Мовний закон: торги недоречні

Непростий період зміни влади, який переживає країна, і спричинений цим хаос, що більше нагадує землетрус, ніж спокійну передачу повноважень, не вселяють оптимізму стосовно продовження започаткованих минулим президентом процесів. Досі невідомо, яку позицію щодо мовного питання займе команда нового глави держави. Єдине, що було наразі озвучено з цього приводу самим Володимиром Зеленським, це обіцянка зробити «ретельний аналіз цього закону, щоб пересвідчитися, що в ньому дотримані всі конституційні права та інтереси всіх громадян України». Це така ритуальна фраза, тож можна було б сподіватися, що на цьому все й закінчиться. Мовним питанням нова влада взагалі не зацікавиться й ігноруватиме його, бо матиме куди важливіші клопоти.

Але з іншого боку, розуміючи, якими цінностями дихає чимала частина оточення Зеленського, та й сам новоінавгурований, не можна відкидати спроби проревізувати цей документ і знівелювати правила, які в ньому встановлено. Урешті, як перший, так і другий сценарії спрацюють лише в мінус. Адже попри те, що більшість пунктів закону є нормами прямої дії й вони почнуть діяти після того, як він набуде чинності (через два місяці після опублікування), і працюватимуть автоматично, усе ж таки є певні моменти, які потребуватимуть додаткових зусиль з боку уряду та інших державних структур.

По-перше, значна частина статей набуває чинності пізніше і в різний час: через півроку, рік, два, три. До того ж у документі передбачено зміни до інших законів. Трьох десятків тих, які були зіпсовані законом Ківалова — Колес­ніченка. З них свого часу було вилучено норми про захист української мови й тепер вони повертаються, а деякі ще й підсилюються. Також у деякі закони внесено додаткові поправки, щоб вони не суперечили новому закону й не виникало розбіжностей. Усі ці зміни набувають чинності, знов-таки, не відразу. Зокрема, статті, в яких прописано відповідальність за порушення мовного закону, попередження та штрафи, запрацюють через три роки, тобто десь у липні 2022-го.

«Якщо не буде ніякої ревізії закону, — каже Тарас Шамайда, один із його розробників, — то вони набудуть чинності автоматично. Але щоб запрацювали відповідні передбачені інституції, потрібні рішення уряду». Зокрема, у найближчі місяці Кабмін повинен сформувати Національну комісію зі стандартів державної мови. Це дев’ять осіб, чиї кандидатури подаються Міністерством освіти й науки. Уряд схвалює їх і комісія може приступати до виконання своїх обов’язків — затвердження стандартів мови, правопису, методів та процедур перевірки рівня володіння мовою... Відповідно порядок складання іспитів потім теж має затвердити Кабмін. Так само впродовж трьох місяців уряд повинен призначити уповноваженого із захисту державної мови. «Саме він буде тією інстанцією, до якої кожен громадянин зможе звернутися щодо захисту своїх прав і який, власне, через три роки й почне видавати попередження та приписи про усунення порушень закону, а в разі повторних порушень виписувати штрафи, — пояснює Шамайда. — Усе це компетенція уряду: створити інституцію, призначити уповноваженого й сформувати апарат. Це мусять бути ухвалені ним рішення. І саме тут може пройти та лінія, де з одного боку опиняться прихильники закону, люди, які вимагатимуть його дотримання та відповідних рішень від уряду, а з другого — влада, яка, якщо захоче вставляти палиці в колеса закону, то зможе його саботувати».

Як можна саботувати закон або ж зробити його недієвим, звести всю працю нанівець? Тут рецептів чимало, однак усе, власне, вкладається в три варіанти. Саботаж та ігнорування своїх обов’язків з боку уряду. Країна наразі не знає, що це буде за структура і якими «персонажами» наповниться.

