Начхати на Україну: про що Путін намагається домовитися з США

Я не чув конкретних заяв про покращення відносин між двома країни. Були заяви, щось на зразок «можливо вийдемо на правильну дорогу». Але це звичайні ритуальні заклинання – їх завжди промовляють, коли зустрічаються. Це так само, як коли люди зустрічаються і кажуть один одному «Здрастуйте», це ж не значить, що вони бажають здоров'я. Реальне ж покращення могло б настати в результаті певних поступок зі сторони Росії.

США поступатися нічим не можуть. По-перше, Росія від них нічого й не вимагає. А по-друге, Трамп не може собі дозволити йти на якісь кроки, які в Америці розцінять як поступки Росії. Через півроку почнеться перша реальна фаза передвиборчої кампанії: якщо він буде поступатися, то його разом із кашею з'їдять на наступних виборах.

Покращення відносин можливо, якщо Росія піде на поступки. Справа в тому, що й Америці від Росії нічого не потрібно.

Ракетні переговори – це якась занадто розумна військова технологія, в якій ніхто нічого не розуміє. Це не дуже ефектно. А вся зовнішня політика - і американська, і російська, - зводиться до піар-ефектів. На договорах щодо ПРО такого ефекту, на мою думку, не доб'єшся.

Українців постійно хвилює, чи зрадить їх Америка заради покращення відносин із Росією. Америка не може тут нікого зрадити, бо відносини між Україною та Росією мало залежать від Америки. Територіальні спори від Америки не залежать, зміна політичного клімату в Україні уже відбулася, і увіпхнути пасту назад до тюбика неможливо, навіть якби американцям цього чомусь захотілось би. Але їм не цікаво, що відбувається в Україні. Нічого вони добиватися від Росії не будуть, і самі теж нічого робити не будуть.

Мені здається, що єдиний пункт, де американці могли б чогось добиватися від Росії – це Венесуела. На інші «болючі точки» для американців – Північну Корею чи Іран – Росія впливу не має. А ось на Венесуелу у Путіна якийсь вплив є, тому США чисто теоретично можуть домагатися, аби Росія «здала» Мадуро. Що це може означати практично – не зовсім зрозуміло. Скажімо, американці можуть вдатися до різких кроків, щоб Росія «не надто заважала». Ось чого б хотіли американці – реальних політичних поступок.

Путіну від американців зрозуміло, що треба, - він уже 20 років про це говорить. Йому потрібно лише одне, він каже це абсолютно відкрито, постійно це повторює, - щоб його поважали, щоб з ним рахувалися, щоб його почули. Це означає - щоб Трамп до нього їздив, щоб проводилися зустрічі на вищому рівні. Вся ця представницька гра - єдине, що цікавить Путіна у політиці.

Але про що він зможе говорити з Трампом? Хіба про те, що «ось ми з тобою і з головою Китаю - великі. Ми втрьох вирішуємо долі світу, як їх вирішували Наполеон і Олександр І, Сталін і Гітлер, Рузвельт і Черчіль». Ось ми троє – великі, а всі решта – дрібнички.

Яким змістом це все наповнюється, для Путіна не має абсолютно жодного значення. Йому абсолютно начхати, що відбувається у Венесуелі, у Сирії і, вибачте, що відбувається в Україні. Путіна хвилює одне – аби за ним визнали право на рівних сидіти над картою світу з президентом США і, схилившись над нею, вирішувати долі світу.