Чого не враховує Каталонія, яка хоче відділитися від Іспанії?

    Речник Єврокомісії Маргарітіс Схінас вже попередив Каталонію, що та опиниться за межами Євросоюзу, якщо надумає остаточно розірвати відносини з Іспанією
    Минулими вихідними уряд Каталонії підвів офіційні підсумки референдуму про незалежність. Власне, цифри майже не відрізняються від озвучених «по гарячих слідах»: 90,18% виборців висловилися за суверенітет регіону – при явці у 43,03%. Відтак перед учасниками плебісциту постає головне питання: що далі? А далі мало б бути засідання
    • Михайло Поживанов

      Політик, громадський діяч

    • 10 Жовтня, 14:25
    • Розсилка

    Речник Єврокомісії Маргарітіс Схінас вже попередив Каталонію, що та опиниться за межами Євросоюзу, якщо надумає остаточно розірвати відносини з Іспанією

    Минулими вихідними уряд Каталонії підвів офіційні підсумки референдуму про незалежність. Власне, цифри майже не відрізняються від озвучених «по гарячих слідах»: 90,18% виборців висловилися за суверенітет регіону – при явці у 43,03%. Відтак перед учасниками плебісциту постає головне питання: що далі? А далі мало б бути засідання місцевого парламенту, на якому можливість відокремлення від Іспанії затвердили б (або ні) тамтешні депутати. Спочатку таке засідання планували провести у понеділок, 9 жовтня, потім подію відтермінували на вівторок, 10-е; а втім, і цей дедлайн лишається непевним, а дата ухвалення рішення – відкритою. Чи може це означати (бодай теоретично), що уряд Каталонії вагається щодо остаточного «розлучення» з Мадридом?

    Непопулярна популярність

    …Так вже склалося, що етап проголошення державами незалежності завершився приблизно з настанням міленіуму. Згадаємо деякі прецеденти. 1991 рік, референдум щодо визнання суверенітету Косова. Мине майже два десятиліття від цієї дати, і лише 22 липня 2010 року Міжнародний суд ООН визнає, що незалежність даної держави не суперечить нормам міжнародного права. Наразі більшість країн світу (111) розглядають Косово як окрему одиницю на мапі Європи. Хоча, наприклад, України в їхньому числі нема.

    Референдум став першим поштовхом і для «народження» таких держав, як Еритрея, Східний Тимор та Південний Судан. Хоча самого лише вкидання бюлетенів в урни для отримання суверенітету було не досить. Так, в Еритреї, де референдум було проведено у 1993-му під егідою ООН, ще пару десятиліть тривала війна за незалежність. Але перераховані вище приклади здобуття незалежності можна вважати успішними хоча б в силу визнання (повного або часткового) новостворених держав.

    На іншій же шальці терезів (котра тягне їх униз) – перелік країн-«невдах», чи то пак країн-порушників загальноприйнятих правил, котрі домоглися лише одного: майже тотальної міжнародної ізоляції. А ще – можливості комунікувати лише з такими ж, як і вони самі, самопроголошеними державами. Перелік подібних вигнанців із респектабельної світової спільноти є широко відомим – це і Абхазія, і Південна Осетія, і Придністров’я, і Сомаліленд. Власне, до референдумів, котрі призвели не так до зміни статусу, як до обструкції, можна зарахувати і так званий «референдум» 2014 року у Криму. Зайве нагадувати, що цивілізований світ не визнає його результатів так само, як не визнає і російську анексію півострову.

    І, тим не менш, гра у референдум набуває другого дихання. Плебісцит було проведено в іракському Курдистані (чию незалежність поки не визнала жодна країна); до другого за останні три роки референдуму готується і Шотландія. Попередній, організований у 2014 році, виявився провальним для прихильників відділення від британського королівства – 55% шотландців висловилися проти незалежності. Проте повторна спроба (втілена восени 2018-го або навесні 2019-го) може принести інший результат. Так, принаймні, вважає прем’єр Шотландії Нікола Стерджен. Щоправда, тут є нюанс: Шотландія просить дозволу на проведення плебісциту у Британії. Каталонія ж вирішила обійтися без схвалення Мадриду.

