Про хаос у наших головах. Навіщо з київської ялинки зняли капелюха?

Столична громада перемогла: з ялинки на Софійській зняли капелюх. Тепер одні кажуть, що Україна не побачить інвестицій. Інші – що все окей, адже інакше нас накрив би гнів Божий.

Насправді ж оздобленням ялинки слід було б цікавитись лише в одному контексті. Наскільки витрачені на капелюх та інший антураж кошти відповідають якості виконаної роботи та ціні витратних матеріалів. Але і це винятково тоді, коли гроші на прикрашання міста йдуть з його бюджету. 

А тепер пару слів про Бога. А точніше, про інтерпретаторів його волі та емоцій. Капелюх на ялині засудила православна церква, але саме православним до цього немає бути жодного діла. Апологетам національної ідентичності варто було б нагадати, що ялинка в українській традиції не присутня взагалі. Як зараз модно казати, від слова «зовсім».

Бо традиція велить ставити дідуха (що, власне, є язичництвом чистої води, але не викликає протестів). А щодо різдвяної зірки, то – так, із нею ходять колядники, але на жодні дерева її не чіпляють.

Таким чином, для ПЦУ ялинка у будь-якій її формі і у будь-якому оздобленні не повинна бути тригером. Це просто не ваше, вельмишановні святі отці. А що не ваше, хай вас не обходить.

Щоправда, православна церква заявляє, що нічого не мала би проти ялинки з капелюхом, встановленої десь на Троєщині. Але, мовляв, лише не під стінами святої Софії. Але знов-таки, свята Софія – власність держави. Не церкви. А ще вона – точка на мапі міста, яка притягує людей. В докоронавірусні часи можна було б сказати: «туристів». Але зараз із туризмом все складно. Тому скажемо просто: киян, які люблять фланірувати центром міста.

Вони навряд чи поїдуть з Позняків на Троєщину, щоб повитріщатися на ялинку. А з от з Позняків – до Софії, так, поїдуть. І гроші, які вони витратять на сувеніри та вуличну їжу, підтримають бізнес і частково осядуть в бюджеті міста.

Чи, може, церква, позбавлена в нашій державі будь-якого оподаткування, бажає сама підтримати міський бюджет? Передати туди частину власних коштів? Ну, наприклад, на розвиток муніципального транспорту? Ні?

Якщо ні, то тоді, можливо, краще помовчати. Бо вбачати у тому нещасному капелюсі натяк на потойбічні сили, відьом, чаклунів та шкідливу для щирих українців магію – те саме, що вірити, що з капелюха можна вичаклувати транш МВФ.

Одні ганяють Хрещатиком чортів, а інші вірять, що Заходу є діло до нашого мракобісся.

А між першими та другими – море льоду і черга зі швидких до травмпунктів.

Отак і живем: із хаосом в головах і без опори під ногами.