рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    100 відсотків стабільності

    • Ромко Малко

      Журналіст

    • Розсилка
    100 відсотків стабільності

    Тільки-но Віктор Федорович відвідав Францію, як її затрясло від загальнонаціонального страйку.

    Тільки-но Віктор Федорович відвідав Францію, як її затрясло від загальнонаціонального страйку. Чесно кажучи, Францію від страйків трясло і раніше. Трясло її і в той день, коли Віктор Федорович гуляв Парижем. Тому цілком імовірно, що він жодного стосунку до жодних французьких страйків не має, але, знаючи його карму, можна очікувати чого завгодно. Надто вже символічно все виглядає. Особливо якщо згадати, що наш гарант є абсолютнім чемпіоном з стабільності, а сам страйк відбувається з приводу пенсійної реформи, про яку і в нас полюбляють поговорити.

    Цього разу учасниками страйку за даними профспілок стало 3,5 мільйони французів. Було скасовано всі нічні потяги, 60% приміських потягів TER і дві третині міжміських. Значно скоротило перевезення швидкісне метро Парижу. Страйкують водії автобусів, скасовано близько 30% рейсів з паризького аеропорту "Руассі" та 50% - з аеропорту "Орлі". До страйку приєдналася третина викладачів ліцеїв, частина співробітників пошти, працівники нафтопереробних заводів, магістратур, установ пенітенціарної системи та водіїв вантажних автомобілів. Страйк робітників французьких портів вже призвів до зростання цін на дизельне паливо по всій Європі. Тільки біля марсельського порту скупчилося близько 56 танкерів із нафтою.

    Ціна питання – всього лиш підвищення пенсійного віку. Уряд Франції має намір підняти його з 60 до 62 років, а виплати державної пенсії починати не у 65, а в 67 років. Уряд стверджує, що пенсійна реформа дозволить йому заощадити до 2018 року €70 млрд.

    Нам таке й не снилося, чи не так?

    Ні, не 70 млрд євро. Ми більше все-таки полюбляємо гривні, і, на біду, долари, а євро нам ні до чого. Не снилося нам таких страйків, а, точніше, такої активності в захисті своїх прав. Як не крути, зі стабільністю в нас наразі все окей, і жодні катаклізми не в стані нам її пересрати. Навіть підвищення пенсійного віку.

    Звісно, ми не французи, і вік нам підвищувати аж до 67 років ніхто не буде. Мало хто в цій країні так довго живе. Обмежаться якимись смішними 60-ма. І то для жінок. А тому, якщо хто і додумається страйкувати з приводу таких дурниць, то хіба зграйка опозиціонерів, аби підтримати свій рейтинг і вкотре нагадати про себе.

    Втім, у даній історії насправді найцікавішим є зовсім не плани уряду, не пенсійний вік і навіть не страйк. Цікавим є сам принцип світосприйняття громадянами своєї ролі і своїх прав.

    Пам’ятаєте, як через вбивство поліцейськими двох арабських підлітків з передмістя Парижа їхні колеги кілька років тому ледь не розгромили весь Париж? Дивні були часи... А пригадуєте, чим закінчились протести української громадськості з приводу загибелі в міліційному відділку студента Ігора Індило? Ні? А нічим. Нещодавно влада повідомила, що міліціонери справді ні в чому не винні, і хлопець таки сам впав, сам забився і сам убився. Без жодної сторонньої допомоги. Аналогій проводити недоцільно, а то ще звинуватять в підбурюванні. Ні, жодних аналогій, тим більше підбурювання, Боже борони. Лише гола констатація фактів. Більше нічого.

    Насправді Україна – не Франція. І палити тут чужі машини чи кидати бруківку ніхто не буде, і слава Богу. Втім, зайвий раз вийти мирно на вулиці і спитати все-таки: «Доки нас вбиватимуть у відділках або поза ними люди, яким ми платимо зарплату аби вони нас захищали та охороняли?», все-таки вартувало б. Хоча б задля годиться. Хоча б задля того, щоб на місці студента Індила не опинився хтось з нас.

    Як на мене, найбільша проблема українців в даному контексті, - це незнання народної мудрості. А вона чітко і ясно каже, що «гуртом і батька легше бити». Не подумайте нічого крамольного. Йдеться всього лиш про відстоювання гуртом своїх прав. Є, щоправда, і інша мудрість, кардинально протилежна – «моя хата скраю» . Але, як показує практика, керуватися нею собі ж на шкоду. Не знаю, звідки французи почули мудрість про «бити батька», чи вони вивчають українські прислів’я, чи, може, мають схожі свої, але як знов-таки, показує практика, вона їм вже не раз ставала в нагоді. Чи стане й цього разу, побачимо. А от нам повчитися від них би точно не завадило.

    Звичайно, ми інші, в нас особливий менталітет, ми такими дурницями не заморочуємося і заморочуватись ніколи не будемо. Нам «аби не було війни», а все інше ми якось переживемо. Але от чи є сенс переживати? Невже ніколи і нікому в цій країні не хотілося просто жити? Не виживати, не переживати, а жити як білі люди. Це, можливо, і скучно, але ж як добре...

    Ви ніколи не задумувались, чому французи так непогано живуть? Працюють по півдня, п’ють вино і в вус не дують. Чи не тому, випадково, що навчилися поважати себе і не дозволяти нікому, навіть власній владі, із себе знущатись? І це при тому, що більшість з них взагалі не цікавиться політикою та не знає, коли будуть наступні вибори. Зате коли влада бодай на крихту хоче прикрутити гайки, від малого до великого виходять на вулиці і протестують.

    Можна, звісно, все й далі списувати на менталітет і на кризу, можна у всьому звинувачувати погану владу, з якою нам не пощастило, але влада – це всього лиш наше дзеркальне відображення. Ми є її роботодавцями, спонсорами, і навіть, якщо хочете, творцями. Влада ніколи не буває нормальною і янгольською. Вона ніколи свої інтереси не ставитиме нище від інтересів народу. Вірніше майже ніколи. Аж до того часу, коли сам народ того не вимагатиме.

    Є багато причин, через які нас не хочуть прийняти до Євросоюзу. Їх можна перелічувати по пунктах, але я не маю бажання цим займатись. Бо, як на мене, найважливішою з них є саме наша безхребетність. Безхребетність щодо власного я, не вміння і не бажання бути людьми вільними та щасливими, небажання боротися за свої права, своє щастя і своє майбутнє.

    Європі не потрібно рабів, бо з них мало користі. А саме рабство і є нині основною візиткою нашого суспільства. Саме воно визначає наш вектор руху. На захід, туди, де корені нашої цивілізації, чи на схід, де корені деспотії, від якої ми ніяк не відмиємось. Звідси печально відома багатовекторність Кучми і така ж хвороблива багатовекторність Януковича. І пишатися нею – лише стверджувати свою неповноцінність. Адже хіба є здоровою людина, яка страждає на роздвоєння особистості, і хіба може бути здоровим суспільство, у якого перманентна шизофренія?

    Є тисячі способів «покращити життя» в Україні «вже сьогодні», але жоден з них нам не підходить, бо нам потрібна стабільність. Стабільність у всьому: в корупції, у брехливих політиках, у нікчемній владі, у зростанні цін, у садистській міліції, у низькій платні, у неповазі, у хамстві, у жлобстві, у чому завгодно, аби лиш стабільність. Нам подобається працювати за мізерні гроші, подобається, коли брешуть, подобається, коли нас ламають і називають біле чорним, а чорне – білим, подобається, коли нами маніпулюють, коли з нас відверто насміхаються, коли мають за електорат, а не за людей, подобається їздити на заробітки і підтирати дупи сеньйорам, подобається розсувати свої ноги по заморських борделях... Подобається! Працювати, щоб мати, що їсти, їсти, щоб не вмерти з голоду, і жити, а жити, щоб працювати. І так з покоління в покоління, аж до кінця віку. Жити в цьому смердючому замкнутому колі і мріяти поїхати хоч раз в житті в Париж, подивитися, як справді живуть люди і сказати: «нам так не жить»...

    А чому? Кишка тонка? Чи гріхи до раю не пускають? Чи нам пороблено народжуватись, жити і вмирати в дурдомі, під чуйним керівництвом «старшого» брата з розкосими очицями Чингізхана?

    Перш ніж ставити крапку, так, до слова, обмовлюсь, що попередні страйки, які сколихнули Францію, стосувалися підвищення житлово-комунальних тарифів та цін на харчові продукти. Вони в них, бачте, суттєво зросли. І великі патріоти французи вийшли на вулиці, не погоджуючись перетерпіти тимчасові труднощі. При їхніх-то зарплатах…

    Вам це нічого не нагадує? Звісно ні, адже нас це давно вже не стосується…І з тарифами, і з цінами, у нас давно все окей, як і з всепоглинаючою стабільністю? Чого і їм, французам, бажаємо…

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Павло Подобєд
    Павло Подобєд

    Історик

    Сергій Тихий
    Сергій Тихий

    Журналіст

    Зоя Казанжи
    Зоя Казанжи

    Громадський діяч

    Олег Тітамир
    Олег Тітамир

    Президент ГО «Українська організація захисту споживачів послуг»

    Сергій Борщевський
    Сергій Борщевський

    Письменник, дипломат, експерт Центру дослідження Росії

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