Українські герої своїми життями платять за наш спокій

Один чоловік, віком за п'ятдесят, на початку війни пристосував зенітку під кулемет і навіть танків не боявся. Другий, ще зовсім хлопчик. ходив на територію ворога у складі ДРГ. Пам'ятаю, як він діловито направляв ремені на автоматі перед виїздом. Ще один, батько трьох дітей, на момент зустрічі не воював, бо мав поранену ногу. Матюкався злобно, що ось така халепа трапилася, і чекав поки загоїться. 

Ти сфотографував їх. Написав щось про кожного у репортажах з війни. А потім відкриваєш новини або ФБ і бачиш, що вбили героїв твоїх репортажів. 

І боляче так стає. Краще б з ними ніколи не зустрічався. Краще б жили вони мирним життям у своїх Полтавах, Івано-Франкіськах, Черкасах і займалися мирними справами і були собі обивателями, а ніякими не героями.. А ця клята війна змусила їх взяти до рук зброю. Саме вони зробили так, щоб ми могли жити спокійно, щоб могли писати дурниці у ФБ і висловлювати свою експертну думку з будь-якого приводу. Вони за нас заплатили. Своїм життям заплатили.

А їхні побратими продовжують їхню справу. Кожної миті ризикуючи життям. І ми про це пам'ятаємо. 

Зі святом, наші воїни. Повертайтеся не лише живими, але й переможцями. 

Слава Україні!