Російська агресія проти України: оборонятися чи здаватися?

Україна в ситуації, коли на неї напала Росія, використовує три перші: обороняється на фронті, втікає в інформаційному/культурному/економічному вимірах (на жаль, в економічному не так швидко, як хотілося б), кличе на допомогу сильніших союзників.

Можливо, все це або щось із цього можна було б робити й ефективніше. Але люди і організації, які закликають

• не воювати — припинити бойові дії, і зразу запанує мир
• не припиняти торгувати, бо нам це вигідно
• не закривати кордон, бо людям буде незручно їздити в Росію і з Росії
• не розривати культурних зв’язків, бо культура поза політикою 
• не проводити дерусифікацію, бо до чого тут взагалі російська мова до Росії
• не блокувати кремлівські медіа та ньюзвани-112, бо свобода слова 
• не забороняти російські соцмережі, бо вільний інтернет
• не вступати в НАТО, бо самі всім навішаєм

— підштовхують нас до варіанту номер чотири.

Хтось робить це зловмисно в інтересах Росії, хтось із необачності, хтось через специфічну систему цінностей, де ідеї (ліві, праві, лібертаріанські, пацифістські, веганські чи які завгодно) стоять вище за збереження України. І ні, звичайно, не всі вони вороги. Просто треба трактувати такі заклики належним чином: «не треба робити це, краще капітулюймо».

Не капітулюємо