Vse bude dobre! Навіщо владі перехід на «латинку»?

Культурний фронт
Vse bude dobre! Навіщо владі перехід на «латинку»?

Латиниця в Україні присутня поки що лише як данина туристам

фото 44.ua

«Відхід від Росії» чи бажання відвернути увагу українців від інших проблем?

Соцмережі вибухнули новою, абсолютно позачасовою, дискусією. І почалася вона з інтерв’ю секретаря Ради національної безпеки і оборони Олексія Данілова «Радіо Свобода». Відповідаючи на питання про доцільність впровадження латиниці, він зазначив: «Я – за. Вважаю, що це буде одна з фундаментальних речей, що нам треба позбавитися кирилиці та перейти на латиницю. Те, що стосується мови, ви знаєте мою позицію. Я за дві мови в нашій країні. Англійська мова має бути обов’язковою. Тому що якщо ми кажемо про цивілізований світ, то англійська мова – це мова цивілізованого спілкування».

Інтерв’ю було опубліковано 11 вересня, а вже 13-го Данілов зазначив, що задоволений резонансом: «Цікаво було спостерігати зашкальну істерію, яка почалася в ОПЗЖ, яка навіть не полінувалася зробити окрему заяву. Якщо прихильникам «російського світу» стало зле, то, значить, Україні буде добре!». «Dyakuyu usim, xto prochy'tav abo posluxav moye interv'yu «Radio Svoboda», – завершив він свій пост, демонструючи прихильність латиниці.

«Cikava ideja», – написав на своїй ФБ-сторінці депутат попередніх скликань Андрій Шкіль. І тут же спровокував дискусію серед своїх читачів: як правильно транслітерувати слово «цікава»: «сikava» чи «tsikava»? «Зараз немає уніфікованих підходів щодо того, як передавати латиницею цілий ряд українських звуків. Кожен пише, як хоче – ще з часів перших смс на перших мобільних телефонах. Іти шляхом чехів або поляків, запроваджуючи цілий набір гачечків та крючечків? Це було б занадто значне ускладнення. Підлаштовуватися під англійське the? А навіщо? Здається, простіше освоїти латиницю, вивчивши англійську, або німецьку, або іншу європейську мову», – говорить «Главкому» поетеса та перекладачка Наталка Білоцерківець.

Але проблеми гіпотетичного переходу на латиницю лежать не тільки в фонетичній площині. У них і розбирався «Главком».

Секретар РНБО Олексій Данілов поділився з «Радіо Свобода» своїм баченням того, чи варто Україні переходити на латиницю. Його слова викликали неабиякий резонанс (фото radiosvoboda.org)Секретар РНБО Олексій Данілов поділився з «Радіо Свобода» своїм баченням того, чи варто Україні переходити на латиницю. Його слова викликали неабиякий резонанс (фото radiosvoboda.org)

Складнощі перекладу

Із самим словом «кирилиця» виникла така ж плутанина, як і з назвою одного з континентів. Не Амеріґо Веспуччі відкрив Америку, але саме на честь нього вона і названа. І зовсім не кирилицю, а глаголицю (попередню абетку) створив слов'янський просвітитель Кирило у співавторстві з братом Мефодієм. Втім, думки вчених щодо цього моменту не збігаються: достеменно відомо тільки те, що знамениті брати у ІХ столітті заклали підвалини слов’янської писемності. Кирилицю ж як таку, ймовірно, розробили учні та послідовники Кирила та Мефодія. Походить вона від грецького письма.

«Кирилиця – наш спадок, наша абетка. Понад тисячу років українська культура створювалася нею. Вона не запозичена, як арабське письмо у тюрків чи кирилиця у казахів, які, коли перейшли на латинку, – змінили одне запозичення на інше. Латинську транслітерацію мають усі мови світу – тому її слід мати і для української. Фонетично близьку до оригіналу, зрозумілу для міжнародного читача та стандартизовану. Але як греки, корейці, євреї, вірмени чи грузини пишаються власними абетками та не міняють їх на латинку – так і нам належить зберігати кирилицю», – зазначає архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій Зоря.

Аналогічної думки дотримується і колишній голова Українського інституту національної пам'яті, народний депутат у, котрий зауважив: «Влада продовжує атакувати базові для національної ідентичності речі. Після спроби змінити символіку, назву країни, звучить пропозиція перейти на латинку». Але, провадить далі В’ятрович, «кирилиця – це фундаментальний елемент нашої тисячолітньої культури та ідентичності. Відмова від неї зробить нас слабшими, позбавить унікальності, відріже наступні покоління, які не читатимуть кирилицею, від культурної спадщини наших предків».

