Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Як виглядає життя та політика очима таксиста

    • Андрій Курков

      Письменник, журналіст

    • Розсилка
    Як виглядає життя та політика очима таксиста

    У таксистів – своя правда, незалежно від країни водіння машини

    Рано вранці близько сьомої я замовив по телефону таксі в аеропорт. «Чекайте смс!» – сказали мені традиційно. До вильоту ще залишалося три години, але, не отримавши смс у наступні п’ятнадцять хвилин, я почав потроху нервувати. Передзвонив. «Залишайтеся на лінії» – попросила жінка і включила мені музику. Через хвилину її голос повернувся. «Він вже внизу. Виходьте!» Я спустився по сходах, вийшов на ріг будинку і не побачив ніде обіцяної червоної «шкоди». Знову зателефонував і висловив зрозуміле здивування розбіжністю її слів із реальністю. Знову отримав музику в вухо, після чого вона терпляче промовила: «Він вас чекає у дворі». Пішов до арки, але тут з арки повільно виїхала виснажена європейськими дорогами червона «Шкода» з литовськими номерами. Побачивши мене, молодий водій виїхав на вулицю і зупинився. Завантаживши багаж, рушили в дорогу.

    – Я тут спав недалеко, – повідомив він мені. – В машині. Замовлення все дрібні приходили – по 40-50 гривень. Чого смикатися! А тут ось в аеропорт! Це трохи краще. Адже мені треба тисячу доларів заробити! Тільки як?

    Виїхали на Велику Житомирську і повернули направо.

    – Я вчора в ДТП потрапив, розбив свою БМВ, передок! У бік вдарився! Виїжджав на дорогу, подивився навколо, а тут мене «бум» – дама на джипі. Ну ясно, сам винен! Страховка розбереться, але тепер треба свою машину ремонтувати. А цю я у шефа взяв.

    Машина виїхала на майдан Незалежності. Він перескочив на іншу смугу, не вмикаючи «поворотник». Зупинилися на червоний колір світлофора, але поруч напів-зупинилася маршрутка і одразу ж поїхала далі на червоний. Він їй засигналив, вилаявся.

    – Він же людей везе! Я таким завжди сигналю. І коли поліція розвертається, де хоче, теж сигналю! А нещодавно взяв і поставив машину прямо перед поліцейськими, коли вони розвернулися через подвійну суцільну. Вони вискочили. А я їм – ви що? Чого порушуєте? У мене он три свідки в машині і відеореєстратор. Поруч відразу інші таксисти зупинилися, так що поліцейські мовчки поїхали.

    Їхали через міст Патона в сторону Дарницької площі.

    – Вночі їздити класно – одні «литовці» на дорозі! Треба ось тисячу доларів на ремонт заробити. Ну якось там буде! Я сам із Черкащини. Приїхав до Києва – нікого не знаю! А тепер уже по-іншому. Якщо що, можу в Бровари на чай заїхати або у Вишневому душ прийняти! Тепер друзів вистачає, раз у раз кажуть: «Серьога, давай, заїжджай, відпочинеш!» Тепер нормально. Мій шеф все говорить – не пийте за кермом! А сам пару днів тому на своїй БМВ по п’янці в кювет вилетів. Поганяти з вітерцем захотілося! А нещодавно я двох хасидів із Жулян до Умані віз! До себе на батьківщину. Так летів! А там на дорогах жодної «евробляхи», всі на українських номерах їздять! Навіть дивно! На Черкащині таких, як ми, немає, а тут в Києві ми – сила!

    Коли він діставав валізу і рюкзак з багажника, кинулася в очі спортивна біта з ручкою, обмотаною чорною ізоляційною стрічкою. Він побажав мені гарного польоту в обмін на моє побажання гарного дня! Заробити тисячу доларів я йому вголос не побажав, але на чай дав. Розлучилися, посміхаючись.

    ******************************************

    А коли прилетів до Парижа, моїм таксистом несподівано і вперше за довгі роки став справжній парижанин. Літній, сивий, сухорлявий.

    – Рю Казимір Делавінь шість, – сказав я йому. – Біля Одеона.

    – Знаю рю Казимір Делавінь, – впевнено відповів він.

    І ми поїхали.

    – Ви з Росії? – поцікавився він. Мабуть, через акцент.

    – Ні, з України.

    – А як ви ставитеся до Путіна?

    – Терпіти не можу.

    – А у нас його люблять. Я його теж поважаю.

    – Чому? – здивувався я.

    – Тому, що я – рояліст.



    – Ну так, Путін – цар, але «царською сім’єю», а тим більше династією, в Росії не пахне. Є система, яка поступово тисне з усіх боків, обмежуючи простір свободи і породжуючи страх і патріотичну шизофренію. Свободи слова немає взагалі.

    – А ви думаєте у нас є? – посміхнувся він гірко. – Думаєте у нас немає корупції? Так у нас теж саме, що в Росії, тільки опонентів вбивають елегантніше! Мені сімдесят два роки, я багато пам’ятаю! Ось зараз я б за ідею життя поклав. За роялістичну ідею. Мої пращури були з аристократів, їх під час Французької революції на гільйотину відправили. А я тепер бачите – таксист! Як білі російські емігранти в двадцятих роках.

    – Але ви ж не були таксистом все життя?

    – Ха! Я був важливою персоною! Я працював у міністерстві фінансів із документами, з правом підпису третьої людини після міністра! Я все знаю зсередини! Там така система була і є, що якщо не згоден з нею, тебе знищать! Автомобільна аварія або ще що-небудь!

    – Але ж все-таки, такої корупції, як в Росії або у нас, у вас ніколи не було!

    – Такої, може, і не було, але інша була і є! Я, наприклад, коли працював, взяв собі в секретарки повію! Красуню! Одягалася вона, звичайно, не як повія. Одягалася дорого і зі смаком. І мене супроводжувала на зустрічі. Ті, з ким я зустрічався, відразу хотіли з нею переспати! Чоловік рідко може встояти перед красивою жінкою. Ну вони переспали, а я потім до них із продовженням ділової розмови. І діватися їм нікуди! Ось так! Я на життя країни якось так потроху впливав! А потім мені кажуть: «Жан-Поль, ти нам більше не потрібен!» Ось і все! А у мене зараз і ідеї є, як можна країну поліпшити! З усіх політиків тільки Шарль де Голль зробив для Франції чимало хорошого. Але і поганого теж багато зробив. А Макрон – такий самий цар, як Путін. Подивіться на Беналла! Подивіться на французьке правосуддя, яке по схожих справах ухвалює різні рішення і все в залежності від того: хто підслідний!

    ******************************************

    У готель я увійшов спантеличеним. Вперше у своєму житті зіткнувшись із таксистом-роялістом, та ще й у Франції, я задумався про те, що у таксистів – своя правда, незалежно від країни водіння машини. Інша справа – чи стає правда таксиста правдою пасажира? Тут уже кожен пасажир сам вирішує.

    (Імена обох таксистів я змінив. А раптом паризький таксист знову піде працювати в міністерство фінансів? А ще й як міністром стане? Навіщо людині кар’єру псувати публічним переказом його думок та переконань?)

    Джерело: Радіо Свобода

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Дмитро Орєшкін
    Дмитро Орєшкін

    Російський політолог

    Мустафа Найєм
    Мустафа Найєм

    Народний депутат

    Микола Сунгуровський
    Микола Сунгуровський

    Директор військових програм Центру Разумкова

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Тарас Возняк
    Тарас Возняк

    Головний редактор незалежного культурологічного журналу «Ї»

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