Підписаний між Сполученими Штатами та рухом «Талібан» договір у Досі мав завершити багаторічне протистояння в Афганістані. Згідно з досягнутими домовленостями США поступово виводять свої війська в обмін на стабільність та режим припинення вогню в країні. Проте переговори, які проводилися без участі уряду Афганістану та інших міжнародних партнерів, уже на початкових етапах викликали сумніви щодо процесу замирення.

Афганське питання Трампа

За часів адміністрації Дональда Трампа зовнішня політика Сполучених Штатів зазнала майже тектонічних змін. Це позначилося на роботі американських дипломатів, внесло певні корективи у відносини США із союзниками, також це відчуло і військове командування. І хоча бажання Трампа повернути всіх американських солдатів додому є благородним, проте поспіх із виведенням американських військ може мати невтішні наслідки для Вашингтона.

Від самого початку свого президентства новий господар Білого дому взяв курс на зменшення присутності Сполучених Штатів у регіонах, що втрачають пріоритетність.

Загравання із внутрішньою аудиторією та загальна орієнтація Трампа, швидше, на внутрішні питання провокували ізоляцію США на міжнародній арені. Першим кроком президента став перегляд участі Вашингтона у міжнародних організаціях гуманітарного спрямування, які, за його словами, існували переважно «за рахунок Сполучених Штатів». Далі він розвивав цей напрям, розриваючи та переписуючи низку існуючих американських торговельних угод і союзів. З часом це дійшло і до військової присутності Штатів.

Під час виборів 2016 року військові активно підтримали Дональда Трампа. Республіканець із впевненим і навіть претензійним стилем, який обіцяє діючій армії та ветеранам всіляку щонайширшу підтримку, — класичний і дуже вдалий образ, аби привернути на свій бік військових. Ще на початку своєї передвиборної кампанії він навіть обіцяв посилити американські контингенти за кордоном, але врешті-решт вирішив виводити всіх звідусіль.

Майже з першого тижня перебування в Білому домі у Трампа почалися розходження з генералітетом. Епізоди прямого протистояння Трампа та генералітету, часто викликані просто небажанням президента дослухати і досидіти до кінця на важких і довгих нарадах, детально описано в чималій кількості мемуарів колишніх високопосадовців і військових та в серіях журналістських розслідувань. Кількість змінених міністрів оборони, радників з питань національної безпеки та опозиційних Трампу генералів явно свідчить про певну кризу у відносинах Білого дому та генералітету.

З такими вихідними умовами президент Трамп і вирішив розпочати вирішення афганського питання. Важкого, багаторічного та багато в чому ключового для міжнародної системи безпеки.

Про що домовилися США та «Талібан»?

29 лютого ц.р. Сполучені Штати та представники руху «Талібан» підписали в місті Доха договір, який мав закінчити конфлікт в Афганістані, що триває вже понад 19 років.

У цього документа є три основні положення: вивід американських військ з Афганістану протягом наступних 14 місяців, звільнення полонених з обох боків і, нарешті, початок прямих переговорів представників «Талібану» та офіційного уряду Афганістану (який, до речі, на Дохських переговорах представлений не був). Окрім того, «Талібан» узяв на себе одностороннє зобов'язання стримувати діяльність терористичних організацій, таких як «Аль-Каїда» та «Ісламська держава», на території Афганістану.

Для всіх учасників переговірного процесу було очевидно одне: багато з пропонованих положень і рішень є по своїй суті ненадійними. Фактично із першого дня втілення зазначеного договору ця відсутність стійкості у взаємних поступках і стала на заваді його ефективності. Американці відмовлялися вести переговори без представників офіційного Кабула, «Талібан» відмовлявся вести переговори саме в їхній присутності. Існуюча система двох етапів переговорів мала б усунути цю проблему, проте, в свою чергу, поставила руба питання взаємної довіри як у переговорах «Талібану» з Афганістаном, так і у відносинах Афганістану із США.

І вже зараз, на найперших стадіях процесу замирення, система дає тріщину. Таліби зупинили всю активність із стримування американських військових, проте значно збільшили кількість атак на афганців. За повідомленням міністра оборони Афганістану, лише за першу добу після початку звільнення полонених бійців «Талібану» (а саме 13 березня) збройні сили Афганістану були атаковані 95 разів. Малоймовірно, що це справді допоможе на початкових стадіях переговорів, особливо якщо вони від самого початку були проблемними.

Тепер же з Афганістану прибирають основний фактор умиротворення — американські війська. Очевидно, що без них переговори в принципі стають малоймовірними та апріорі приреченими на провал.

Таким чином, можна розглядати два варіанти: або повернення широкомасштабних бойових дій і протистояння «Талібану» й офіційного Кабулу, або замороження існуючого стану речей. По суті, плановані перемовини та злиття цивільних і військових адміністрацій офіційного Кабулу та режиму талібів також є варіантом, проте вкрай малоймовірним і майже фантастичним. Хоча 2020 рік і так уже багатий на «чорних лебедів»...

Спадок В'єтнаму

Вихід американських військових і нові зіткнення талібів з афганськими збройними силами збіглися в часі ще й із черговим скандалом навколо Афганістану: за повідомленнями численних джерел, у тому числі і з військової розвідки США, росіяни призначали талібам грошові премії за вбивство американських військових. Якщо цю інформацію буде підтверджено, така поведінка талібів і росіян змусить Білий дім переглянути стратегію виведення військ.

То що чекає на Афганістан? Вважаю, найбільш доречне порівняння надав експерт RAND Corporation Джеймс Доббінс, який раніше працював дипломатом на афганському напрямку: йому вся ситуація з цими переговорами нагадує вирішення в’єтнамського конфлікту у 70-х роках минулого століття.

Тоді Америка провела прямі перемовини із Північним В'єтнамом (своїм супротивником) без залученням Південного В'єтнаму (свого союзника), знову ж таки, через їх критичне небажання бачити одне одного. В результаті американці змогли вийти з війни 1974 року, тоді як південні в'єтнамці ще кілька років продовжували боротьбу із комуністами з півночі — невдалу та зрештою програну.

2020 рік вносить ще й свої особливі корективи. Внутрішня соціально-політична криза, до якої найближчим часом можуть додатися й економічна криза та стагнація, не дасть Америці можливості швидко та адекватно відреагувати на зміну міжнародної обстановки, в тому числі і навколо Афганістану.

Для відновлення власного потенціалу впливу на міжнародний порядок і міжнародну систему безпеки Сполученим Штатам необхідно перш за все навести лад у власному суспільстві. У випадку із екстраполяцією внутрішньої політики на зовнішню фактор внутрішньої стабільності відіграє першочергову роль, і без неї американці не зможуть претендувати на таку саму визначну роль, як у попередні десятиліття.