діалогу та спільної боротьби. Що ж в результаті? Протягом наступних чотирьох днів більшість країн Європи поступово почали і самі закривати кордони, переривати сполучення та в цілому цілитися на самоізоляцію державного масштабу. Виглядає як ще одна маленька перемога егоїстичного автократизму, чи не так? Я не критикую самі заходи, які дійсно можуть показати свою ефективність - звернуть увагу на риторику, на підхід та на переоцінку позицій. 

То де ж віднайти надію? 

Було б доволі зручно на цьому моменті просто передати ініціативу популістам та автократам. Було б надзвичайно легко перенаправити державі та її апарату примусу більше обов’язків та більше прав по тиску на нас. Багатьом було б навіть дуже приємно звільнитися від кількох з важких та відповідальних обов’язків громадянина демократичного суспільства. Але саме це  і є здача демократії. Саме з цього починається відхід від влади народу. Якщо на перших етапах становлення громадяни самі віддають частину своїх прав автократам, то далі їх вже ніхто не питатиме.

Єдине, на що може покластися демократія, - це її власні громадяни. Усім жителям демократичних країн потрібно віднайти для себе дійсне значення демократії та її індивідуальну важливість. Свобода та рівність не означає однакову для всіх відповідальність. Свобода завжди важча, бо це - відповідальність. Ще Арістотель в своїй класичній праці «Політика» дуже чітко визначив передумови існування демократії. На його думку, кожен, хто воліє бути частиною демократичного суспільства, має мати змогу - фізичну та інтелектуальну - брати участь у політичних процесах (вибори, адміністрування, а за потреби - і захист своєї країни зі зброєю в руках) та бути економічно самодостатнім. Під другим філософ розумів можливість повністю забезпечити себе та свою сім’ю, аби не залежати від своїх співгромадян та не обтяжувати загальний добробут власними потребами. Це і є та сама відповідальність перед республікою та своїми співгромадянами, яка лежить на плечах кожного громадянина. Бути вільним - це важка робота, але вона того стовідсотково варта. 

Головна умова нашої перемоги як суспільства - відповідальність один перед одним і перед самим собою. Дозволю собі хвилинку хайпу на теперішній ситуації. Зверніть увагу: чи правильно ви миєте руки? Чи притримуєтеся соціального дистанціювання? Чи слідкуєте за здоров'ям своїм та своїх рідних? Це не паніка та не спроба розхитати ситуацію - це та базова відповідальність, від якої залежить виживання суспільства вільних рівноправних людей.