Ще більшою загрозою може стати парламент, якщо наважиться здійснити ревізію самого закону. Тут усе залежатиме від результатів позачергових парламентських виборів, які, до слова, уже заплановані на 21 липня (це менш ніж через тиждень після набуття законом чинності). Не варто забувати, що мова — це надто важлива зброя в гібридній війні. Тому якщо справді здійсняться погані передчуття з приводу реваншу дореволюційних еліт, які зможуть прийти «на хвості» Зеленського, тоді мовне питання знову стане розмінною монетою в їхніх іграх. Новий президент під час своєї інавгураційної промови мимоволі (чи навмисне) на це навіть натякнув, у стилі кремлівської пропаганди, продемонструвавши, що досі вважає, нібито мова може стати інструментом поділу, а не єднання. Хоча Тарас Шамайда вважає, що влазити в цю сферу Зеленському нині не з руки. «Те, що він не буде вести активну лінію на захист української мови, це зрозуміло. Думаю, він старатиметься винести цю тему взагалі за дужки. Для президента Зеленського, який має велику підтримку суспільства, атакувати українську мову, створювати лінію розколу навколо спроб ревізувати закон, означає втратити підтримку патріотичної частини свого електорату. Якщо він аж настільки буде йти на поводу в якоїсь проросійської групи зі свого оточення, щоб втрачати цю підтримку й провокувати конфлікт, він цим нашкодить і собі, й українській державі. Тому я сподіваюся, що здоровий глузд у цьому питанні візьме гору».

Ну й третій варіант, як можуть спробувати поглумитися над мовним законом, так це руками Конституційного Суду. Для цього вистачить подання глави держави чи групи політиків. І тут не обов’язково, щоб суд визнавав весь закон таким, що не відповідає Конституції. Достатньо вилучити з нього лише деякі норми й він стане недієвим. «Вони можуть його або змінювати, або скасовувати через парламент чи через КСУ, доводячи його неконституційність, — пояснює Шамайда. — Усе, безумовно, залежатиме від того, що в голові цього парткому, і від того, наскільки суспільство готове захищати свою мову. Людям треба розуміти, що ні Москва нікуди не поділася, ні ті сили реваншу, які діють в Україні, теж нікуди не поділися. А вони можуть навіть значно посилити свої позиції у владі в найближчі місяці й українцям потрібно буде реально боротися за цей закон, який такими складними зусиллями був ухвалений».

Насправді ж загрозу можна очікувати звідусіль. Про те, що закон про мову — наче колода в оці усім антиукраїнським силам, зовсім не новина. І чудовий приклад цього — реакція Кремля, який навіть вдався до скликання Ради безпеки ООН, щоб обговорити на її засіданні нове українське мовне законодавство. Звісно, це типова шизофренія. І в ООН саме так до цього поставилися, коли відмовилися втручатися в наші законотворчі процеси. Але цей випадок вкотре доводить, що мова — справді потужна зброя, яку дуже бояться вороги України. І зовсім не дивно, що до компанії росіян, охочих поспекулювати на цій темі, з превеликим задоволенням долучилися угорці, які в українських націєзахисних законодавчих ініціативах уже традиційно вбачають для себе якісь загрози. Заява від угорського МЗС про те, що мовний закон утискатиме права національних меншин, «тому що відбирає вже раніше надане право на використання рідної мови», і сподівання на те, що Зеленський змінить закон про мову, що «відповідає духові Петра Порошенка», — чистої води маніпуляції.

Транслювати таке немає жодних видимих підстав. По-перше, цей документ прямо не стосується національних меншин. У нас є закон про нацменшини, ратифікована хартія регіональних мов, а в законі про державну мову є доручення уряду впродовж шести місяців внести законопроект, який додатково захищатиме мови корінних народів і національних меншин. По-друге, мовним законом внесено зміни в перехідні положення закону про освіту, де викладена головна рекомендація Венеціанської комісії про продовження перехідного періоду для тих дітей, які почали навчатися мовами меншин (зокрема, угорською та румунською) ще до набуття чинності закону про освіту. Для таких дітей перехідний період мав закінчитися 2020 року, а тепер закінчиться 2023-го. До слова, для таких учнів, які навчаються російською, перехідний період не продовжується, бо виділеного часу носіям російської мови, близької до української, цілком достатньо, щоб пристосуватися до нових правил.

І галас із Кремля, і шантаж із Будапешта насправді ще можуть в якийсь момент спрацювати й стати приводом до неприємних поступок. Такий сценарій дуже залежить від рівня спротиву української влади та того, наскільки вона усвідомлює важливість мовного арсеналу на озброєнні країни, а також недопущення використання його в будь-яких торгах.