Перезаснування Української держави. Що для цього потрібно?

«Держава має бути сильна. Влада в ній – міцна. І єдина.
Все це повинно базуватися на Законі. Важлива є фахова адміністрація.
Створення її для України – одне з негайних завдань».
Осип Мороз, доктор економіки (США), 1994 рік

Коли наприкінці XX століття на політичній мапі світу постала новітня Українська держава, в її народу не запитали, який політичний та економічний лад він хоче мати, яким чином має бути організована влада і якими повноваженнями ця влада може володіти. Українці отримали національну та соціальну свободу, але як нею розпорядитися – не з’ясували. Був уневажений класичний державотворчий принцип – тільки народ є джерелом влади, визначає її структуру, повноваження і відповідальність перед ним, народом; тільки народ може вирішити, при якому соціальному ладі хоче жити. «Біда полягає в тому, що небагато з тих людей, на чию голову впала нова держава, були патріотами» (Богдан Гаврилишин).

Упродовж останніх трьох десятиліть в Україні, по суті, чинилось насильство над здоровим глуздом, логікою думання та раціональним мисленням – сумний наслідок атрофування совєтською владою відчуття господаря, персональної відповідальності, втрати національної ідентичності. Владу перманентно перебирали вчорашні компартійні номенклатурники, політичні авантюристи, пройдисвіти від бізнесу, приховані й одверті колаборанти, які ставали виконробами на вкрай складному будівництві велетенської державної споруди. Так, народ їх обирав – кандидати на владні посади щедро і хвацько сипали популістичними гаслами, але через невдалу структуру організації влади їхні обіцянки легко і швидко забувались.

Більшість накопичених проблем в Україні – у системі влади, яка створила умови, коли високі державні та виборні посади обіймають не професіонали, а пристосуванці.

Основними критерііями виживання в такій системі стали лицемірство, аморальність, підлість, зрадливість, боягузтво, покірність. Народні обранці самі визначали і продовжують визначати свій статус, свої повноваження і привілеї. У висліді маємо президента, який усе може, але ні за що не відповідає, маємо кабінет міністрів, котрий по суті нічого не може, але відповідає за помилки, допущені очільником держави. А ще створено Офіс президента – паралельну структуру влади, не передбачену Конституцією. Відтак в умовах війни політична і фінансова корупція в державі сягнула величезних розмірів, а сукупний інтелект нації, моральність суспільства стрімко деградують.

На внутрішньому фронті без змін: не втілена судова та антикорупційна реформа, не реалізована реформа державного управління та управління державною власністю, не з’явилась довіра до митниці. Влада виявилася неспроможною адекватно реагувати на драматичні виклики епохи. Маємо слабку демократію при слабкому суспільстві та слабкій державі. Чимало представників влади втратили відчуття країни – не розмовляють з народом, не розуміють потреб суспільства, яке через невдалий політичний вибір розплачується занадто дорогою ціною. Тривіальний висновок: зовнішній фронт не має значення, якщо війну буде програно на внутрішньому фронті.

Треба нарешті встановити загальнозрозумілі пріоритети, якими має визначитися майбутнє України. Слід виробити оптимальний план осягнення цілі. Не будь-якою ціною, не скільки буде змоги, а лише стільки, скільки потрібно. Головні ресурси доброго планування – інтелектуальні й психологічні, а не матеріальні. Добре планування полягає у стимулюванні до дії – розумно і свідомо вибрані, реалістично й точно окреслені цілі, які можна здійснити. Цілі мають збігатися з можливостями, інакше – втрата ресурсів на авантюрні проєкти. Існують засадничі речі, які українці врешті-решт мають усвідомити: де прагнуть бути і як хочуть туди дістатися. Засадничою умовою успішного перезаснування Української держави є скликання Установчих Зборів.