    Сепаратизм на експорт

    Отож, перше, чого не враховує Каталонія, це – наслідки свого кроку. Передусім, в контексті того, як поставиться до появи ще однієї самопроголошеної республіки світова спільнота. А від цього для Каталонії залежатиме абсолютно усе – її добробут та політико-економічні зв’язки, та й, власне, виживання як таке. Якщо кілька суто російських проектів (такі, як згадані вище Абхазія, Осетія та Придністров’я) можуть розраховувати на донорство Москви, то Каталонії доведеться виборсуватися з власноруч створених проблем самотужки.

    Експерти цілком слушно зауважують, що міжнародне право нині базується на двох (можливо, взаємовиключних) постулатах: на праві нації на самовизначення та на принципі територіальної цілісності. Пріоритетність жодного з них не визначено, проте за релевантністю у сучасному західному світі першою все ж йде недоторканність кордонів. Примноження нових держав кануло в Лету разом з епохою деколонізації та розпадом СРСР і так званого «соціалістичного табору». Нині в тренді – збереження територіального статус кво, а центробіжні тенденції, м’яко кажучи, перебувають не в пошані.

    Особливо, якщо останні наростають за рахунок нових проявів євросепаратизму. Вже зараз, вживаючись у роль окремої державної одиниці, Каталонія заявляє про свою підтримку Шотландії. Дивно, однак, що при цьому увагою Барселони обійдена Країна Басків – ще одна автономія у складі Іспанії, котра також, ймовірно, плекає плани попрямувати за Каталонією в напрямку «виходу». «Поганий приклад» Каталонії може припасти до душі і бельгійській Фламандії. Тож беручи до рук власну долю, каталонці автоматично приймають відповідальність і за свою лепту у розпад Європи – у подію ще більш небезпечну, аніж недавній Брекзіт.



    Речник Єврокомісії Маргарітіс Схінас вже попередив Каталонію, що та опиниться за межами Євросоюзу, якщо надумає остаточно розірвати відносини з Іспанією. Якими б не були претензії Барселони до Мадрида, вони навряд чи переважують ті «бонуси», які отримає Каталонія, залишившись на самоті. А це і неможливість долучитися до знаних міжнародних спілок – таких, як ЄС, НАТО, ООН, неможливість скористатися підтримкою світових фінансових інститутів, неможливість отримати інвестиції, натомість цілком реальна перспектива стикнутися з торговельною блокадою, санкціями, територіальними суперечками тощо.

    «Каталонська ситуація поставила Європейський союз і його членів у незручне становище. Блок захищає основоположні демократичні права на свободу слова і свободу зібрань та права окремих осіб на голосування. Але в той час як Європейський союз може бути союзом демократичних держав, він також є, перш за все, союзом суверенних держав. ЄС побоюється заохочення сепаратистських сил, які загрожують розбратом», – написала днями The New York Times.

    Видання має рацію: ЄС буде захищатися від самознищення усіма доступними методами. При цьому від «фантомного болю» постраждає не так «ампутант» (в ролі якого виступає Євросоюз), як відрізана «кінцівка». Європейське «тіло» виживе та ще побореться за власну цілісність, видалені ж «органи» назад не приростуть, а якщо й приростуть, то це буде другий, не менш проблемний та болючий етап. Чи варто в такому разі затівати початок подібної «операції»? Хоча тут, звичайно, вирішувати каталонцям...

    Джерело: Радіо Свобода

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди співпадають з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Денис Казанський
    Денис Казанський

    Журналіст

    Кирило Сазонов
    Кирило Сазонов

    Політичний оглядач

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Віктор Небоженко
    Віктор Небоженко

    Директор соціологічної служби «Український барометр»

    Дмитро Тимчук
    Дмитро Тимчук

    Народний депутат України (Народний фронт)

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