Україна і Євросоюз: чому так вийшло і що далі?

1. Фундаментальна різниця ситуації 2004 і 2013 років: у кризу передачі влади (Помаранчеву революцію) Україна увійшла на економічному підйомі. В нинішню кризу здійснення влади (Євромайдан) Україна увійшла в стані економічної стагнації, скорочення валютних резервів і на межі можливостей виплачувати/обслуговувати зовнішній борг. Особливість теперішньої ситуації формує позицію зовнішніх гравців.

2. Позиція Євросоюзу давно відома. Найбільшою перешкодою на шляху України до членства є її бідність/низький рівень ВВП на душу населення. Простий і зрозумілий аргумент «проти» ніхто не збирається ігнорувати, поетика геополітики чи цінностей тут ні до чого.

3. Позиція ЄС має історію. Наприкінці 2004 року європейські прагнення України не виглядали надто фантастичними. На той час Україна кілька років перебувала на траєкторії економічного зростання і мала рівень ВВП на рівні деяких нових членів Євросоюзу. В Брюсселі лунали заяви про плани стати поряд із Вашингтоном глобальним гравцем. Розширення за допомогою «м’якої сили» (привабливості європейських політичних і соціально-економічних стандартів), підкріпленої вагомою фінансовою допомогою країнам-кандидатам, розглядалося як унікальний і ефективний інструмент гри.

4. Проте вже в травні 2005 року провал проекту Конституції ЄС перекреслив глобальні амбіції. Виявилось, що виборці (і політики) у ключових країнах ЄС скептично оцінюють підсумки розширення і посилення брюссельської централізації. Виникла потреба перевизначити засадничі принципи, фінансова криза у зоні євро зробила цю потребу невідкладною. Процес пошуку перспективи розпочатий, але до його завершення ще далеко.

5. Тим часом Україна зазнала найтяжчих економічних втрат в ході кризи 2008 року, ставши однією з найбідніших країн Європи. За п’ять років причини кризи не усунуті, наслідки не подолані, небажання реформувати економіку передається від однієї влади до іншої. Результат - економіка деградує, розрив у рівнях доходів і споживання між Україною і найбіднішими країнами ЄС постійно зростає. В такій ситуації ЄС не бачить жодних передумов для обговорення перспективи членства України.

6. Натомість Європа бачить Україну джерелом нелегальної трудової міграції, яка ускладнює ситуацію на ринках праці. За теперішнього страху перед «нашестям» болгар і румунів мало шансів навіть на отримання безвізового режиму. Позиція євродепутатів, особливо з питань, які не належать до компетенції Європарламенту (а візовий режим і питання членства саме такі), це далеко не позиція ЄС. Позиція Євросоюзу формулюється в документах Ради ЄС. Щоб побачити різницю, досить прочитати згадку про Україну в 48-му пункті (усього їх 50) у грудневому 2013 року підсумковому документі Ради.

7. З точки зору своїх інтересів Захід (ЄС і США) бачить «українське питання» в першу чергу як проблему безпеки. Неефективна економіка, бідність у поєднанні з надзвичайно нерівномірним розподілом національного багатства, відсутність єдності щодо орієнтирів розвитку у політичному класі і в суспільстві - це лише кілька факторів, які створюють суттєві ризики конфліктів. Для ЄС їх наслідками будуть потоки біженців, «імпорт» насильства тощо. Звідси пріоритет Заходу – стабільність, запобігання кризам і різного роду потрясінням, в тому числі економічним.

8. В рамках цього інтересу Україні, як і ряду інших країн пострадянського простору, було запропоноване «Східне партнерство». Пропонувалася «м’яка сила» у «економ-варіанті», тобто поглиблення співпраці, в першу чергу у сфері торгово-економічних відносин, без перспективи членства і за скромного обсягу фінансової допомоги. В рамках такого підходу підготовлена Угода про асоціацію. Проект цієї Угоди починається зі статей, присвячених темі стабільності і запобігання кризам.

9. Стабільність, запобігання кризам і поглиблення партнерства з ЄС відповідає національним інтересам України. Скромність результатів попередньої Угоди про партнерство і співробітництво спонукало українську сторону зацікавитися новою формою співпраці. Після того, як марнування часу спробами зафіксувати в тексті перспективу членства, було припинене, підготовка проекту була швидко завершена.

10. Угода дає чесну відповідь на європейські прагнення: рішення не буде, поки не буде створена нова ситуація. Створити її зможе лише тривала і цілеспрямована робота, насамперед з реформування економіки. Ця робота чекає і ЄС, і Україну. Успіх дозволить їм знайти відповідь на свої проблеми, після чого настане чи не настане час для нового рішення.

11. Угода дає можливість діяти спільно, не чекаючи на завершення тривалих реформ. Вона передбачає розширення торгівлі і реалізацію в Україні ряду європейських принципів і норм торгово-економічного регулювання. Це принесло хороші результати країнам, що вступали до ЄС в ході його розширення.

12. В умовах наростаючої економічної кризи підписання Угоди означало б визначення цілого ряду «точок змін» у багатьох секторах економіки. Замість порожніх декларацій про «42 реформи» з’явився б ратифікований правовий документ, який містить зобов’язання української влади багато що зробити. МВФ міг би підтримати такі реформи на макроекономічному рівні, ЄС був готовий підтримати певні секторальні заходи. Співпраця з нинішньою владою, попри її схильність до авторитарності, розглядалась як необхідна. У нинішніх реаліях лише діючий Президент міг би забезпечити голосування парламентської більшості за ратифікацію Угоди.

13. Проте далі шанс на успіх реформ дала б лише єдність влади і опозиції навколо конкретної програми, в першу чергу навколо бюджетних проблем. Така єдність була запорукою трансформації у всіх країнах ЄС і кандидатах, які долали кризи, зберігаючи демократію. В Україні такої єдності немає навіть перед лицем загрози, що може взагалі зняти з порядку денного питання про європейський вибір, демократію і навіть про суверенітет держави.

14. Дефіцит єдності викривив смисл переговорів. Виявилося, що на них є позиції влади і опозиції, які неможливо звести докупи. При цьому дві українські сторони не представляли жодних планів подолання економічної кризи. Натомість і влада, і опозиція наполегливо торгувалась щодо умов підписання вже парафованого тексту.

15. Влада розглядала підписання Угоди як один із можливих способів отримати у передвиборчий рік фінансовий ресурс. За його допомогою планувалося приховати найгостріші бюджетні симптоми кризи і забезпечити переобрання чинного Президента. Опозиція добивалася від Заходу наполягань на звільненні Ю.Тимошенко з метою послаблення передвиборчих позицій чинного Президента.

16. Звичайно, ЄС був зацікавлений у підписанні Угоди. Поза сумнівом, Захід розглядав укладання і реалізацію Угоди як підтримку української демократії. Але на переговорах Євросоюзу фактично пропонувалося втягнутися у політичне протистояння на боці однієї з сторін, що безкомпромісно борються за владу у 45 мільйонній країні, враженій тяжкою кризою.

17. Між підтримкою демократії і втягуванням у внутрішнє протистояння є велика різниця. В таких ситуаціях відповідальні політики згадують, що демократія може бути способом правління тільки тоді, коли вона є способом єдності. До того ж перед очима Заходу стоять наслідки недавньої «арабської весни», де підтримані ним зміни влади під гаслами демократизації призвели до громадянських воєн, фактичного розпаду кількох держав і потоків біженців до ЄС.

18. Досвідчені європейські переговорники терпляче шукали прийнятну позицію. Врешті-решт було знайдене Соломонове рішення: без реформ грошей, необхідних для переобрання, владі не давати, але й на негайному звільненні екс-прем’єра не наполягати.

19. Проте на той час всю ситуацію змінив інший гравець. Надавши кредит, знижку на газ і політичну підтримку в обмін на відмову від Угоди, Російська Федерація продемонструвала всю глибину кризи суверенітету, яку Україна переживає через політичний розкол і нездатність подолати економічну кризу.

20. Росія вважає, що поширення впливу Євросоюзу чи то у формі поглиблення економічного партнерства, чи то в формі підтримки демократичних процесів, загрожує її інтересам. Москва добивається включення України, які і інших країн «Східного партнерства», у зону власного безальтернативного політичного та економічного домінування. Владам цих країн в обмін на проросійську політику вона пропонує незмінність незалежно від соціально-економічних результатів. Як показує досвід Білорусії, Вірменії, а тепер уже й України, Росія готова викуповувати їх суверенітет.

21. Ситуація змінилася, але інтерес Заходу до стабільності в Україні не зник. Звідси постійні заяви про «відкритість дверей» до підписання Угоди. Проте Захід не збирається втягуватись у ідеологічно мотивоване змагання з Росією. Позиція Заходу – стримування насильства і заохочення у влади і опозиції проявів здорового глузду в оцінці ситуації. Грудневі візити офіційних представників США і ЄС саме це мали на меті.

22. Поки що проявів здорового глузду мало. Домінує тотальність передвиборчої боротьби, голосами політиків говорять піарники. У проекті бюджету-2014 влада не закладає навіть натяку на реформи. Опозиція як і раніше добивається від Заходу зовнішньої підтримки, тепер уже у формі санкцій проти влади.

23. Майдан, як прояв політичного інтересу мільйонів людей, хоче більшого, ніж бути інструментом приведення до влади опозиції. Але він мало впливає на ситуацію. Проблему визначив Андрій Портнов: «Майдан прагне сформулювати потребу в програмі реформ, якої немає, і потребу в новій громадсько-політичній силі, якої теж поки що немає»(1).

24. В інформаційній війні кожна з двох українських сторін висмикує із заяв посадовців ЄС і США лише те, що може свідчити про підтримку саме її. Тому в заголовках новин і цитуванні не часто з’являються слова «пошук консенсусу», «співпраця у подоланні кризи» чи «спільна відповідальність».

25. Варто ще раз прочитати слова Карла Більдта: «Якщо Україна не готова з власної волі прийняти більш-менш постійну залежність від доброї волі Москви, єдиним виходом стане програма комплексних економічних реформ, які за ідеальних умов здійснюватимуться за підтримки МВФ. Виконання такої програми буде болісним у короткостроковій перспективі. Проте, після її виконання Україна зможе створити міцну базу і на ній збудувати краще майбутнє. Це те, на що заслуговує ця країна, те, що має робити президент, і те, що має підтримувати політична опозиція»(2).

1. http://urokiistorii.ru/blogs/andrei-portnov/51975

2. http://www.pravda.com.ua/articles/2013/12/27/7008711/