Та забудьте ви вже про Росію!

Провал української зовнішньої політики, що допустив доведення до кінця будівництва другого газогону «Північний потік», раптом висвітлив ще одну важливу проблему – попри сьомий рік війни значна частина українців досі не відкидає повного припинення бізнесової співпраці з Москвою.

Адже газогін, подобається це комусь чи ні, також є формою співпраці, бо фактично ми пропускаємо через свою територію значні об’єми російського газу, отримуючи за це плату. Таким чином ми співпрацюємо з Росією на більш-менш вигідних умовах. Крім того, наявність таких газогонів теоретично забезпечувала нашу безпеку: від стабільності ситуації в Україні залежала енергетична безпека Європи, тож ЄС був зацікавлений у припиненні війни. Але це – маю на увазі безпековий фактор нашої транзитності – уже практично в минулому.

І ми можемо довго нарікати й скаржитися на це, але пора прийняти реальність і подорослішати: будь-яка співпраця з Росією нам невигідна, бо Кремль завжди й за кожної нагоди буде викручувати нам руки, у найгірші моменти підставляти підніжку, шантажувати й маніпулювати. Це проста як світ істина, без якої ми не зможемо збудувати нормальну Україну майбутнього. Треба навчитися жити так, ніби Росії взагалі не існує.

У тому числі і в бізнесових справах. Якщо нам хочеться заробляти на транзитності, то це можна робити, але не ставлячи ставку на Росію. Передусім розбудовуючи мережу автобанів, що вестимуть до Західної Європи, великих авіахабів, потужних портів. Слід, умовно кажучи, сполучити нарешті Одесу й Чоп, подумати про транспортний коридор «із варягів» і Балтії до Чорного моря й Туреччини, шукати нові способи заробітку, а не просто експлуатувати збудовані ще за совєтської влади газо- й нафтопроводи.

Натомість Росія для кожного державного діяча й управлінця має асоціюватися виключно з проблемами й загрозами, а не потенційним джерелом прибутку. Бо ж дивно виходить: з одного боку ми закликаємо світ запроваджувати санкції проти Росії, проводимо інформаційні кампанії, щоб українці не купували російську продукцію, а самі в цей час забезпечуємо транзит російського газу (який самі теж купуємо, хоч і називаємо це віртуальним реверсом зі Словаччини). У нас було 7 років на розвиток програми енергоефективності, на розбудову власних джерел енергії, на підтримку альтернативних джерел енергоносіїв і побудову нових транзитних шляхів, але майже нічого з цього переліку не стало державним пріоритетом.

І ось у підсумку маємо: знову плачемо про те, що Росія така погана, веде газ в обхід України, завдає нам збитків, залишила нас напризволяще. Прокиньтеся, панове! Росія не просто хоче створити нам проблеми чи завдати збитків, її мета – не поставити Україну на коліна, завдання в Кремля глобальніше – знищити Україну як державу повністю! І поки ми цього не усвідомимо, доти й будемо жити ілюзіями про війну з Росією одного боку, і вигідний транзит російського газу з іншого. Так не буває!