Наведена цитата В’ятровича цінна тим, що він звертає увагу на важливу річ: необхідній майбутнім поколінням навичці швидко перемикатися з кирилиці на латиницю. Освічена людина легко долає мовний бар’єр, переходячи з однієї мови на іншу, але як щодо переходу з абетки на абетку? Здається, подібних прецедентів у світі не було ще взагалі. А досвід згаданих вище Туреччини та Казахстану варто розглянути детальніше.

Щодо Туреччини, то вона перейшла на латиницю у 1928 році. Відносно недавно, якщо порівняти із кількасотрічною історією Османської імперії, яка послуговувалася арабським письмом. Таким рішенням країна завдячує своєму першому президенту Ататюрку, котрий правив авторитарними методами та латиницю впровадив директивою згори. Але в тодішній Туреччині грамотою володіли лише 3% населення (пише В’ятрович), тож решті 97% неписьменних турків було все одно, з якої абетки починати навчання. Перехід, таким чином, відбувся майже безболісно.

«Туреччина, демонструючи свого часу, що вона стає європейською країною, перейшла на латиницю. Але чи потрібна нам така демонстрація? Елементарне відволікання уваги від реальних проблем ідеями на кшталт «запровадити латиницю», «перевернути прапор», «перейменувати країну». Це не остання псевдореформа, яку згодовують Україні, бо у нас вже був і президентський університет, і перенесення офісу з Банкової, і ухвалення проєкту великого гербу. Все це не змінює ситуації в країні, але породжує безліч непотрібних дискусій», – зауважує заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму Богдан Петренко.

Мустафа Кемаль Ататюрк «залізною рукою» перевів Туреччину на латиницю. Втім, зробити це йому було легко – 97% турків у 1928-му були неписьменними (фото з відкритих джерел)Мустафа Кемаль Ататюрк «залізною рукою» перевів Туреччину на латиницю. Втім, зробити це йому було легко – 97% турків у 1928-му були неписьменними (фото з відкритих джерел)

Щодо Казахстану, то кирилиця була привнесена на його терени у 1940 році, після перетворення країни на одну з радянських республік. До цього казахська мова, як одна з тюркських мов, використовувала арабську графіку. Тобто кирилиця у Казахстані від самого початку була чужорідним елементом. Відмовитися від неї президент Нурсултан Назарбаев вирішив наприкінці 2017-го. Його указ набрав чинності, і нині в країні триває перехідний період – аж до 2025 року. Казахстан залишає позаду радянський спадок, але не повертається до арабської в’язі, а переходить на латиницю.

І хоча подібне рішення в контексті Казахстану, напевно, є правильним, це не віддаляє державу від Москви та її впливу. І не убезпечує від російських територіальних зазіхань, кажуть експерти.

«Русскій мір» абеткою не здолати

Плюсом переходу на латиницю прихильники ідеї називають просування України до Європи. І, відповідно, віддалення від Росії та «русского міра». Розмови на цю тему ведуться давно, причому, почалися вони зовсім не у 1991-му. Ще у першій половині ХІХ століття український етнограф Йосип Лозинський опублікував статтю «Про впровадження польського алфавіту в руській (українській) писемності». Відтоді серед української інтелігенції точаться суперечки навколо можливої зміни алфавіту. А дехто йде далі слів і вже випускає українські книги латиницею.

«Так, світ більшою мірою користується латиницею, – коментує Богдан Петренко. – І, можливо, іноземцям з нею було б простіше. Але, з іншого боку, у нас і так вивіски дублюються англійською. Та і як зблизить Україну та Європу той факт, що іноземці приїдуть до нас і читатимуть незнайомі їм слова знайомими літерами? А щодо відриву від «русского міра», то росте покоління візуалів, які радше дивитимуться влоги, аніж читатимуть друковану інформацію. Тож постріл латиницею буде в «молоко», більш західною Україна від цього не стане».

«Енеїда» Котляревського латиницею – не перша книга видавництва «Zалізний тато», яка виходить саме такою абеткою (фото zalizniytato.org.ua)«Енеїда» Котляревського латиницею – не перша книга видавництва «Zалізний тато», яка виходить саме такою абеткою (фото zalizniytato.org.ua)

Але справа не тільки у візуалах. «Відмова від кирилиці відгородить нас від Росії та наблизить до Європи» – головний аргумент прихильників латиниці, – зазначає Володимир В’ятрович. – Проте насправді зміна письма може відіграти протилежну роль – посилення русифікації. Останні роки дедалі більше російськомовних громадян переходять на українську. Запровадження латинки створить додатковий бар’єр і зупинить багатьох із них. До того ж, така зміна може спровокувати рух у протилежному напрямку – звична кирилична російська для багатьох (особливо, старших людей) буде простішою у використанні, ніж незнайома латинська українська».

