рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    Нелегка доля соціально-гуманітарних наук

    • Сергій Грабовський

      Політичний аналітик

    • Розсилка
    Нелегка доля соціально-гуманітарних наук

    Кабінет міністрів України на засіданні 17 жовтня, за попередніми даними, мав затвердити план заходів щодо реформування вітчизняної наукової сфери

    На засіданні йшлося про те, що затвердження плану сприятиме реформуванню наукової сфери і забезпечить виконання плану пріоритетних дій уряду до 2020 року. Проте у переліку розпоряджень, які затверджені на цьому засіданні Кабміну, згадки про зазначений план заходів відсутні. Можна зробити висновок, що чи то в силу об’єктивних причин план залишився незатвердженим і наразі існує, як і раніше, у вигляді проекту, чи то клерки, які обслуговують Урядовий портал, є нехлюями. Останнє малоймовірно – ще й у силу того, що згадки про цей план відсутні на веб-сторінці Національної академії наук України. Та за будь-яких обставин план, принаймні, у вигляді проекту існує, і про його чесноти та ґанджі можна і треба говорити.

    А перед цим, 16 жовтня, в Інституті філософії НАНУ відбулася презентація монографії «Філософська думка західної української діаспори ХХ століття: ідеї та постаті». Ця монографія видана в межах проекту «Наукова книга», тобто за бюджетні кошти. То великий плюс, оскільки наша дослідницька група три останні колективні монографії друкувала за власні гроші. Так само робить і більшість інших авторських колективів – публікують планові теми за власні гроші, відриваючи їх із тих 0,5-0,7 ставки, що їх в гуманітарних інститутах НАНУ науковці одержують з початку 2013 року. Найшвидше, нову монографію наш відділ публікуватиме також за власний кошт – на щастя, в останні місяці нас перевели на повні посадові ставки. А ще того дня вчена рада Інституту прийняла планову тему того ж відділу – історії філософії України – «Проблеми ідентичності у філософській думці України ХІХ – першої половини ХХ століття» і рекомендувала до другу однойменну монографію, написану тим самим авторським колективом, що і першу книгу. При цьому «Філософська думка західної української діаспори…» - справді цікава й корисна монографія – була рекомендована до друку вченою радою Інституту філософії… 23 червня 2015 року. Понад три роки знадобилося книзі, щоб пройти колами бюрократичного пекла… І не шукайте у книгарнях видані в межах проекту «Наукова книга» монографії; їх розсилають у бібліотеки та передають установам, де вони писалися (меншу, ясна річ, частину). Ну, а наклад книги – «аж» 200 примірників. Така от «підтримка науки»… Не дивно, що чимало гуманітаріїв друкують свої тексти за власні кошти – інакше вони лежали б роками, чекаючи державних коштів на видання, або взагалі ніколи б не побачили світ. Спонсорів же для видань соціально-гуманітарного штибу знайти практично неможливо, якщо ви, звісно, не академік чи не працюєте на одну з грошовитих політичних сил.



    Та повернімося до проекту плану заходів щодо реформування вітчизняної наукової сфери. Там чимало начебто й гарних слів про «удосконалення», «поліпшення», «державне сприяння» тощо, проте уважне читання документу засвідчує, що він цілковито ігнорує специфіку соціально-гуманітарних наук, ба більше – реалізація частини запропонованих заходів матиме наслідком лише погіршення розвитку та дієвості цих наук.

    Адже всі ці «державні ключові лабораторії», «науково-технічні інновації», «використання науково-технічних інновацій у реальному секторі економіки», «координація фундаментальних і прикладних досліджень», «центри колективного користування науковим обладнанням», «обіг прекурсорів для використання у хімічних і медико-біологічних наукових дослідженнях» тощо – важливі речі, проте вони не мають відношення до соціально-гуманітарних наук. У крайньому разі – дотичне, якщо мати на увазі, що серед наукових технологій є і соціальні в найширшому розумінні цього поняття. Втім, може стосуватися гуманітарно-соціального блоку і «координація фундаментальних і прикладних досліджень», якщо мати на увазі психологічну реабілітацію тих десятків і десятків тисяч учасників бойових дій, понад 800 з яких, за даними Геннадія Друзенка, керівника Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, вкоротили собі віку не в останню чергу через нестачу відповідних методик і практичних заходів.

