«Вибори Путіна» і проблема побудови демократичної Росії

І невже ще хтось вважає, що вільний доступ до інформації сам по собі робить виборця свідомим щодо своїх раціональних, дійсних інтересів?

Утім, можуть сказати: «вибори Путіна» не були вільними! Так, президентські вибори в РФ «підрихтовували» на всіх етапах. Так, за словами Навального, не менше, ніж 4 млн голосів за «талонами» (дозволами на участь у виборах на інших ділянках), виявилися «сировиною для фальсифікацій» (бо при бажанні таких «талонів» можна було взяти декілька). Так, зафіксовані і «вкидання» бюлетенів, і «корекції» у протоколах виборчих комісій, і «каруселі», що означає – в офіційному підсумку – і більшу, ніж реально, явку електорату, і більший відсоток підтримки В.В.Путіна. Але при цьому хіба загрожували російським виборцям (крім хіба що Чечні) покарання у разі, якщо вони голосуватимуть не за «національного лідера»? Ні. Зрозуміло, що чимало людей боялися, що якимось чином влада визначить, «піддивиться», за кого вони голосували та влаштує їм неприємності, проте хіба ця влада має змогу перетворити на об’єкти репресій ті десять з гаком мільйонів росіян, які проголосували не за Путіна чи навмисно зіпсували свої бюлетені (їх такого ґатунку аж три чверті мільйона, стільки випадково зіпсутих не буває)?

І доступ до джерел об’єктивної інформації у переважної більшості росіян є. Так, телебачення у РФ – то щось воістину страхітливе, але ж існує Всесвітнє Павутиння. Торік у березні аудиторія Інтернету в Росії перевищила 71% населення країни, при цьому 54% населення користувалися Інтернетом, в тому числі, через мобільні пристрої, а 16% - лише через мобільні пристрої. Он яка просунута в цьому плані Росія! Можеш дізнатися все, що потрібно, й розповісти при нагоді сусідові, який не має Інтернету, але…

Але за Путіна проголосували, за офіційними даними, понад 56 млн росіян. Це понад 50% від зареєстрованого числа всіх виборців. Цифра, ясна річ, суттєво завищена за допомогою різних «технологій», найшвидше, на 5-7 мільйонів. Та все одно всі інші кандидати, разом узяті, навіть теоретично не могли претендувати на схожий результат. І навіть у разі, якби був зареєстрований у якості кандидата Олексій Навальний (дехто вважає його креатурою Кремля, дехто – справжнім опозиційним лідером, але, найшвидше, він є креатурою певних потужних у минулому олігархічних кланів, сьогодні відсунутих від «годівнички»), принципово ситуація не змінилася б. Так, на виборчі дільниці реально прийшло б на кілька мільйонів більше росіян, так, виявилося б куди менше зіпсованих бюлетенів, так, Путін одержав би дещо менший відсоток голосів «за», проте реально за ним усе одно була би відносна більшість російського електорату та абсолютна більшість учасників голосування.

Бо є Система, в яку росіяни інтегровані і яка зумовлює вибір більшості з них.

На це можуть заперечити: вибори у РФ стануть вільними і росіяни зможуть усвідомити свої реальні інтереси, якщо заздалегідь створити незалежні мас-медіа, якщо не давати поліції і спецслужбам залякувати людей і перетворити їх на правоохоронців, а не опричнину «царя московського», якщо радикально змінити економіку, відсунувши від її керма пропутінські клани, якщо змінити депутатів, які ухвалюють відверто тоталітарні закони, на нормальних творців нормальних законів, якщо Центрвиборчком РФ перетворити на дієвий орган з контролю за підготовкою і проведенням виборів, якщо змінити виборче законодавство, якщо дати простим росіянам вільно дихнути та призвичаїтись до такого способу життя… Якщо, якщо, якщо…

Але це й означає змінити Систему, яка не дає і ніколи не дасть провести вільні вибори, це означає зруйнувати неототалітаризм, за умов якого (що стверджують теоретики) інституційна ротація еліт неможлива. Простіше кажучи, замінити чинну російську владу на іншу та змінити в РФ політико-економічну систему можливо виключно революційним шляхом.

І то невідомо, чи після такої революції за певний час не відбудеться – в тій чи іншій формі – реінкарнація Системи. Бо ж хіба радянський тоталітаризм – без КПРС, але з «партією влади» - значною мірою не відтворений путінському у неототалітаризмі? Та ще й із істотною домішкою традиційного російського імперіалізму, який, утім, у радянські часи нікуди не зник, а тільки вбрався у червоні шати «соціалістичного інтернаціоналізму»? І така реінкарнація – не суто російське явище. Три десятиліття тому захиталася і впала система апартеїду, тобто «білого» расизму у Південно-Африканській Республіці, а чверть століття тому у цій країні пройшли вільні вибори. Спершу все начебто було чудово, проте невдовзі ситуація змінилася. Й ось нещодавно вільно обраний парламент ПАР ухвалив закон про конфіскацію без викупу всіх оброблюваних земель у білого населення країни, мовляв, для того, щоб відновити історичну справедливість. «Крайніми» стали білі африканери, які обробляють цю землю вже три з половиною століття і створили унікальну високопродуктивну сільськогосподарську систему – лише 15% плащі ПАР придатні для використання, але цього вистачає, щоб не лише забезпечити внутрішні потреби, а й експортувати чимало продукції. До речі, у сусідньому Зімбабве такий експеримент уже провели, що мало наслідком економічну катастрофу, але це не зупинили прибічників «чорного» расизму. Чи дивно, що ПАР і Зімбабве є союзниками РФ, підтримують окупацію Криму, а колишні президенти цих двох держав Зума та Мугабе стали єдиними африканськими лідерами, присутніми на військовому параді в Москві 9 травня 2015 року? Як на мене, класичний випадок реінкарнації деспотичної системи, заснованої на іншому, проте расизмі, в результаті загальних і вільних виборів, які вважалися панацеєю від усіх лих…

В цьому плані майбутні вибори на Донбасі – навіть під егідою миротворців ООН і контролем ОБСЄ – неодмінно стануть новими «виборами Путіна».

Цікаво, що у 1945-му західні демократії зовсім інакше дивилися на загальні вибори, тому у Західній Німеччині не лише заборонили НСДАП, а й провели Нюрнберзький процес над головними нацистськими злочинцями, вслід якому відбулося 12 т.зв. «малих» Нюрнберзьких процесів (над нацистськими лікарями, суддями, адміністраторами тощо), здійснили денацифікацію у своїй зоні окупації, «прочистили» медіа-простір і мобілізували до участі в управлінні інтелектуалів-антифашистів. І лише потім були запущені виборчі механізми, спершу на місцевому, потім на земельному, потім і на загальному рівні в західних зонах – ясна річ, під контролем окупаційних військ. А якби всього цього не було – не сталося в і «німецького економічного дива» в ФРН, і самої ФРН, найшвидше, не існувало би. Можливо, після «виборів Путіна» західні політики й інтелектуали знову піднесуться до того рівня розуміння проблеми нетотожності виборів і демократії, на якому вони були в 1945-му?