«Казус Навального» та кримськотатарська автономія

«Казус Навального» та кримськотатарська автономія

Крим повинен бути ретельно «почищеним» від усіх імперських російських структур

Скільки вже було сказано в Україні на рахунок формули Олексія Навального «Кримнебутерброд»! Особливо останнім часом. Автор цих рядків теж писав на цю тему, погоджуючись, що півострів не є бутербродом, який Росія може так от узяти й повернути Україні, але з іншої причини, ніж вважав Навальний, – бо ж маємо на ньому сотні тисяч новітніх переселенців (простіше сказати – колонізаторів), численні військові бази (старі та нові), незчисленну власність, загарбану окупантами (й оформлену як приватне майно) тощо. Ясна річ, що повернення до ситуації початку 2014 року неможливе, ніякого російського військового флоту з його інфраструктурою, ніяких незліченних засобів медіа-пропаганди, ніяких «козачих організацій» бути в Криму не повинно. Тим більше не повинно бути жодних «злоякісних новоутворень», демографічних, економічних і політичних, бо ж інакше півострів залишиться «пекельною машиною» з геополітичним динамітом, підкладеним під усю Європу.

На рівні теоретичної абстракції зрозуміло, що Крим повинен бути ретельно «почищеним» від усіх імперських російських структур, від призначених для носіїв ядерної зброї авіабаз до філій московських і пітерських вишів (особливо багато їх свого часу розплодилося у Севастополі), які готували прапороносців «русского мира». Зрозуміло, що це було б «недемократично», особливо в плані виселення тих, кого пересилили на півострів для його перетворення на «корінну Росію», проте необхідно. Було б бажання, і всі ці заходи можна пояснити тим, кого насамперед обходять права людини, навіть коли ця людина є співучасником агресії й окупації.

У разі повалення чи саморозпаду путінського режиму абстрактна можливість повернення Криму (не лише на папері, а й на ділі) стане реальною. Оскільки ж у перебігу історичних подій можливі різноманітні несподіванки, то слід бути готовими використати їх собі на користь. Адже падіння путінізму стане закономірним наслідком усього, що відбувалося в Росії і з Росією впродовж останніх десятиліть, але форму та час такого падіння спрогнозувати, мабуть, у принципі неможливо. Проте можна з великою ймовірністю припустити, що російська еліта (принаймні, її прагматична частина) для «відмивання» іміджу держави та зняття міжнародних санкцій уже зараз шукає лідера, достатньо авторитетного та харизматичного в очах Заходу – а заодно і в очах більшості росіян. І тут ми знову впираємося у феномен Олексія Навального як оптимального для цієї частини російської еліти наступного лідера РФ. Саме в феномен – бо нового лідера не обов’язково зватимуть так, але зазначені вище якості він повинен буде мати. На штучне вирощування «Навального прим», поки справжній перебуває за ґратами, потрібен час, тому створити «клон» російського опозиціонера буде важкувато, навіть якщо термін ув’язнення останньому збільшать на кілька років. А тому, якщо гіпотеза щодо прагнення певної групи еліт РФ «змінити коней на переправі» справедлива, то попри підготовку «Навального прим», у слушний момент може бути звільнений і справжній Навальний в ролі претендента на президентську посаду.

А от тоді почнеться найцікавіше. Згадаймо схильність західних політиків (наочно засвідчену ними у часи «Ґорбіманії») ледь не закохуватися у кожного хоч трохи притомного російського лідера. Згадаймо, що і Путін попервах в очах Заходу був кимось на кшталт «соціал-демократа нового ґатунку» (термін належить одній німецькій вишуканій інтелектуалці з докторським ступенем), який вигідно вирізнявся тверезістю та знанням німецької й англійської на тлі Єльцина останніх років владарювання. Ба більше: які сподівання наче серйозні західні політики покладали на «ліберального Медвєдєва», коли він заступив на президентську посаду, хоча то був не більше, ніж «плюшевий гарант»… А нині Захід може заплющити очі на деякі не дуже приємні для України кроки «оновленого Кремля» за умови, якщо відбудеться внутрішня російська лібералізація, буде припинена агресія на Донбасі й у Сирії, припиниться мілітарне проникнення в Африці тощо.

Кроки ж ці можуть полягати у відмові від деокупації Криму, підкріпленій пропозицією референдуму під міжнародним контролем, повним виведенням усіх потенційних носіїв ядерної зброї та запровадженням кримськотатарської автономії на частині півострова. І це стане головним козирем «ліберального Кремля» у геополітичному змаганні за Крим.

На можливість гри цим козирем ані офіційний Київ, ані аналітична спільнота України не звертають увагу, а даремно: адже саме кримськотатарський чинник, саме апріорна в усьому цивілізованому світі повага до прав корінних народів (хоча, за великим рахунком, кримці – не просто народ, а нація, причому державотворча та постгеноцидна) може зіграти вирішальну роль у визначенні майбутнього півострову. Згадаймо: Петро Порошенко обіцяв кримським татарам національно-територіальну автономію – для початку хоча б на рівні Конституції. Не склалося. Володимир Зеленський теж багато чого обіцяв, а тим часом Меджліс виявився відсунутим від Кримської платформи. Цікава картина: Європарламент визнає кримців корінним народом і закликає долучити до роботи цієї платформи Меджліс, а в Києві зволікають… Чекають, коли «оновлений Кремль» створить на півострові нову автономію, лідери якої вже не покладатимуть надій на політично яловий Київ, а почнуть орієнтуватися на московську «ліберальну імперію»? Не знаю… Але хіба ж Навальний чи хтось інший буде винен, якщо події підуть цим шляхом, і більшість кримців підтримає – внаслідок розчарування в орієнтації на Київ – чи то залишення півострова з такою автономією під орудою Москви чи то його перебування у статусі кондомініуму (спільне управління і спільне володіння України й Росії)? Усе це, звісно, поки що гіпотетичні припущення, але не лише у фізиці, а й у політиці нерідко справджуються найнеймовірніші гіпотези, чи не так?

Джерело: День

Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома». Відповідальність за матеріали в розділі «Думки вголос» несуть автори текстів.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Натисніть «Подобається», щоб читати
Glavcom.ua в Facebook

Я вже читаю Glavcom в Facebook

ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
Сергій Руденко
Сергій Руденко

Журналіст

Денис Казанський
Денис Казанський

Журналіст

Марина Фарба
Марина Фарба

Мешканка Луганська

Іван Сидор
Іван Сидор

Речник ПЦУ

Павло Розенко
Павло Розенко

ексвіце-прем'єр-міністр України

НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies