Незалежність України: формування нових політичних наративів за допомогою мистецтва

30-та річниця незалежності України спонукає до дискусії про формування сучасної культурної ідентичності на тлі політичної нестабільності.

Незважаючи на здобуття незалежності 30 років тому, Україна все ще стикається із послідовними нападами на її суверенітет – як політичний, так і культурний. Триваюча війна з Росією на сході України з 2014 року, де тисячі людей втратили свої життя; знецінення, нівелювання українських питань у засобах масової інформації – саме таким чином противники часто намагаються спотворити сучасну українську культурну ідентичність.

Незалежна позиція митця стала особливо цінною для мене у роботі з дітьми, котрі проживали безпосередньо на лінії розмежування у зоні АТО. Вистава Contact Line, яку я створила разом із ними, розповідає про «звичайне» життя дітей на цій самій лінії розмежування під час бойових дій. За п’ять років роботи з темою війни я особисто пересвідчилась, наскільки величезний вплив мають мистецтво та культура на життя тоді ще дітей, а тепер уже молодих юнаків та дівчат. Цей досвід яскраво продемонстрував, що надто довго Україна дозволяла комусь іншому представляти свою ідентичність нашій молоді, громадянам та світу.

Зняти «радянський вельон»

Не можна заперечувати, що Радянський Союз викарбував на Україні свій відбиток. Культура України донині затьмарена радянським минулим. Радянська влада рішучо пригнічувала будь-який прояв та розвиток незалежних культурних ідентичностей в усіх республіках. Так, в Україні спрощений сільський фольклор, нав'язаний суспільству як первинна культура, був засобом придушення творчої або прогресивної думки. Протягом усього ХХ століття національні колективи й одноманітні традиційні теми були презентовані як сутність української культури. А той, хто виходив за межі та не відповідав радянському шаблонному формату, був ліквідований. Недарма з’явився термін «Розстріляне відродження» («Страчений ренесанс», Executed Renaissance), що використовується для визначення покоління українських художників, репресованих радянським режимом за їхній художній нонконформізм.

Україні знадобилися десятиліття, щоб відновити свій культурний голос і стерти радянський відбиток. Ключова концепція постколоніальної теорії описує творчий опір культурі колонізаторів та невиразний повільний розвиток постколоніальної ідентичності. Ось і Україна бореться із цим процесом уже протягом 30 років. Одначе з часів Революції гідності 2014 року країна почала переосмислення своєї культури, вивчення своєї історії та возз’єднання зі своєю ідентичністю. Сьогодні Україна прагне бути на одному рівні зі світовою культурою, позбуваючись відголосків шаблонного радянського впливу. Культурні установи, які раніше перебували під контролем уряду або цензури, знаходять незалежний голос, і населення вже усвідомлює, що автентичне художнє самовираження дає надію у важкі часи.

Заглядаючи у майбутнє

Українське мистецтво вже зазнало кардинальних змін за останні 10 років. Культурна сцена зробила значний крок уперед від консервативного духу до сучасності. Образотворче мистецтво наразі є найпрогресивнішою формою вираження в Україні, хоча кінематограф його швидко наздоганяє. Українські кінорежисери здобувають нагороди на Каннському кінофестивалі, а українські артисти отримують похвалу на Венеційській бієнале. Очікується, що така тенденція не лише посилиться найближчими роками, але й сприятиме становленню українських художників як світових творчих новаторів.

Незважаючи на те, що балет був надзвичайно політизованим видом мистецтва за радянських часів, зараз він переживає відродження і модернізацію. Українська школа балету отримує визнання як одна з кращих. Саме українські танцівники балету все частіше стають хедлайнерами кращих балетних компаній по всьому світу, демонструючи свій невичерпний талант та снагу до виснажливих тренувань. Сьомого вересня світ матиме можливість споглядати кращих українських танцівників балету з кращих театрів світу, що зібралися разом для унікального, єдиного в своєму роді, виступу в провідному театрі Sadler’s Wells в Лондоні.

Як влучно сказав грузино-американський балетмейстер Джордж Баланчин, балет говоритиме сам за себе. Форма мистецтва лишається істинним виразом універсальної мови танцю. Українська балетна гала стане демонстрацією новаторства та традицій сучасної української балетної школи.

Глобалізація культури

У сучасному глобалізованому світі все більше спостерігається тенденція країн сприяти розвитку культурних обмінів та брати у них участь. Україна, яка також є частиною цього руху, хоче і може не лише бути активним гравцем на світовій арені – як політичній, так і культурній, – але й бути динамічним творцем культури. Суспільство втомилось від війн та жорстокості, довіра до «м'якої дипломатії» зростає, тож для українських міжнародних відносин і дипломатії така тенденція лише на користь.

Як театральний продюсер та режисер з українською та британською освітою, я ціную можливість доносити українську культуру мистецькими засобами світові, не лише дбаючи про благо України, а і задля збагачення світової культури. Думаю, мої колеги погодяться, що місія нашої творчості – розповідати історію України через мистецтво і таким чином формувати нові політичні оповіді про Україну на міжнародному рівні. Ми хочемо ділитися своєю багатою культурою зі світом, і такі події, як Українська балетна гала, є ключовими інструментами для досягнення цієї мети.

Українцям не лишається іншого шляху, крім розвитку. Ми не можемо більше дозволити жодній зовнішній силі контролювати таку перспективну та жваву культуру України.

Доктор Ольга Данилюк (PhD, University of London; MA, Central Saint Martins, Львівська академія мистецтв) – директор I-DO Lab (Велика Британія); голова ГО «Я-Дію» (Україна), театральний продюсер та режисер