Пасхальний спогад

У дитинстві я любив Пасху, хоч, відверто кажучи, не зовсім з релігійних мотивів. По-перше, бо з нагоди свята я отримував кілька днів канікул у школі, а це завжди радість. По-друге, бо в святковий кошик завжди накладали гору наїдків, домашніх ковбас і печива, і в порівнянні з Різдвом, коли свіжих продуктів менше, пасхальний стіл вражав кольорами й запахами. Нарешті по-третє, у злиденні дев’яності саме до Пасхи родина намагалася причепуритися, купити новий одяг, і часто-густо щось перепадало й мені. Зокрема, одного разу мені подарували спортивний костюм, досить схожий на справжній «адідас». Саме з ним, а не зі мною, й відбулася історія, якою з вами хочу поділитися.

Здається, я тоді був учнем третього класу загальноосвітньої школи, з навчанням у мене не складалося, і вчителі навіть пробувати залякували автора цих рядків повторним походом у той же клас. Залякуванням майбутній письменник не піддавався і норовливо продовжував прогулювати уроки разом зі старшими друзями з нашої вулиці. А, як уже було сказано, за тиждень до Пасхи, на великому недільному базарі мені було куплено прекрасний спортивний костюм. Могли купити й щось інше з одягу, але моєю мрією був саме він – одяг гангстерів і майбутніх поетів. Незайвим буде додати, що в ті роки зачіска в мене була відповідна – малу голову регулярно стригли машинкою налисо.

І хоча спортивний костюм ще тиждень мав ховатися в шафі, щоб бути урочисто мені подарованим аж на свято, я згорав від нетерпіння похизуватися обновкою. Тож одного ранку, поки ніхто не бачив, я натягнув на себе новий одяг і вирушив до друзів. Замість школи, як тоді було заведено, ми з хлопцями рушили на пустир біля заводу. Спочатку я навіть не хотів сідати в нашому таємному схроні, де ми травили історії, грали в карти й вчилися курити – боявся забруднити свій костюм, що вишукано полискував під уже теплим сонячним промінням і розповсюджував навколо пахощі новенької хімії. Постоявши дві години, я таки притомився, присів, щоб одразу ж, у перші хвилини зачепитися за цвяшок, що стирчав із дошки. Трагедія! Катастрофа! Новенькі штани подерлися, до того ж у дуже пікантному місці. Якби не старші друзі навколо, я б міг і заплакати з розпачу. А так просто зібрався і рушив, прибитий горем, додому.

Вдома всі метушилися, бо був Чистий четвер, пора для генерального прибирання. Побачивши мене в костюмі, а потім виявивши ще й розпороті штани, мама аж ахнула, але прогнозованого покарання не було. Бо, як влучно підкреслила вона, підсумувавши багатовікову мудрість народу і есенцію християнського вчення, негоже в таке свято сваритися. Словом, пронесло. І ту Пасху я святкував у чудовому настрої.