Придушення «Празької весни»: кремлівська пропаганда робить росіян спадкоємцями окупантів

Чехія та Словаччина згадують трагічну дачу - п'ятдесят років із дня початку окупації Чехословаччини військами країн Варшавського договору на чолі з СРСР. В Москві, на жаль, також не забули про ці події. На жаль - оскільки в медіа з'являються численні коментарі, суть яких зводиться до того, що радянська влада не могла вчинити інакше. Окупація Чехословаччини, виявляється, була не злочином і навіть не помилкою, а, щонайменше, історично неминучою подією.

Повторити 1945-й, чи 1968-й?

Одразу декілька вражаючих акцій відбулись за підтримки російської влади напередодні річниці придушення «Празької весни» країнами Варшавського договору на чолі з СРСР. По-перше, «дорогами перемоги» до Праги приїхали нові кремлівські байкери - »Чорні ножі». Навіть якщо їхніх приїзд саме в серпні 2018, напередодні п'ятдесятиріччя окупації, був випадковістю, він чітко показує, наскільки російським офіційним органам та дипломатам начхати на почуття чехів та словаків. В ці дні доречно було б згадувати й про інші «подвиги» радянських танкістів на вулицях чехословацьких міст. «Подвиги», жертвами яких стали десятки протестувальників, що виступали проти окупації.

Традиційні для росіян «спасибо деду за победу» або «можемо повторити» тут явно набувають нового значення. Історики знають, що війська НДР не входили в Чехословаччину, щоб уникнути небезпечних історичних аналогій. Сучасній Росії, схоже, начхати на будь-які аналогії. Зайвий доказ цьому - зібрання напередодні п'ятдесятиріччя окупації тих, хто вважає себе ветеранами надання «братської допомоги» Чехословаччині. Уже декілька років ці «доблесні воїни» ведуть боротьбу за додаткові пенсії, щоб опинитись на одному рівні з тими, хто воював в Афганістані. Поки безуспішно. Однак не можна бути впевненим, що їхню мрію не здійснять найближчим часом.

Влада, що відправляє на подібні зустрічі воєнний оркестр, явно зацікавлена в тому, щоб усі ветерани неоголошених війн, як минулих, так і сьогоденних, знали: Батьківщина їх не забуває. Країна змінилась, і головним знову стає виконання наказу, навіть якщо цей наказ злочинний та незаконний. Як співав Булат Окуджава: «А если что не так, не наше дело, как говорится, Родина велела...»

Земан вирішив промовчати

Створювати брехливі образи минулого кремлівській пропаганді дедалі простіше, адже у неї все частіше знаходяться мимовільні союзники в ЄС. В Чехії ним виявився президент Мілош Земан. Хоч він і дружить з Кремлем, але в минулому засуджував і саму окупацію, і спроби російських пропагандистів переписати історію. І тут в день 50-річчя вторгнення СРСР в Чехословаччину він раптом відмовився робити спеціальну заяву. Політичні опоненти Земана в Празі використовують цю тему, і через внутрішньополітичні причини президент вирішив промовчати.

У цього рішення є два наслідки. Перше і несподіване - символічне відтворення Чехословаччини, оскільки чеське суспільне телебачення вирішило показати у прямому ефірі замість виступу свого президента промову його словацького колеги Андрея Кіски. Друге - вельми передбачуване, а саме - використання мовчання Земана кремлівською пропагандою. Мовляв, погляньте, в історії окупації все настільки непросто, що навіть чеському президенту сказати-то нічого.

Кремль бере провину на себе

Ця політика відбілювання гріхів СРСР, можливо, і підкріплює символічну силу Кремля, однак б'є по росіянах. Після розпаду Радянського Союзу нову Росію не прийнято було звинувачувати у радянських злочинах. Що могли - визнали, практично за все вибачились. Врешті-решт, це був СРСР, а тепер ви маєте справу з Росією, яку лише частково можна вважати спадкоємицею Союзу.

Вацлаву Гавелу не прийшло б в голову вимагати від Бориса Єльцина публічного покаяння за радянські злочини. Однак зараз брехлива політика зробила росіян спадкоємцями СРСР, включно із його злочинами.

Як і радянські, російські ЗМІ і навіть публічні особи розмірковують про те, що на кордонах Чехословаччини в серпні 1968 року стояли танки НАТО, готові до вторгнення. Пишуть і говорять, що чехи і словаки затівали ледь не нацистську змову. Врешті-решт, намагаються створити у росіян відчуття, наче поодинокі напади на радянських громадян уже після початку окупації нібито були масовим явищем.

Формується нове суспільство, яке або не знає взагалі про окупацію Чехословаччини, або вважає, що в 1968 році «СРСР не міг вчинити інакше».

Цьому суспільству неприємно згадувати про злочини минулого, воно є занадто інфантильним, щоб усвідомити свою відповідальність перед сьогоденням. У підсумку сучасні росіяни, звісно, не винні у злочинах півстолітньої давності. Однак кремлівська пропаганда перетворює їх на спадкоємців окупантів, і вони не заперечують.