Трохи історії. 12 жовтня 1917 року Центральна Рада ухвалила законопроєкт про вибори до Українських Установчих Зборів – конституанти українського народу, завданням якої було встановити новий лад і затвердити конституцію Української держави. Малій Раді доручалось затвердити закон та провести вибори до Українських Установчих Зборів , які мали відбутися на основі загального, рівного, прямого й таємного голосування, з дотриманням принципу пропорційного представництва. Виборчим правом могли скористатися особи обох статей у віці понад 20 pоків. До Українських Установчих Зборів мало бути обрано 301 делегата (1 депутат від 100 000 населення).

III Універсалом Центральної Ради днем виборів до Українських Установчих Зборів було призначено 27 грудня 1917 (9 січня н. ст. 1918) року, а днем скликання – 9 (22 н. ст.) січня 1918-го. Цей документ (III Універсал), зокрема, передбачав: « До Установчих Зборів України вся влада творити лад на наших землях, давати закони й правити належить нам, Українській Центральній Раді, й нашому уряду – Генеральному Секретаріатові України».

Скликати Українські Установчі Збори в січні 1918 року не вдалося. Вибори відбувалися вже в умовах війни з Росією. В неокупованих большевиками районах України було обрано лише 171 делегата майбутніх Установчих зборів…

Головна помилка, зроблена українським суспільством у 1991 році, полягає в тому, що не було виконане правило, відповідно до якого, за будь-якої докорінної зміні державного ладу, повинні відбутися Установчі збори. Саме вони надають легітимність владі. Але в 1991 році, або, принаймні, у 2004-му, одразу після Помаранчевої революції, скликати Установчі збори (Конституційну асамблею) треба було. Навіть 2014 року, попри російську агресію, треба/можна було скликати конституанту.

Воєнний стан – найсприятливіший час для здійснення різноманітних реформ. Історією доведено. Коли нависає небезпека, дуже швидко стає зрозумілим, що головне, а що другорядне, що діяти треба негайно, без розкачки і не завжди в білих рукавичках. Не випускаючи з рук автомата, Україні треба провести кардинальні реформи – в державному апараті, в правоохоронних органах, у війську. Здійснити цю операцію, без запровадження елементів авторитаризму годі – представники корумпованих структур і відомств чинитимуть/чинять запеклий опір наведенню ладу в державі.

Щоб збалансувати владу, треба якнайскоріше скликати Установчі Збори, попри скептицизм тих, хто переконаний, що коли на кораблі оголошується аварійна тривога, аврал, то дебати про зміни до корабельного статуту не починаються.

Перше завдання Установчих зборів – визначити соціально економічний устрій суспільства. Цей устрій має забезпечити умови зростання економічного добробуту країни та її громадян, дотримання свобод і соціального захисту. Обрані народом Установчі збори визначають повноваження та відповідальність кожної гілки влади, граничну кількість державних чиновників і розміри їхнього утримання. Ці норми мають бути зафіксовані, й надалі жодна гілка влади не може їх перевищувати.

Принцип відсторонення делегатів Установчих зборів від влади і неучасті їх у виборних владних структурах у майбутньому гарантує, що при встановленні меж повноважень і привілеїв гілок влади вони створюватимуть їх не «під себе». Це найважливіша умова будівництва ефективних структур влади.

Головна особливість Установчих Зборів полягає в тому, що їх делегатів після виконання покладених на них функцій уже ніколи не займатимуть виборних державних посад.

SIC! Установчі збори мають також строго розділити всі гілки влади, заборонити так зване «делегування повноважень» від однієї гілки влади до іншої. Саме через таке делегування виконавча влада звичайно підпорядковує собі інші структури, у результаті чого демократія замінюється авторитарним режимом і деспотією. Певні ознаки такої небезпеки в Україні, на жаль, проглядаються…

За результатами соціологічного дослідження групи «Рейтинг», проведеного у жовтні 2024 року, судовій владі не довіряють 72% українців.

Щоб припинити судове свавілля, треба ужити бодай такі першочергові заходи: а) виборність суддів; б) запровадження в правову систему інституту судових засідателів. Незалежність судів має гарантуватися конкретними правилами: судді обираються народом, тобто одержують судову владу безпосередньо з рук суверена; судді не можуть бути змінені виконавчою владою; утримання судів та суддів повинно бути визначене Установчими Зборами і закріплене Конституцією, й надалі ніхто не може змінити розмірів їхньої зарплатні, тобто виконавча влада позбавляється можливості управляти судами за допомогою додавання їм матеріальних благ або, навпаки, обмеження.

Змінити суддів або усунути їх від посад можуть тільки виборці, і для цього повинен бути вироблений чіткий механізм. Для нагляду за діяльністю судів має бути створений виборний орган, незалежний від інших структур влади. Судова влада повинна бути обмежена судом присяжних.

Треба змінити виборчу систему. До Верховної Ради мають прийти особистості, а не друзі, родичі та знайомі номенклатурних політичних бонз за принципом кругової поруки. Інакше кажучи, має бути покінчено з розквітлим в Україні непотизмом.

Установчі збори мали б затвердити не тільки новий виборчий закон (із запровадженням системи «відкритих» списків під час виборів до Верховної Ради), а й нову Конституцію (можливо, модифікат сучасної).

На всіх етапах підготовки скликання Установчих зборів надважливим є забезпечення стабільності функціонування чинного державного механізму та убезпечення його від впливу ворожих спецслужб та олігархату.

Не може бути мови про недоторканність виборних осіб владних структур. Так само неприпущенні індульгенції вищим державним чиновникам після закінчення їхніх повноважень.

Скликати Установчі збори треба через те, що саме вони можуть і мають продемонструвати громадянам України зрозуміле бачення майбутнього, визначити національні пріоритети, сформулювати чітку стратегію розвитку держави та ухвалити реалістичний план здійснення реформ.

Установчі збори мають засвідчити, що Україна (при всій різноманітності та відмінності у поглядах її громадян) є представницькою демократією, якій притаманні змагальний виборчий політичний процес, відкрита ринкова економіка, верховенство права, свобода слова, незалежні ЗМІ, ефективне місцеве самоврядування.

У представників влади має бути державно-патріотичнa свідомість найперш. Інакше – поразка. На всіх фронтах. Новітню Українську державу треба перезасновувати реальними діями, не теревенячи на кухнях чи блукаючи електронними хащами інтернету та відважно критикуючи на YouTube недоліки зловорожої системи. Україна потребує не евфемістичного «перезавантаження» (reboot – перезапуск операційної системи, при цьому вона сама жодних змін не зазнає), а радикального «перезаснування». Інакше кажучи, своєрідного «перепрограмування». Україна потребує відвоювання – reconquista. Громадянський націоналізм має сказати своє вагоме слово.

Верховна Рада не може бути ініціатором скликання Установчих Зборів – у парламенті часто панує політсюрреалізм, відбувається політичне шоу; раз у раз вигулькують провадження у корупційних злочинах та шахрайстві щодо народних депутатів, з’являються повідомлення про підозру у державній зраді; впереваж запізніло, після успішного перетину кордону, оприлюднюється інформація про втечу «слуг народу» з країни тощо.

Чи може стати промоутером Установчих зборів чинний президент? Навряд.

Але. 50 відсотків українців позитивно сприйняли ідею створення Уряду національної єдності. Це результат опитування громадян України, проведеного КМІС у жовтні 2024 року. Йдеться про тип коаліційного уряду, який формується тимчасово, у періоди національних криз, як-от під час війн або політичної нестабільності. Такий уряд цілком міг би стати ініціатором підготовки до скликання Українських Установчих Зборів. Як це 1918 року зробила Центральна Рада, ухваливши законопроєкт про вибори до Українських Установчих зборів.