Патріотизм без компромісів. Маніфест Українського Національного театру

До Міжнародного дня театру в Івано-Франківську оприлюднили «Маніфест Національного театру», що визначає творчі та соціально-політичні пріоритети у розбудові сучасного українського театру.

«Маніфест» західних франківців з’явився як рефлексія на теперішні процеси у європейському театрі (там теж є спроби формулювання своїх гучних маніфестів) та бажання самоусвідомлення сучасного українського театрального митця у бурхливому світі.

«В Україні налічується 12 Національних театрів. Часто, на жаль, крім престижного статусу та рядка у репертуарній афіші визначення «Національний» нічого більше і не додає до світоглядного, державницького та суспільно-політичного контексту, у якому має сьогодні жити і творити справді» Національний театр». Отже, «Маніфест» західних франківців – це, насамперед, рішучий громадянський крок та спроба позиціонування «Національного театру» в координатах важливих та актуальних національних викликів нашого сьогодення», – вважає театральний критик Олег Вергеліс.

«Главком» публікує повний текст театрального «Маніфесту», що вже може вважатися для вітчизняного театру історичним документом.

Маніфест Національного театру

Івано-Франківськ,

27 березня 2021 р.

Реалії теперішнього напруженого європейського театрального життя та спогади про «епоху Леся Курбаса» повертають і на українську авансцену потребу в ідеях «Маніфесту» сучасного Національного театру, як декларації принципів життєдіяльності української творчої театральної спільноти...

1. Національний театр є мистецьким об єднанням вільних творчих людей, пов’язаних ідеєю служіння «Священному театру» (пригадуючи знамениту формулу великого режисера Пітера Брука).
2. Національний театр – творче об єднання людей, що можуть мати різні віросповідання, різні суспільно-політичні погляди, в той же час основа такого театрального об’єднання – патріотизм, як громадянський, так і театральний. Національний театр – в основі об’єднання та співіснування творчої спільноти – передбачає ідеологічні принципи україноцентизму та українського місіонерства, тобто донесення до великого Світу художніх та інформаційних «меседжів» саме про український національний «фундамент», на якому і тримається споруда Національного театру.
3. Національний театр – не стіни, не цегла, а насамперед художня і світоглядна Ідея, що може, як квітка, розкрити свої художні пелюстки у будь-якому просторі – на вершинах Карпат, на низинах степів у прифронтовій зоні Сходу України, або навіть в моторошних сутінках Чорнобильської зони, де ледве жевріє життя українців. Національний театр – насичений художній полілог, напружений творчий процес, а саме – процес подолання перепон і умовностей нашої драматичної повсякденності, адже Національний театр 21 століття не має жорстко регламентованих «кордонів». Умовні «кордони» Національного театру – лише Земля і Небо, тобто це Національний Театр без бар’єрів, це чистий простір творчої Свободи, територія вільних людей, творчий ареал взаємоповаги та духовного єднання: тут не має і не може бути місця конфліктами на релігійній, міжконфесійній, расовій основах. Основа гуманітарного дискурсу Національного театру – взаємоповага та співтворчість.
4. Національний театр – це патріотизм без компромісів, це також непримиренне ставлення до будь яких виявів українофобії, ксенофобії чи будь-яких інших «виявів», що принижують національну гідність та національні символи. Національний театр відкритий до різноманітних сучасних форм та методик сучасного світового театру, в той же час у своєму єстві, у своїй художній основі Національний театр передбачає «код» історичної пам’яті про рідний український національний ґрунт, з якого і проростають художні ідеї та образи сучасного сценічного світотворення.
5. Національний театр – відкрита територія для авангардних іноді навіть радикальних інноваційних сценічних пошуків, але насамперед пригадуючи слова Леся Курбаса, Національний театр – це «храм», який «має бути чистим і тихим, , хоч які би молитви не лунали у такому храмі...». Національний театр – театр, що гостро відчуває актуальний пульс сьогодення, цінує видатний історичний спадок митців-попередників та пильно вдивляється у Майбутнє.

Як казав Лесь Курбас, «театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра».