Як російська пропаганда видає страхи Путіна щодо України в НАТО

Перспектива вступу України до НАТО – це те, що викликає страх і ненависть у нашого північного сусіда. У цьому можна пересвідчитись, дослідивши реакцію російської пропаганди на будь-які новини, що стосуються не лише українського контексту цієї теми, а й діяльності Північноатлантичного альянсу в цілому.

Після нещодавньої зустрічі з президентом США Джо Байденом російський президент Путін на запитання журналістів про Україну і НАТО відповів скупо, мовляв, «тема зачіпалася мазком, тут нема чого обговорювати». Проте незалежні журналісти зауважили з його реакції, що тема – болюча.

І з нашого моніторингу російських наративів щодо України це помітно. Зверніть увагу на сплески згадувань абревіатури НАТО протягом квітня, травня і у червні 2021 року у російських та українських маніпулятивних медіа (заголовки на цю тему можна подивитися на дашборді, де ми відстежуємо наративи російської дези з травня 2019 року).

З одного боку, дезінформатори вираховують час підльоту ракет з України до Москви, забуваючи, що з країн Балтії (членів НАТО) теж летіти недалеко, а у Східній Європі взагалі-то немає американських ракет, які могли б вразити Росію. Але навіть якби вони тут були, це не дає жодного права РФ нападати чи погрожувати іншим незалежним державам.

А з іншого – російська пропаганда переконує у неефективності та непотрібності НАТО. «НАТО – это организация, которая не смогла выиграть войну даже с «Талибаном». Правда, не згадується, що Радянський Союз, правонаступницею якого є Росія, воював з афганцями з таким же «успіхом».

Будь-які розбіжності між членами Альянсу теж уважно відстежуються і роздмухуються пропагандистами. На посилення напруги між Туреччиною і Грецією російська пропаганда відгукнулася радісним: «НАТО давно уже не просто не готовы друг друга защищать, многие готовы воевать с соседями».

Водночас Росія не напала на жодну країну, яка є членом цієї організації, але вчинила напади на Грузію, Молдову, Україну.

Окрема група аргументів спрямована на те, щоб посилити суспільну думку про те, що Україні до НАТО «далеко і не видно».

По-перше, багатократно повторюється: проти вступу до Альянсу виступлять європейські держави, щоб «у них не возникло формального обязательства охранять нашу независимость и территориальную целостность».

По-друге, пишуть про українську корупцію, яка заважає інтеграції в НАТО: «ни специалисты НАТО, внедряющие в Украине «этические основы», ни американские кураторы украинских реформ не в состоянии противодействовать укорененной привычке украинцев вытаскивать деньги из государственного бюджета, присваивать госсобственность, организовывать рейдерские захваты, «пилить», «откатывать», совершать все те действия, которые и являются элементами коррупционного процесса».

Саме так і працює російська пропаганда: підсилює негатив, змішує правду і брехню та трактує цей мікс на свою користь, намагаючись затягнути Україну на свою орбіту.

Треба визнати, в Україні трапляються і корумповані посадовці, і скандали навколо них, і кримінальні справи. Так само, як є корупція, наприклад, у Туреччині, яка є членом НАТО з 1952 року. Або в Албанії і Північній Македонії, яких нещодавно прийняли до Північноатлантичного альянсу (у світовому рейтингу сприйняття корупції вони недалеко від України).

Але Україна, на відміну від Росії, хоч і повільно, але торує шлях до європейських цінностей, який Росію категорично не влаштовує, як і членство України в НАТО.