Америка об'єдналася проти режиму Путіна

Уже зовсім скоро в США представлять так звану кремлівську доповідь. До 29 січня американське Міністерство фінансів має підготувати список високопоставлених російських чиновників і бізнесменів, наближених до Володимира Путіна, проти яких в подальшому можуть ввести персональні санкції. Цей крок Вашингтона, як і деякі інші перед цим, знаменує собою нову політику жорсткого тиску на Кремль, яка матиме наслідки не тільки для Росії, але й всього Заходу.

Офіційна Москва вже кілька місяців перебуває в стані нервового очікування. Сам цей факт лише підкреслює іронічність ситуації: російський істеблішмент, який запевняє себе (і навколишній світ) у тому, що він є гарантом державності й представником країни, що «встала з колін», з тривогою чекає, коли Вашингтон опублікує свій список росіян з «чорною міткою», тобто список нерукопожатних представників російської еліти, які заробили свої статки завдяки близькості до президента Путіна. Такою є ціна російської державності, гаранти якої опинилися у принизливій залежності від іншої держави.

Між тим, американський «список», який повинен хвилювати російську еліту, - аж ніяк не основна подія, що може вплинути на російський політичний пейзаж. Набагато більш серйозною є низка стратегічних рішень американського істеблішменту за останні півроку, які свідчать про кардинальні зміни в американській зовнішній політиці і, передусім, в її російському курсі. Парадокс в тому, що ці зрушення відбуваються в період президентства Трампа, який є найбільш проросійським президентом в американській історії. Але саме за нього відбувається поворот США до жорсткого стримування Росії, причому включно із заходами щодо підриву російського політичного режиму, на що поки не наважувалася жодна американська адміністрація.

Ось перелік кроків, які закладають основи нової політики стримування Росії. У серпні 2017 року Конгрес США схвалює закон «Про протидію супротивникам Америки за допомогою санкцій» (CAATSA), який прирівнює Росію до держав, що в розумінні американських законодавців є світовими «ізгоями», і який обмежує можливості Трампа впливати на пом'якшення політики щодо Москви. У січні 2018 року Вашингтон схвалює нову Стратегію національної оборони, яка, як пояснює міністр оборони США генерал Джеймс Меттіс, означає відмову Америки від свого традиційного пріоритету – боротьби з тероризмом і в якості пріоритету вказує на протидію викликам з боку Росії і Китаю. У тому ж січні 2018 року Демократична партія публікує свою доповідь «Путінська асиметрична атака на демократію в Росії та Європі: наслідки для національної безпеки США», яка має стати партійним орієнтиром щодо Росії і не дати республіканцям шансу на пом'якшення російського курсу. Ці документи означають одне: консолідацію правлячої еліти Америки на основі посилення політики щодо Росії. Навряд чи наступник Трампа зможе вийти з визначеного нині курсу і зважиться на нове перезавантаження відносно Москви.

Формування нової американської доктрини стримування полегшує відтворення «секторальних санкцій» проти Росії, які націлені на вирішення триєдиного завдання: обмеження можливостей Росії в рефінансуванні її державного боргу; заборона на імпорт в Росію передових технологій для ВПК; заборона імпорту обладнання для нафтогазової галузі. Більше того, американська стратегія включає можливість «вторинних санкцій, які торкнуться тих осіб і компаній, які ризикнуть співпрацювати з російськими санкціонованими особами або парадержавними суб'єктами. Америка створює навколо Росії вкрай несприятливе поле для розвитку її економіки та для задоволення інтересів правлячого класу, особисто інтегрованого в західне суспільство.

Але й це далеко не все. Нервувати доводиться не тільки російській еліті. Нервувати доводиться також західним структурам і групам, залученим до обслуговування російського правлячого класу, який отримує ренту в Росії і вивозить її на Захід. Тепер їм за обслуговування російської клептократії доведеться втрачати не тільки репутацію, але й доходи. Більш того, виникає загроза для всієї системи обслуговування корупціонерів з інших авторитарних держав. Як тепер будуть почуватися колишній німецький канцлер [Герхард] Шредер, колишній британський прем'єр [Тоні] Блер, які стрижуть купони, працюючи на «Газпром», «Роснефть» і назарбаєвський режим?

Отже американці раптом прокинулися і почали кампанію, яка може мати сейсмічні наслідки – і не тільки для Росії, але й всього Заходу, вельми впливові кола якого наживаються на підтримці авторитарних клептократій.

Ну а що з «Американською доповіддю»? Чи вдасться її творцям домогтися розколу всередині російського правлячого класу і дистанціювання еліти від Путіна? Скептики скажуть: яка наївність! І дійсно: невже олігархи Усманов або Абрамович, а тим більше друзі Путіна – Тимченко, Ротенберги або Ковальчуки – раптом зрадять президента і піднімуть бунт? Або просто дистанціюються від нього і перестануть виявляти знаки поваги? Звичайно, ні! По-перше, тому, що їхні активи знаходяться в Росії. По-друге, вони повністю залежать від прихильності Кремля і в будь-який момент можуть опинитися в ролі нових ходорковських. По-третє, не забуваймо про генетичне боягузтво російської еліти, що ніколи не дозволяла собі навіть нявкнути в присутності самодержця. Отже послабити, а тим більше обвалити режим у Росії сьогодні «список» нерукопожатних, звичайно ж, не зможе.

Але за послідовного тиску та ліквідації обхідних каналів відмивання грошей, тим більше, якщо і Європа вирішить приєднатися до політики жорсткого пресингу (уві що поки віриться насилу), російський правлячий клас все гостріше відчуватиме власну вразливість. Прийде усвідомлення, що Путін не є гарантом їхнього благополуччя і безпеки. І навіщо тоді зберігати до нього лояльність? Навряд чи і в цьому випадку ми можемо очікувати сміливості від російського олігархату, який раптом вийде вперед і скаже все, що думає! Але якщо країна почне вирувати і підніметься хвиля громадського невдоволення з вимогами змін, тоді можна з упевненістю сказати: російська еліта вийде з комори та приєднається до хору невдоволених.

Навіть якщо поточної мети американського Конгресу не можна досягнути, Вашингтон своїми рішеннями підриває не тільки умови для російської модернізації (модернізація в Росії завжди здійснювалася за допомогою ресурсів Заходу), але й модель виживання еліти за рахунок паразитування на західному суспільстві.

Подивимося, чи відповідатиме Москва на «Американську доповідь»: проковтне або спробує напаскудити американцям? Швидше за все, Кремль відповість, але так, щоб не розсердити Америку ще більше, і так, щоб не дати зрозуміти російській аудиторії, що мова йде про захист вкраденого з Росії «трильйона».

Отже ще побачимо, чим стане для російської еліти публікація списку нерукопожатних. Але ясно одне: «дольче віта» російської еліти, яка зуміла стати частиною західного суспільства, але продовжує дерибанити власну країну, вже не виглядає гарантованою.