Про незручні факти з недавньої історії України

У підручниках історії багато написано про таку легендарну громадсько-політичну організацію, як Народний рух України за перебудову, що виникла у 1988 році та стала флагманом об'єднання різних суспільно-політичних середовищ, які виступили за вихід України зі складу СРСР.

На чільних ролях – письменники Іван Драч, Дмитро Павличко та Володимир Яворівський, політв’язні В’ячеслав Чорновіл, брати Горині та дисиденти з Української гельсінкської спілки, архітектор Лариса Скорик, генерал Вілен Мартиросян та інші цікаві особистості.

На жаль, у підручниках бракує місця для незручних фактів і подробиць, які розкривають латентні особливості певних процесів, які лягли в основу актуального державотворення 1989 – 1996 років. В реальності, де пройшло перетворення Української радянської соціалістичної республіки в Українську радянську капіталістичну республіку, де кафедри наукового комунізму хотіли спершу перетворити в кафедри наукового націоналізму та врешті зробили кафедрами політології, а кафедри наукового атеїзму стали кафедрами релігієзнавства.

З розсекречених після серпневого путчу ГКЧП документів Управління захисту конституційного ладу КДБ СРСР випливає, що при плануванні режиму надзвичайного стану в ході розпаду Союзу оперативні та аналітичні підрозділи зійшлися на думці, що наявних сил і засобів реалістично вистачить виключно для запровадження справжнього режиму надзвичайного стану в столиці тільки ОДНІЄЇ «прибалтійської республіки».

У Вільнюсі, або в Талліні, і аж ніяк не одночасно. Про Київ, столицю 52-мільйонної республіки, де на рухівські акції типу Ланцюга Злуки виходило по 500000 громадян, мова не йшла в принципі. Тому управлінський контур вирішили перевстановлювати вручну.

Так от, у жовтні 1990 р. Секретаріат Руху очолив Віктор Михайлович Бурлаков. За легендою – «українець, 41 рік, освіта вища, інженер Міськпобуткомбінату. Член оргкомітету з'їзду. Трускавець».

В грудні 1991 р. Голова Служби національної безпеки України Євген Марчук присвоїв В. Бурлакову звання генерал-майора та призначив його начальником Управління захисту національної державності та боротьби з тероризмом (Управління «Т»), створеного замість одіозного 5-го Управління КДБ УРСР (боротьба з ідеологічною диверсією). Працював В. Бурлаков на цій посаді до 1996 р.

З 2015 року є у нас прекрасний декомунізаційний закон, що розсекречував архіви НКВС-КДБ. А даних про негласний апарат радянських репресивних органів у відкритому доступі нема і не буде. Інформація про конфіденційне співробітництво з органами держбезпеки фіксувалась у так званих агентурних справах, заведених на десятки тисяч людей (якщо говорити про УРСР). Відсоток існуючих на сьогодні архівних справ стосовно всього колись сформованого масиву інформації – мізерний.

Нині всі ці прекрасні люди – агенти КДБ, негласні позаштатні працівники, резиденти, утримувачі конспіративних квартир – ходять довкола, сидять у кабінетах, розповідають небилиці по телевізору, дають чи не дають вам допуски та довідки, читають лекції, виступають в ООН.

Більше того, усі ці роки Україна незаконно оберігала таємниці мертвої імперії. Дані про негласний апарат КДБ УРСР незаконно отримували гриф таємності і ховались від людей.

Незаконно – оскільки КДБ УРСР був ліквідований 20 вересня 1991 року постановою Верховної Ради. натомість було створено Службу національної безпеки України, правонаступницею якої 25 березня 1992 року стала СБУ. Берегти таємниці ліквідованого КДБ нову структуру ніхто не зобов'язував.

...Після успішно проведених заходів якось увечері запросив керівник у генеральських погонах зайти в неформальному ключі на чарку коньяку.

Ну, при нагоді, думаю, запитаю монстра оперативного мистецтва, чому дані про негласний апарат КДБ УРСР на 25 році Незалежності та третьому році війни досі не оприлюднено.

Монстр поглянув на мене якось особливо проникливо та співчутливо. Як на душевнохворого.

– Адріанович! Так хто ж після цього з нами працювати буде!!?