Ніяких європейських цінностей не існує

Від відповіді на нього сьогодні залежить майбутнє Європейського Союзу, який розхитують зсередини, хоч і не без зовнішньої допомоги, самі європейці – праворадикали й ліві популісти. Можна тішитися, що вони наразі не перемогли в Нідерландах, Австрії чи Франції, але водночас треба уважніше вивчити їхню риторику й зрозуміти суть їхніх вимог.

Демократія – це влада більшості, але не заперечення прав і вимог меншості. Дивно читати коментарі деяких лібералів, що закликають ледь не створити ґетто для націоналістів, а їхні погляди називають хворобливими. Ренесанс націоналізму є, безумовно, загрозливим – але його слід трактувати як сигнал, що для все більшої кількості людей на нашому континенті так звана «європейська ідея» стає чужою або ж викликає таку нехіть, що робить їх піддатливими на маніпуляції зовні. Згрубша звівши праворадикальну критику ЄС до спільного знаменника, можна виснувати, що в європейській ідеї їх найбільше дратує відсутність європейськості. Франція стала не французькою і не європейською, а глобальною. Це ж саме стосується й інших країн. «Європи в Європі немає»,‒ могли б вони написати на своїх банерах.

І ми не можемо не підтвердити частково їхню рацію. У програмних документах ЄС читаємо, що «Союз заснований на цінностях поваги людського достоїнства, свободи, демократії, рівності, правової держави, а також дотримання прав людини. Це цінності спільні для країн – членів співтовариства, яке характеризується плюралізмом, терпимістю, справедливістю, солідарністю та відсутністю дискримінації». Прекрасні, мудрі, золоті слова! Безцінні цінності, даруйте за оксюморон. Але що в них європейського? Такого специфічно нашого, континентального?

Можна довго говорити про ґенезу цих цінностей, автономію університетів і європейську індустріальну революцію, взяття Бастилії й страту королів, маґдебурзьку самоврядність міст і столітні війни, в яких гартувалася мрія про мир і співпрацю. Але чи кожен європейський обиватель нині змушений усвідомлювати, скільки всього дала Європа західній цивілізації? Його цікавить «тут і тепер» ‒ а під цим кутом так звані європейські цінності виглядають скалькованими з цінностей глобальних (і байдуже, що по суті все якраз навпаки).

Чи в Канаді «цінності», на яких ґрунтується суспільний лад і політичний устрій, суттєво відрізняються від європейських? Хіба в Сполучених Штатах Америки громадянські права й свободи, виборність влади, рівність усіх перед правосуддям, толерантність і її ракова пухлина ‒ політична коректність ‒ не такі самі засади існування держави, як у Європі? Експортувавши власні цінності й зробивши їх глобальними чи навіть універсальними, Європа тим самим розмила власний ціннісний фундамент.

У Європі є країни, де більшість населення схвально ставиться до гомосексуальних шлюбів, а є держави – і їх чимало! ‒ де таку можливість акцептує лише незначна меншість, хоч ми й можемо вважати це атавізмом і печерним світоглядом. Чи можна в такому разі стверджувати, що угорець із патріархальним поглядом на світ гірший за просунутого голландця? Аж ніяк, вони як громадяни Європейського Союзу рівні й мають право на власну точку зору. Більшість не завжди має рацію, але саме більшість є двигуном демократії, і якщо в Швеції чи Чехії релігійність є марґінальною, то в Польщі чи Португалії почуття віруючих (і маніпуляції ними) були і будуть частиною політичного життя. Нам, лібералам, це може подобатися чи ні, викликати скептичну посмішку чи навіть осуд, але це не означає, що нам – в ім’я своїх власних цінностей – дозволено нехтувати цінностями інших.

Ніяких європейських цінностей не існує, і це пора визнати. Точніше існують, але часто вони взаємозаперечні або принаймні різні; а якщо й подібні, то пріоритетність їхня різниться з країни в країну. І для того, щоби зберегти європейський проект, не кажучи вже про його розвиток чи розширення, треба визнати, що існує не лише «Європа різних швидкостей», а й «Європа різних цінностей».

Інакше ніякої об’єднаної Європи не буде взагалі.