В’ятрович додає: «Варіант плавного переходу, із паралельним використанням кирилиці та латинки, означатиме фактичну тримовність у країні – дві українські та російська. Тож замість потрібної єдності отримаємо ще одну лінію розколу».

Директор Інституту світової політики Євген Магда переконаний: латиниця – це відволікаючий маневр, який застосовують не просто так. «Розмови про латиницю – це класичний хибний об’єкт. Є така політтехнологія, коли щось навмисно вкидають в інформаційний простір. «Щось» на кшталт великого герба або латиниці – це речі з однієї парадигми. Обговорювати це серйозно – дарма витрачати час і натхнення», – говорить він «Главкому».

На питання, чи уявляє Магда як викладач процес навчання, під час якого студенти пишуть латиницею, відповідає так: «Мої студенти знають англійську на достатньо високому рівні, тому перехід на латиницю для них неактуальний. А для решти обговорення такого питання означає розпорошення думок, і це робиться умисно та цинічно, з використанням відомого гасла «Геть від Москви!». Але тут не про «Геть!» ідеться, а про агресивні дурощі. Болгарія стала членом Євросоюзу, не змінюючи кирилицю. І Північна Македонія не міняла алфавіт, хоч і змінила назву, ставши тридцятим членом ЄС».

А щодо Казахстану, Магда додає: нехай спочатку в Україні почне діяти британське правосуддя, як воно діє в Казахстані, а відтак поговоримо і про латиницю. Мовляв, треба правильно розставляти пріоритети. Ще у 2018 році в Казахстані був створений комерційний суд, який очолив британський суддя лорд Гаррі Вульф. Деякі країни також ідуть шляхом впровадження судової реформи та запрошення іноземних фахівців, тільки їм це вдається чомусь у рази краще, аніж Україні.

Втім, з британським судом чи без нього, Казахстан не оминула доля потрапити під загребущу лапу Росії. З кінця минулого року офіційні особи РФ заявляють претензії на частину його території. Так, зокрема, 10 грудня 2020-го депутат Держдуми В'ячеслав Ніконов виступив у ефірі програми «Велика гра» на Першому каналі Росії і заявив, що до 1917 року «Казахстану просто не було як країни, його північні території в основному були безлюдними», і що у краях «нижче півдня більшість територій були здебільшого подаровані Радянським Союзом, Росією».

Вже наступного дня активісти руху «Патріоти Росії» вивісили на воротах посольства Казахстану в Москві плакат із написом «Північний Казахстан – це російська земля». Як не складно здогадатися, подібні дії не порадували казахів. Тим паче, що такий Ніконов у РФ знайшовся не один.

«Я б не сказав, що Казахстан аж так відірвався від Росії, і це по-перше. А по-друге, ризики анексії Росією північного Казахстану теж нікуди не ділися. На додаток, росіяни знайшли ще один привід, щоб кричати на весь світ, як їх там принижують та упосліджують», – коментує Богдан Петренко.

Краса Північного Казахстану. На ці землі претендує Росія, заявляючи, що колись подарувала їх Казахській радянській республіці. Перехід країни на латиницю не вберіг її від територіальних претензій Москви (фото з відкритих джерел)Краса Північного Казахстану. На ці землі претендує Росія, заявляючи, що колись подарувала їх Казахській радянській республіці. Перехід країни на латиницю не вберіг її від територіальних претензій Москви (фото з відкритих джерел)

З кирилицею ми – другий сорт?

Активіст і правозахисник Роман Матис вважає, що актуальним зараз має бут диспут на тему, «а чи слід нам мати спільні з Росією «букви».

«Я розумію, що впровадження української латинки, це як ситуація з московським патріархатом в Україні. Багатьом пересічним буде важко на споживацькому рівні прийняти, чому варто змінити давно протоптаний зручний маршрут до церкви на новий, хтось важко уявлятиме собі життя без усього «вєліколєпія візантійщини», комусь бракуватиме трансльованих похмурими батюшками обмежень, заборон і різного роду утисків свідомості з «небесної канцелярії», але шановні жартівники та захисники уламків русского міра у вигляді російської мови в Україні запустили процес прийняття української латинки в головах тих, хто не хоче мати з русскім міром нічого спільного, навіть «букв».