    Але головне в іншому: «на виході» соціально-гуманітарних наук не техніка, а люди, суспільство в цілому й індивіди та певні соціальні групи зокрема. Соціально-гуманітарні науки – це інструменти людського самопізнання, а таке самопізнання є разом із тим і самозміною – якщо, звісно, результати його резонують «ушир», чого не можна досягнути без участі авторитетних публічних інтелектуалів, без широкої комунікації в середовищі інтелігенції, без науково-популярних книг, фільмів і спеціальних програм на телебаченні та в Інтернеті. Наприклад, книга Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» стала одним з чільних досягнень української науки другої половини ХХ століття, зробивши значний внесок у світоглядні зміни десятків тисяч інтелігентів - не тільки, умовно кажучи, «гуманітаріїв», а й «природничників» і «технологів», ба, навіть «управлінців», а через їхнє посередництво, і не одразу, змінивши країну. Цей реальний внесок, як і пізніший внесок Сергія Кримського, Мирослава Поповича, Богдана Гаврилишина та інших, не виміряти жодними модними сьогодні «наукометричними засобами», ба більше: всі «наукометричні бази», про які йдеться у проекті, на перші місця у соціогуманітарній сфері ставлять не ті тексти, які є справді новаторськими та революційними, а ті, які добре вписуються у наявні парадигми та інтелектуальні забобони. Скажімо, у світі такий вагомий науковий напрям, як Postcolonial Studies, за досить рідкісними винятками, зводить проблематику до расового гноблення, що є нонсенсом (наче, скажімо, Японія в першій половині ХХ століття не мала низки колоній, які не відрізнялися від метрополії за расовою ознакою). Відтак спробуйте надрукувати у західному рейтинговому виданні статтю про колоніальний статус України у Російській/Радянській імперіях, і переконайтеся, що це буде дуже непросто. А от про Ancient Russia, тобто «давню Росію» зі столицею в Києві ви надрукуєте свою статтю без проблем… Тому ідея, наче українські гуманітарії показують високі наукові результати, лише друкуючись у знаних виданнях на Заході, абсолютно «гнила» з цілого комплексу причин.

    Ну, а ідея про «переведення україномовних наукових періодичних видань до числа англомовних» є взагалі відвертим шкідництвом, коли йдеться про соціальні й гуманітарні науки. Навпаки, слід розвивати україномовні наукові й науково-популярні видання, а разом із тим створювати спеціальні англомовні, де «на пальцях» й аргументовано роз’яснювати світовій науковій (і не лише науковій) спільноті, що, скажімо, ніяка Ancient Russia ніколи не існувала…

    Теза ж плану про «формування сучасної української наукової термінології» взагалі є нонсенсом, і не лише в плані соціально-гуманітарних наук, бо така термінологія давно існує, інша річ, що її належить постійно розвивати. Ще у 1920-х українські фізики й математики зайнялися таким формуванням, потім воно було з відомих причин перерване і відновлене лише в 1960-х. Негоже нехтувати зробленим – його слід систематизувати й розвивати далі.

    Нарешті, останнім підпунктом плану є «здійснення заходів щодо повернення талановитої наукової молоді в Україну». Правильна ідея, але головне, як на мене, інше – залучення талановитої молоді у науку. Бо випускники вишів не надто охоче, м’яко кажучи, йдуть у вітчизняну науку не лише через мізерні зарплати, а й через довгі черги охочих попрацювати на тих чи тих установках і складнощі з публікацією результатів досліджень – або викладай чималі суми з власної кишені, або чекай роками на ласку «згори»…

    Джерело: День

    Думки авторів рубрики «Думки вголос» не завжди збігаються з позицією редакції «Главкома»
    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    ПОПУЛЯРНІ АВТОРИ
    Ніна Кур'ята
    Ніна Кур'ята

    Журналістка

    Юрій Бутусов
    Юрій Бутусов

    Журналіст, громадський діяч

    Тетяна Деркач
    Тетяна Деркач

    Журналістка

    Олександр Деркач
    Олександр Деркач

    Банкір, бізнесмен

    Сергій Фурса
    Сергій Фурса

    Спеціаліст відділу продажів боргових цінних паперів Dragon Capital

    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