No-Fly Zone: як обійтися без НАТО, якщо НАТО не хоче ризикувати

Про безпольотну зону сказано вже доволі: Україна просить і навіть благає «закрити» небо, проте партнери з НАТО робити цього не бажають. Мовляв, у такий спосіб країни-члени Альянсу опиняться втягнутими у російсько-українську війну. Не будемо зараз про моральний бік справи, поговоримо про інше: а чи можливо встановити безпольотну зону, не апелюючи до емпатії НАТО?

Теоретично, так. Був один дуже цікавий випадок того, як допомога приходила «з неба», і відноситься він до часів, коли НАТО ще взагалі не було створено. Хоча йдеться і не про ідентичну до нинішньої української ситуацію.

Однак давайте про все спочатку – у порядку зворотної хронології.

2011 рік. Рада Безпеки ООН дає добро на безпольотну зону над Лівією під час конфлікту там після повстання і війни проти режиму Каддафі. Тоді потрібна була згода Росії на ухвалення відповідної резолюції або, як мінімум, було потрібно, аби Росія не накладала вето. На сторінках видання The Atlantic описується, до речі, описуються карколомні пригоди цієї резолюції в стінах ООН. Описується, як хитроумно «обробила» Лаврова Гіларі Клінтон, і як Москва, з благословення Медвєдєва, утрималася від голосування за резолюцію (що Путін буцімто розцінив як слабкість, котрій немає прощення). Втім, подробиці тут не важать. Важить те, що безпольотну зону над Лівією встановила ООН.

1992 рік. Аналогічна ситуація: рішення про закриття авіапростору над Боснією та Герцеговиною – епіцентром балканських воєн 90-х – ухвалює так само ООН.

1991 рік. Після війни у Перській Затоці антисаддамівська коаліція встановила зони, заборонені для польотів на півночі та півдні Іраку. Це убезпечило курдів від загроз Саддама Хусейна. На таке рішення не було мандату ООН, але було рішення НАТО – тобто варіації на тему того, хто підписує резолюцію, як бачимо, можливі. Була б на те, як казали колись, «політична воля».

Тож якщо не виходить працювати по лінії НАТО, Україна може спробувати попрацювати по лінії ООН. Паралельно вимагаючи виключення Росії з Ради безпеки ООН.

І, нарешті, ще один «кейс», який варто взяти до уваги.

1948 рік, блокада Західного Берліну. В ніч з 23 до 24 червня (не здивуюся, якщо це сталося о четвертій ранку) відбулося припинення автомобільного, водного та залізничного зв'язку між західною та східною частинами Берліна. Почалося таке миле Гітлеру-Сталіну ізолювання цивільного населення від будь-яких благ цивілізації. Мета? Традиційний фашистсько-рашистський тиск на владу місту, аби ВЕСЬ Берлін перейшов під радянський протекторат. Проте не так сталося, як гадалося: СРСР послали за всім відомою адресою, а над Берліном утворили повітряний міст.

Західні союзники взяли під свій контроль повітряний коридор завширшки 32 км – ним доставляли продукти, вугілля, бензин, медикаменти, речі першої необхідності. Західний Берлін вистояв, а до створення НАТО залишалося близько року.

Нині ряд наших міст опинився в ситуації гуманітарної катастрофи. Ряду наших міст необхідно терміново евакуювати слабких та недужих, поранених і ослаблених голодом людей. То чи можуть наші союзники бодай прикрити з неба так звані «зелені коридори», які «визволителі»-росіяни раз-у-раз зафарбовують у червоне? Тобто створити такий саме повітряний захист мешканців, як у Берліні-1948?

Чи й це так само непідйомне завдання?