«Кирилиця не є російською, – не погоджується зі сказаним Наталка Білоцерківець. – Вона прийшла від Кирила та Мефодія, а не від московських діячів. І пов’язана була з грецьким алфавітом – то кому і чим вона завинила? Пам’ятаю, як аналогічні питання поставила у тій же Грузії, і як тоді Отар Чиладзе, вже покійний нині прекрасний грузинський письменник, говорив, що недоцільно переходити на латиницю, відкидаючи власну самобутню абетку».

З Білоцерківець солідарна і колега – письменниця Людмила Таран. Є лише дві вимоги до сучасного українця: знання української та знання англійської. Можна знати й більше, то вже за бажанням. Але вкидати в теперішній соціум ідеї, пов’язані з латиницею, – чистої води провокація, переконана вона.

Прихильники латиниці із жалем згадують часи, коли електронні гаджети ще не мали кириличної «розкладки», хоч багато хто такої ностальгії не відчуває (фото з фб-сторінки спільноти latynka.tak )Прихильники латиниці із жалем згадують часи, коли електронні гаджети ще не мали кириличної «розкладки», хоч багато хто такої ностальгії не відчуває (фото з фб-сторінки спільноти latynka.tak )

Ще одна представниця письменницького цеху – поетеса, прозаїк і перекладачка Євгенія Кононенко згадує, як «на зорі комп’ютеризації, коли не скрізь була кирилиця, саме латиницею писали українські чи російські слова. Зокрема, при користуванні електронною поштою. Це було важко, я відчувала роздратування, займаючись транслітерацією і сенсу в ньому не бачу. Можливо, через покоління вдасться запустити паралельне використання обох абеток, але навіщо?».

«Я не вважаю, що сучасна українська література є упослідженою, меншовартісною чи перебуває під впливом російської – попри кирилицю. Так, у радянський час наші автори були менш цікавими, ніж московські, і це правда. Але після розпаду СРСР шляхи розійшлися різко та кардинально, українська література не наслідує російську жодним чином: Андрухович не є аналогом Пелевіна, і такі паралелі можна продовжувати», – відзначає Кононенко.

І все ж ідея з латиницею виявляється невмирущою. У 2018-му тодішній міністр закордонних справ Павло Клімкін пропонував хоча б подискутувати на цю тему.

«Сьогодні розмовляли разом з представниками країн Центральної Європи про долю регіону та роль України в центральноєвропейській спільноті. Серед співрозмовників – журналісти, письменники, колишні політики (…) Однак найцікавіше традиційно – за лаштунками. У дружній розмові історик та журналіст з Польщі Зємовіт Щерек запитав, чому б Україні не ввести поряд з кирилицею латиницю. Наша мета – формування української політичної нації, тому маємо працювати на те, що нас об’єднує, а не роз’єднує. З іншого боку, чому б не подискутувати?», – писав Клімкін майже 3,5 роки тому.

Однак не кожна дискусія корисна та потрібна, особливо тоді, коли вона перетворюється на звичайний хайп, вважає журналіст Вахтанг Кіпіані. «Держава не спромоглася видати жодного з запланованих ста томів повного зібрання творів Івана Франка. І ця ж держава вустами Данілова вкидає тезу про латинку. Зеленим хайпувальникам – пофіг, що перетворити на профанацію – герб, мову тощо. Перехід на латинку – це мільярди, яких недоотримають і так злиденні культура й освіта. Це ще більше розкультурення нації, позбавлення її зв'язку з минулим – від часів Русі та до Шевченка зі Стусом. Цей перехід не вирішує жодну з наших проблем і створює багато нових. Якщо знайдуться розумники, які вважають, що у нас є на це фінансовий ресурс, то вступом у коментарі хай буде добродійна пожертва на котрийсь з проєктів, які популяризують мову, культуру, історію, підтверджена чеком. Доведіть, що любите латинку до глибини власної кишені», – зазначив він.

І, мабуть, це найбільш розумна пропозиція, яка або переведе розмови про латинку у практичну площину, або поховає їх. Хочете радикальних нововведень – знайдіть на них ресурс. Тільки шукайте не в державній скарбниці, а десь ближче до власних гаманців.

Наталія Лебідь, «Главком»

Коментарі — 0

Авторизуйтесь , щоб додавати коментарі
Іде завантаження...
Показати більше коментарів
Дата публікації новини: