Ромко Малко Журналіст

Білоруський фронт

Фільм, як то кажуть, на часі. Головний герой – президент Білорусі Олександр Лукашенко

Утримувати коханок завжди досить накладно. І хоч справжня любов не буває за гроші, хто вам сказав, що ця любов має бути справжня? Без значних вливань не обійтися. Спитайте будь-кого, хто має в цьому досвід. Вливання залежать від апетитів вподобаного об’єкту. А апетити, як відомо, мають здатність зростати. Відповідно, мусять зростати і вливання. Якщо раптом система дає збій, і вливання не ростуть, об’єкт кохання, скоріш за все, піде шукати іншого спонсора, а старого залишить на самого себе.

Іноді, щоправда, спонсори самі змінюють коханок, коли ті їм починають дуже набридати або своїми апетитами, або своїми дивацтвами.

Те, що відбувається нині між Білорусією та Росією якраз і є яскравий приклад такої от великої «любові». В великій політиці все як і в маленькій. А що, нині модно влаштовувати публічні розлучення з обливанням одне одного екскрементами, це вже й нікого не дивує. Нещодавно на російському НТВ всі бажаючі мали змогу ознайомитись з «шедевром» російської документалістики – фільмом «Хресний батько». Всі, кому не пощастило, можуть компенсувати свою невдачу при помочі «ютубу».

Фільм, як то кажуть, на часі. Головний герой – президент Білорусі Олександр Лукашенко, в минулому улюблений брат і товариш всього Російського народу, а віднедавна – його заклятий ворог. Можливо, російський народ тут і ні до чого, але Кремля та Газпрому - стовідсотково. Власне, на ворога Лукашенка вивели його раптові прозріння. Якось так трапилось, що президент сусідньої Білорусі раптом усвідомив, що більше не може вірно служити своєму «старшому брату», бо брат починає вилазити на голову. Він, себто Лукашенко, вирішив трохи змінити напрямок руху своєї країни і почав загравати з Європою. Звісно, не з великої симпатії. Європа на загравання відповіла, і це дуже роззлостило «старшого брата». Спочатку він тільки виматюкався, а далі взявся за зброю – за газ. Втім, перші атаки не дали результату. Лукашенко їх відбив, і пішов в контратаку. Він пообіцяв Росії таке, чого вона аж ніяк не сподівалась: перекрити транзит її зброї-газу в Європу.

Та повернемося до фільму. Зроблений в кращих традиціях геббельсівської пропаганди, він неймовірно насичений викривальною інформацією про Батьку. Лайно потоками ллється з екрану просто йому на голову, і таке аргументоване, що до кінця глядач чітко впізнає у Лукашенкові Гітлера, який ніби реінкарнувався в президента Білорусі і готується кинутись на знищення цілого світу. За півгодини глядач має змогу ознайомитись зі всіма злочинами режиму Лукашенка, дізнатися про нечистоплотність і брехливість правителя Білорусі, подивитися на убивць і жертв, і навіть пустити сльозу, коли журналіст питається сина однієї з жертв, де його тато? Зроблено дуже «професійно»: хлопчик плаче і відвертається, а творці фільму ликують. Фільм закінчується фотографією Лукашенка, яка непомітно трансформується і набирає рис Адольфа Гітлера.

От і все. Але цього достатньо, аби зрозуміти, що любов пройшла, і все, що могло - зів’яло. Тепер прийшла черга виставляти одне одному рахунки, і відбирати колись подаровані подарунки.

Власне, сам фільм не спричинив ефекту вибуху бомби під шлюбним ложем союзної держави Білорусі та Росії. Про те, що коханці давно сплять на різних ліжках, всі давно здогадувались. Фільм просто розставив всі крапки над і, розпочав новий етап в стосунках двох тепер вже не дуже братніх народів. Росіяни фактично розпочали війну. Наразі – інформаційну. І хоча до того вони також грішили певною нечистоплотністю до свого партнера, нині вони пішли в відкриту.

І хоча, як відомо, найкраща оборона – це напад, та в цьому випадку Росія стала на власні ж граблі. Кому-кому, але не їй розказувати світу, який паскудний тиран президент Білорусії. Принаймні, з її вуст це звучить не дуже делікатно. Адже якщо все те, що відбувалося в союзній державі у Кремлі знали і закривали на це очі, то висновок про саму Росію напрошується відповідний. Підленька виявляється в неї душонка, дуже підленька. Не тільки мовчала і прикривала відверті злочини, а й фінансувала їх, і тільки тепер, коли її проігнорували, вивернула білизну.

Росія, зрештою, ніколи не відзначалась великою інтелігентністю, радше навпаки. Її любов завжди закінчувалась там, де починалися її інтереси. І Білорусь, як і Україна, тут не виняток. Москва завжди досить підло вчиняла з тими, хто йшов всупереч її хотінням. Своїм хворобливим бажанням заставити всіх себе любити, вона схожа на ревнивого ґвалтівника, а не на партнера, з яким хотілося б мати справи. І Кремль нині вкотре це доводить. На жаль, ані в нас, ані в Білорусі, ані в інших країнах, які входять в сферу російських інтересів, багато хто не хоче цього розуміти. Вперто, до речі, не хоче. А дарма. Пора б нарешті і чогось навчитися, а не лізти щоразу у той самий зашморг.

Втім, незважаючи на репутацію супер-пупер імперії, яку всі повинні любити і боятися, Росія нині все-таки залишається ведмедем в посудній лавці, який навіть не здатний провести вдалої інформаційної війни. І «Хресний батько» - яскравий тому приклад. Я не знаю, чи додумається Лукашенко зняти подібний фільм про Путіна, але твердо переконаний, що матеріалу до нього можна було б накопати в сотні, а то й тисячі разів більше. Навіть коли все, що росіяни розказали про Лукашенка є правдою, то він – ангел в порівнянні з тими, ким є самі кремлівські небожителі. В їх послужному списку куди більше знищених конкурентів, вбитих чи посаджених опозиціонерів і тд і тп.

Власне, схожі фільми про Україну і українських діячів, зняті, до речі, за таким же сценарієм, і, можливо, навіть тією ж творчою групою, в Інтернеті можна знайти десятки, якщо не сотні. Зняті вони, щоправда, в ті часи, коли ворогом Росії була ще Україна. Нині ж часи змінилися, і Україна та Росія знову цілуються в засос, а тому треба шукати нового ворога, проти якого ціла країна буде спільними зусиллями боротися. Знайти ворога не складно, але що потім з ним робити, в кремлі наразі не переймаються. А дарма…

Нам, себто Україні, в цій новій війні наразі відведено місце наочного посібника. Про це, до речі, навіть не соромляться говорити автори фільму вустами всезнаючого Затуліна. Вимахувалися, мовляв, бавились в багатовекторність, не хотіли віддатися Росії, і чим це все закінчилось? Помаранчевою революцією зі всіма витікаючими з цього наслідками… Хочете сябри так само? Організуєм… Такий собі тонкий натяк на товсті обставини…

Сподіватися на те, що одного прекрасного ранку Росія нападе на Білорусію як зробила це з Осетією, наразі не доводиться. Це було б нерозумно. Хоча сподіватися, знову ж таки, на великий розум кремля, також не варто. Хто його знає, що робиться в голові покинутого коханця? Навіть коли він вже знайшов собі заміну. Скоріш за все, великі кремлівські комбінатори спробують провчити батьку більш делікатно, і, знову ж таки, не без вигоди для себе. А саме – зорганізувати в Білорусі яку-небудь заворушку, можливо, навіть схожу на нашу Помаранчеву революцію, чи на переворот в Киргизстані, скинути Луку і поставити якихось своїх пішаків.

Втім, як би там не було, нам навряд чи буде від цього користь, ну, хіба моральне задоволення. На душі завжди стає солодко, коли виявляється, що не тільки тобі погано, а є хтось, кому ще гірше…

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: