Зеленському саме зараз треба просити США дати Україні статус основного союзника

На початку березня відбувся дводенний 12-й щорічний американсько-український діалог з безпеки під назвою «Розкриття підходу нової адміністрації до найбільш актуальних питань безпеки в Україні». 10 березня провели міжнародний Київський безпековий форум. На ньому ухвалили документ під назвою «12 пунктів стратегічного партнерства між Сполученими Штатами та Україною».

Під час його презентації голова форуму, прем'єр-міністр України 2014-2016 років Арсеній Яценюк заявив, що безпека світу – це членство України в НАТО: «2008 року нам чітко сказали, що двері НАТО відкриті. Залишилося, щоб Україна увійшла в ці двері, і нова американська адміністрація за свою каденцію зробила все можливе для того, щоб Україна підписала план дій щодо членства в Альянсі».

Поміркуймо. Пригадаймо. У квітні 2008 року в Бухаресті Україні насправді відмовили у наданні Плану дій щодо набуття членства в Північноатлантичному альянсі. Анґела Меркель навіть заявила, що Україна не має бути в НАТО, оскільки цю ідею не підтримує більшість українського суспільства.

Арсеній Яценюк, очевидно, забув як президент Росії Дмитро Медведєв офіційно подякував Федеральній службі безпеки РФ та іншим спецслужбам за блокування процесу вступу України та Грузії до НАТО: «У низці сусідніх держав зберігалася нестабільна соціально-політична обстановка. Не припинялися спроби розширення НАТО, в тому числі і за рахунок так званого прискореного вступу до альянсу Грузії та України. Все це вимагало чіткої і злагодженої роботи всіх спеціальних силових структур, правоохоронних органів і високого рівня координації їх діяльності. Федеральна служба безпеки в цілому успішно виконала поставлені перед нею завдання. При проведенні окремих операцій співробітники служби виявили справжню мужність і героїзм».

Багатолітня історія зі вступом України до НАТО мені нагадує одну з оповідок про Ходжу Насреддіна, який пообіцяв емірові упродовж 20 років навчити осла говорити. Логіка легендарного мудреця і хитруна переконлива: за два десятиліття або віслюк здохне, або емір помре.

У чаті «12th Annual US-Ukraine Security Dialogue» я поставив питання щодо перспектив отримання Україною статусу основного союзника США поза НАТО – Major Non-NATO Ally. На нього відразу ж зреагував тимчасовий повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор, відзначивши актуальність теми. Наголосив, що все залежить від американського уряду.

Під час дискусії на Київському безпековому форумі Тейлор заявив: «Ми можемо надати Україні статус основного, не натівського союзника. Нам для цього не потрібна згода інших країн. Україна мусить про це попросити, і США можуть надати такий статус».

На цьому ж форумі Іванна Климпуш-Цинцадзе – народний депутат, голова комітету Верховної Ради з інтеграції України до Євросоюзу також звернула увагу на цю проблему: «Якщо президент Зеленський на себе візьме ці 12 пунктів, які ми сьогодні будемо проголошувати після дискусії, після обговорення, він також може, захоче додати 13-й пункт до цієї дискусії. Це ідея того, щоби Україна отримала статус основного партнера США за межами НАТО. Це також було б добре мати на порядку денному стосунків між США та Україною».

До презентованого на Київському форумі документу 13-й пункт не був доданий. «Сполучені Штати та Україна мають співпрацювати для просування інтеграції України до НАТО і досягнення кінцевої мети Києва – членства в НАТО. США повинні твердо дотримуватися політики «відкритих дверей» НАТО і надавати Києву поради, яким чином найкраще підготуватися до членства, запевненого лідерами НАТО на саміті в Бухаресті в 2008 році. Україна повинна взяти на себе зобов'язання провести необхідні реформи та здійснити практичні кроки, які приведуть її військові та інші структури безпеки та оборони у відповідність до стандартів і норм НАТО. Членство України в НАТО зміцнить Північноатлантичний альянс, сприятиме історичному об'єднанню Європи і створить передумови для трансформації відносин з Росією». Саме так сформульований 9-й пункт цього документу.

Андрій Піонтковський, політолог, публіцист, який через переслідування спецслужбами Путіна покинув Росію і мешкає в США, у своїх виступах майже два роки лобіює для України статус Major Non-NATO Ally of the United States, арґументовано пояснюючи значно швидший шлях набуття Україною тісніших відносин з військовим істеблішментом США, ніж очікуючи вступу до НАТО.

Запровадження статусу основного союзника в двосторонніх відносинах зі США визначає пріоритетність розвитку стосунків: участь у спільних оборонних ініціативах, постачанні озброєння, проведення спільних досліджень військового характеру, зокрема участі в космічних проєктах і ряді обмежених контртерористичних заходів.

Отримання статусу основного союзника поставило б Україну на ступінь вище середньої класифікації країн, що не входять до НАТО, і додало б додаткового імпульсу оборонному, енергетичному та науковому потенціалові України.

Слід зауважити, що наявність статусу основного союзника не визначається входженням країни у ті чи інші військові блоки.

Курс України на повноправне членство в НАТО закріплений у Конституції. Швидке отримання Плану дій щодо членства в Альянсі – мета, зафіксована у нещодавно прийнятій Стратегії національної безпеки України.

Разом з тим шанси вступу України до НАТО в близькій перспективі доволі примарні: досі не надано Плану дій щодо членства в Альянсі; серед його учасників далеко не всі дружелюбно налаштовані до України. Тим часом реальна військова допомога потрібна вже зараз. Від Путіна можна чекати чого завгодно. Висловлена нещодавно Володимиром Зеленським думка про можливість зустрічі віч-на-віч, без свідків, з кремлівським аґресором (якщо в найближчому майбутньому не відбудеться діалогу в межах «нормандського» формату) може призвести (в разі реалізації такої зустрічі ) до непередбачуваних наслідків. Для українського президента це означає політичну смерть. Про капітуляцію України думати не хочеться.

Слід нагадати, що йдучи назустріч інтересам США, Україна відмовилася від третього у світі за потужністю ядерного арсеналу та приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерна держава. Тим часом як держава-засновник ООН, Україна могла б вимагати взамін членства в НАТО та постійного членства в Раді Безпеки ООН з правом вето. Та історичний безпековий шанс було змарновано.

10 січня 1994 року після дворічних переговорів між США, Росією і Україною президент Білл Клінтон оголосив, що домовленість досягнута. Україна погодилася знищити всю ядерну зброю на своїй території в обмін на те, що Росія поважатиме її суверенітет і територіальну цілісність.

Та не сталось, як гадалось. Українські політики забули про застереження Лесі Українки: «Вкраїна бачила не раз, як тії закоханці під вечір забували все, про що співали вранці».

Тож нині, під час гібридної війни з Росією, українському президентові як Верховному Головнокомандувачу варто було б звернутись до США з проханням надати Україні статус основного союзника.