Що насправді означає поза Зеленської на обкладинці Vogue

Із всієї фотосесії, зробленої Енні Лейбовіц для американського журналу Vogue, мені сподобалась тільки світлина, де Зеленські удвох. Там вичерпно про силу й ніжність, стійкість і крихкість, віру та надію. Про те, що кохання сильніше за смерть. А там саме кохання, і це не зіграти, не поставити, не зфотошопити. Вони там ще схожі як брат і сестра, так буває у шлюбі дійсно рідних людей, які невипадково стільки років поряд і попри все міцно тримаються один одного. Але доводити щось тим, хто вбачає в цьому фальшиву постанову, не має сенсу. Врешті-решт, кожен бачить те, що може уявити. А кохання трапляється не з усіма, як і довготривалий шлюб, і щаслива родина. І все таке інше. Це складний досвід, і те, наскільки він складний, теж на цьому фото.

Інша річ, що до жлобського хейту з приводу фотосесії стрімко долучилася наша культурна спільнота. І це лише зайвий раз свідчить, що сама по собі культура нічого не варта. Можна бути провідним мистецьким фахівцем з науковим ступенем і з задоволенням ображати людину, навмисно вишукуючи, куди вдарити і штовхнути, щоб зробити ще боляче, і ще, і ще, щоб не тільки оббріхати і образити, але й максимально принизити. Такий печерний цирк. Плебейські розваги. Багато бажаючих. І культура не заважає. Бо «деликатности и достоинству само сердце учит, а не танцмейстер».

Як гуляє село з приводу фотосесій, я останній раз спостерігала, коли оженився принц Гаррі, і громадяни з громадянками вздовж і поперек обговорювали несмак його дружини-«дворняжки» і «ложкомийки». Запам’ятала тоді комент тітоньки з Сиктивкару: «Жаль монархию!»

Гаррі, на жаль, так і не доїхав до Сиктивкару, щоб обрати собі гідну половинку, тому монархії гаплик, ну шо поробиш, мечты одни, судьба другая.

Який саме жаль викликали світлини Лейбовіц у нашої культурної спільноти, що на Зеленську вилили стільки бруду, тупих жартів, відвертої брехні, я так і не второпала. Першій леді нема чого закинути, вона ніколи не прагнула такої публічності, а навпаки уникала, не пхалася в політику, не дозволяла собі нетактовності, не робила гучних популістських заяв, щоб привернути увагу, вона взагалі не гучномовна. Але стружку зняли до кісток, розібрали як на партійних зборах. І сіра миша, і нікчема, і нездара, і притвора, і жахливо сидить, і виглядає як дурепа, і дозволяє собі фотосесії для глянцу, коли в країні війна. Наліпили мемасиків. Назбирали візуальних аналогій. Сама популярна аналогія – клоунеса Лотрека. Одна культуреса вкинула допис. Бо знається на творчості і Лотрека, і Лейбовіц, і на «контексті чорних колготок».

Начебто портрет дружини президента на обкладинці Vogue – це свідомий натяк Лейбовіц на «Клоунесу Ша-У-Као» Анрі де Тулуз-Лотрека. Була така французька акробатка, танцівниця «Мулен Руж», клоунеса, відкрита лесбійка і проститутка, одна з улюблених моделей Лотрека, з якою він товаришував, багато її малював, серія кольорових літографій «Вони», присв‘ячена проституткам, починалась з портрету Ша-У-Као.

І от з портрету Олени Зеленської начебто стирчіть саме цей референс. І ця візуальна аналогія. В контексті чорних колготок. Я не знаю, що це за контекст. Я знаю, що жіночі колготки з‘явились в 1959 році, тобто через 60 років після смерті Лотрека, що Ша-У-Као зображена в панталонах і панчохах, а Зеленська сидить в штанах. І сидить вона не в позі клоунеси Лотрека, а так, як сиділи і сидять різні жінки в усьому світі в різні часи. Зеленська сидить так, як любить сидіти сама Лейбовіц. І тому ця поза, да, невипадкова. Вона подобається фотографчині, яка вкладає в цю жіночу позу свій теж невипадковий зміст. Але проводити візуальні аналогії з Лейбовіц не цікаво, а з бідолашною французькою парією – навпаки. І цікаво, і зловтішно. І взагалі екскурс в класичний живопис, надо ж понимать.

Колись одну поважну вчительку мови та літератури поставили на заміну в не свій клас, вона вирішила не напружуватись, принесла картину Крамського «Невідома» і сказала: «Описуйте». Не знаю, як зараз, а в радянській школі було таке завдання – опис картини, пропонувався переважно класичний живопис. Лотрека там, правда, не було. Діти стали описувать, і хтось спитав за автора. Вчителька напружила мозок і відповіла, що це Репін. Одна дівчинка заперечила, вчителька наполягала, дівчинка не погодилась і пішла за двері. Бо вчителька вважала себе провідним фахівцем і не хотіла слухати якусь шмакодявку, що підриває її авторитет. І взагалі у неї були візуальні аналогії. А також алюзії, ремінісценції, конотації і різноманітні референси, якими вона могла стулити пельку будь-кому. Тому всі понаписували, що Репін дуже красиво намалював тьотю в шляпі з білим пушком. «Бо коли вчитель каже, що це Репін, то буде Репін!» Бо коли ти провідний фахівець, проти ЛОМа нет приема.