Солов’ї заспівали, час «зеленки» настав!

«Зеленка». Слово, що стосується явища, яке вже впливає і впливатиме ще більше на перебіг російсько-української війни. Слово, знайоме кожному, хто мав нещастя воювати в Афганістані або прискіпливо вивчав військово-політичну історію останніх десятиліть. «Зеленка»… Свого часу у Чечні під час першої та другої воєн були два виразних сезони – кінець осені з зимою, коли росіяни, користуючись цілковитою перевагою в повітрі, заганяли чеченських бійців Опору в гори, та весна-літо, коли з’являлося листя і під його прикриттям чеченці поверталися на рівнину та відвойовували втрачене. Щось схоже було і в Афгані, тільки там моджахеди швидко опанували «стінгери», яких було достатньо, і не давали волі радянській авіації.

А що маємо на наших теренах? Після Великодня по всій Україні на деревах і кущах розпустилося свіже листя, що перетворює ліси, чагарники і лісосмуги на особливо зручні для диверсійно-партизанських дій місця, тим більше для нашої сторони, яка має достатню кількість мотивованої та знаючої місцевість піхоти. Авіації в цих умовах діяти важко, що засвідчив радянський досвід в Афганістані та російський у Чечні, – спробуй «уполюй» невеликі чисельно, але добре озброєні маневрові групи! Артилерія, навіть самохідна, також малоефективна – поки вона висунеться на позиції, ворог просто зникне у «зеленці». А коли цей ворог пересувається не пішки, не на віслюках, а на спеціально оснащених позашляховиках… Лінії постачання, блокпости, рокади для перекидання військ окупантів будуть постійно перебувати під потенційним ударом, що не покращить моральний стан російських агресорів й утруднить проведення ними бойових операцій.

Ситуація на фронті загострюється й ускладнюється. Російські війська прагнуть наступати на кількох напрямках, вони підтягнули резерви і техніку, нагромадили боєприпаси всіх ґатунків (переважно ще радянських часів). На додачу спостерігаємо очевидну підготовка РФ до тотальної війни – аж до побудови бомбосховищ уздовж кордону (навіщо? у російської сторони перевага в авіації, у неї вистачає засобів ППО…). Москва повідомляє про начебто постійні спроби ударів ЗСУ по російській території. Але вони навряд чи можуть бути справжніми, бо це удари розчепіреними пальцями. А в ЗСУ знають, що успішні удари мають бути концентрованими – як-от по крейсеру «Москва», тоді вони матимуть серйозні результати. Найшвидше, йдеться про підготовку російського населення до тотальної війни за допомогою низки провокацій, хоча у деяких справді ефективних випадках може йтися і про дії чи то ДРГ ЗСУ, чи то добровольчих формувань, чи то (це теж, між іншим, реально) російських антипутінських партизан (нехай на всю РФ знайдеться лише кількасот відчайдухів, і «кремлівські чекісти» матимуть дуже серйозні проблеми). А може бути й усе разом, помножене на безвідповідальність…

Але саме «зеленка», її вміле використання може стати чинником, який істотно ускладнить спроби російського наступу на фронті. Відтак мають бути сформовані рейдові групи, в яких спільно діятимуть найбільш підготовлені бійці ТРО, що добре знають місцевість, і спецпризначенці або морпіхи чи десантники, бажано також із тих, що раніше тут воювали (хоча вони й не знають кожен закапелок, але все ж). Звичайно, у Донбасі таких високих гір, як у Чечні чи Афгані, немає, але є Донецький кряж і Святі гори, є балки, лісосмуги та чагарники, є фрагменти лісу тощо. На Херсонщині теж є ліси (скажімо, Олешківські), вистачає чагарів. На Слобожанщині теж є і гірська місцевість, і ліси, і яри з чагарниками («де байрак, там козак»). А у Криму? Теж вистачає «зеленки», аж під самісінький Севастополь (де автор цих рядків прослужив два роки і де після того не раз бував), отож є де діяти. Іншими словами, матимемо природну маскувальну сітку. – і на окупованій території, і на своїй власній, і на сусідній російській.

І тут ми підійшли до головного. Видається, одна з головних причин відступу російської армії з-під Києва та Чернігова – це весна, це наближення часу «зеленки». Це страх того, що частини та з’єднання цієї армії оточать і знищуватимуть. Бо ж і так – навіть по снігу – їхні тили рвали та нищили українські спецпідрозділи за підтримки ТРО та партизанів. А допомагали цій справі соснові ліси та лісопосадки. Зовсім не випадково російські війська перегрупувалися, зосередилися та розгорнули основні бойові дії у степу та переважно розораному лісостепу. І то, як я вже зазначив, там вистачає оаз «зеленки». А якщо зайти рейдами на територію РФ, знищуючи військові та транспортні об’єкти? Адже поруч із нами Брянська, Курська, Білгородська області РФ, де вистачає лісів і чагарників. І у Воронезьку й Орловську можна принагідно заскочити… Звичайно, не намагаючись окупувати територію, а діяти методом рейдування? При цьому, зокрема, можна створити нову ситуацію в повітрі – б’ючи із «зеленки» по аеродромах у момент зльоту літаків, як це робили в Афганістані моджахеди, а заодно перехоплюючи за допомогою мобільних засобів керування російськими дронами…

Автор цієї статті за останню чверть століття опублікував кілька книг і брошур, присвячених військово-політичній історії ХХ століття та діяльності радянських/російських спецслужб. Один із головних моїх висновків (може, банальний, але): у боротьбі з тоталітаризмом – не має особливого значення, з яким саме – слід бути винахідливим, послідовним і безжальним щодо зла. А ще – сама лише оборона, навіть ефективна, не принесе перемогу. Потрібні наступальні дії, особливо коли йдеться про війну за виживання, як у ситуації з Україною (хоча, за великим рахунком, війна з імперським тоталітаризмом – це завжди війна за виживання, окремої нації, держави, групи держав чи всієї світової демократії). А тому без перенесення війни на територію противника, без деструкції його тилів, без сіяння паніки у військах навряд чи вдасться обійтись і в цій війні. Питання в тому, як це зробити найбільш грамотно. А сили світової демократії, як засвідчує досвід останнього часу, в цьому на боці України, вони підтримують її право нищити агресора всюди, де це можливо.