«Пісенний фронт» Дня Перемоги: роздуми post factum

Не знаю, як у вас, а у мене всі ці роки – попри декомунізацію, деколонізацію, дерусифікацію тощо – кожне 9 травня, кожен День перемоги над нацизмом залишав у душі відчуття чогось неправильного. І не через політичні дійства адептів «русского мира» з його культом «смерті за Родину, за Сталина» та тотальної гекатомби («мы за ценой не постоим»), без якої, мовляв, і перемога не перемога, не через притаманне цим особам справжнісіньке «побєдобєсіє» (як назвав це один російський публіцист) – чого, зрештою, чекати від такої публіки? І не через недостатньо відповідальне ставлення нашої влади до змістовного «переформатування» цього свята, бо ж, скажімо, де можна було легко купити емблему з червоним маком – а вони мали би продаватися на кожному кроці гривень по десять? І ось, нарешті, здається, вдалося вловити один із тих важливих чинників, які десь на підсвідомому рівні створюють враження отого самого «неправильного».

, щоб їхати на прямий ефір одного з телеканалів і біля автобусної зупинки, де відбувалося досить скромне святкове дійство – жодної комуністичної чи «колорадської» символіки! – почув з репродуктора пісню про «смуглянку-молдованку». Ту саму, що на повну силу використана в уславленому фільмі Леоніда Бикова «В бій ідуть самі «старики». Пісню, яку справді співали на фронті, починаючи десь із 1943-го. Але ж написана вона… у 1939-40 роках! У числі тих пісень, які були призначені ще тоді для походу до Європи, тобто для «Великой Отечественной» в її первинному задумі – грандіозного розширення меж «социалистического отечества», аж до Ла-Маншу і далі («Чтоб от Японии до Англии сияла родина моя»). Для всіх «визволених» країн були заздалегідь заготовлені відповідні пісні. Деякі були використані, як-от «Белоруссия родная, Украина золотая», «Суоми-красавица». А деякі використати тоді не вдалося, тож вони випливли з небуття тільки з 1943-44-го: «Смуглянка» чи «Под звездами балканскими», часом у дещо переробленому вигляді. А деякі так і «пропали безвісти»:

Красный стяг, коммунарами поднятый,

Принесли мы, французский народ,

И Париж ваш, у Гитлера отнятый,

Вновь под знаменем красным живет.

До речі: вважаючи, що Гітлер – за прикладом Першої світової – неодмінно загрузне у позиційних боях на Західному фронті, Сталін на літо 1940-го планував «червоний бліцкриг» на Балканах, розгром Румунії, вихід на кордон із Болгарією й далі – за підтримки Чорноморського флоту – до Босфору та Дарданелл. Але Гудеріан з Манштейном своїми танковими проривами все зіпсували, над Парижем піднісся дещо інший червоний прапор, а Румунія вирішила без бою віддати Північну Буковину й Бессарабію, от і довелося «саджати на лаву запасних» різних там «смуглянок-молдованок»…

А за «Смуглянкою» з динаміків залунало «Платком махнула у ворот моя любимая…» Пісня, написана… у травні 1941-го (читайте спогади автора її слів Євгенія Долматовського)! Знову пісня, призначена для зовсім іншої «Великой Отечественной», хоча, як і попередня, пісня гарна. І взагалі, багато гарних пісень написано під час радянсько-німецької війни, але серед них – жодної української. Що зайвий раз доводить: для українців, безсумнівно співучої нації, війна ця в жодному її форматі не була «Отечественной». Я про це писав іще два десятка років тому, сьогодні, нарешті, про це заговорили й державні чиновники. Що ж, краще пізно, ніж ніколи… Та мова не лише про те, що певне число пісень, написаний для загарбницького походу до Європи, 9 травня щороку виступає в ролі «пісень армії визволителів», хоча і це дряпає слух. Головне – в іншому: у тому, що навіть за радянських часів «пісенний вимір» Дня Перемоги був значно адекватнішим. І ось чому.

Ті, кому нині, як то кажуть, «за сорок», мають пам’ятати блискуче виконання Муслімом Магомаєвим пісні ««Белла чао» («Привіт, красуне»), написаної невідомим італійським партизаном. Щоправда, в ній знілили кілька слів, додали про «гарібальдійських (тобто комуністичних) партизан, але загалом це була автентична пісня Руху Опору. Цю пісню, як й італійську ж «Банд’єра Роса» («Червоний прапор»), пісні болгарських, польських чи словацьких (ясна річ, теж комуністичних) партизан, пісні німецького Рот Фронту тощо звучали тоді в концертах на 9 травня! Як і пісні українською мовою – правда, вже повоєнні та посутньо антивоєнні: «Степом, степом…» чи «Ми ровесники з тобою, батьку…», інші пісні «мовами народів СРСР». Сьогодні ж навіть ті, хто щиросердо влаштовує начебто декомунізовані заходи до Дня Перемоги над нацизмом, схоже, вважають: інших пісень «про війну», крім російських, не існує. А що це, як не успішний наслідок впливу путінської – і допутінської певною мірою також! – «пісенної пропаганди», з одного боку, і серйозних недоробок з боку тих державних і громадських структур, що повинні були би змістовно наповнити правильну тезу про «спільну перемогу над нацизмом», з іншого боку? Спільну не лише з росіянами, а з усіма Об’єднаними Націями?

Так, 2/3 сухопутних сил Третій Рейх втратив на Східному фронті (при цьому не забуваймо: на цьому фронті воювали Військо Польське й Чехословацький корпус, а з кінця 1944-го – болгарські та румунські війська). А от 2/3 авіації нацисти втратили на Західному фронті. І фактично всі втрати гітлерівського флоту – це наслідок дій західних союзників. А Рух Опору боровся по всій Європі, в тому числі в самій Німеччині. Відтак на «пісенному фронті» у День Перемоги над нацизмом мали би звучати пісні всіх тих, хто наближав цю перемогу. Включно з піснями українських повстанців – бо ж саме ці пісні наочно засвідчують, яка саме війна для українців була справді народною і саме ці пісні гідно витримали випробування часом.