Наступна пандемія вже на порозі. І це не коронавірус

Американський журналіст Лаура Спінні так описує хворобу, яка може от-от поширитися світом: «Людина виявила б, що інфекція, яка розпочалася на шкірі, потрапила до кістки, з якої гній сочитиметься до кінця життя»…

Covid-19 продемонстрував, наскільки люди у ХХІ столітті вразливі перед вірусними інфекціями. Були періоди, коли громадяни найбагатших країн з високим рівнем медицини гинули тисячами на день. Станом на сьогодні коронавірус забрав 2,42 млн життів, і кінця пандемії досі не видно.

Однак вчені з різних куточків світу вже б’ють на сполох: згодом можна чекати на ще одну пандемію, яка забере значно більше життів. Про те, яка саме небезпека нависла над людством, у своїй колонці у The Guardian пише Лаура Спінні – науковий журналіст та автор кількох документальних видань. Її найновіша книга – «Блідий вершник: іспанський грип 1918 року та як він змінив світ».

Антимікробна резистентність (АМР) не вибухне раптовою пандемією, як Covid-19, проте її наслідки будуть руйнівними. Американський професор Кевін Ауттерсон переконаний: Covid-19 загострив проблему стійкості до антибіотиків.

Ауттерсон – юрист, який спеціалізується на праві людей щодо здоров’я та інвалідності. Фахівець викладає в Бостонському університеті, а ще він активіст із протидії наростаючого припливу мікробної еволюції, яка загрожує центральному стовпу сучасної медицини – антибіотикам. Ця хвиля повстала не через коронавірус, вона наростала десятиліттями, хоча протягом тривалого часу лише медики та ті, хто безпосередньо відчував на собі жахливі наслідки антибіотикорезистентності, усвідомлювали, яку загрозу вона несе.

У природі людини усвідомлювати цінність чогось саме тоді, коли вона може от-от це втратити. Covid-19 напевно загострив проблему, і, схоже, зробив це кількома способами. Для багатьох очевидно, що мікроби можуть унаслідувати стійкість до антибіотиків вертикально: тобто від одного покоління до наступного. Однак цей перенос може відбуватися і горизонтально: між навіть неспорідненими видами мікробів.

З цієї причини лікарні на Заході застосовують суворі протоколи, які вимагають, щоб персонал, наприклад, міняв засоби індивідуального захисту, переходячи від одного пацієнта до іншого. Проте в умовах посиленого навантаження на медичних працівників впродовж останнього року через спалахи Covid-19, а також в умовах браку засобів захисту на початку пандемії медики не завжди могли дотримуватися цих протоколів.

Стійкість до антибіотиків може потенційно спричинити наступну пандемію (зображення: medpagetoday.com)

Хвороба Covid-19 викликана вірусом, а це означає, що антибіотики неефективні проти неї. Проте важкі випадки перебігу хвороби часто ускладнюються бактеріальними інфекціями, які викликають пневмонію, тому ці випадки вимагають лікування антибіотиками. Дослідження показали, що в деяких країнах антибіотики призначаються приблизно 70% пацієнтам із Covid-19, хоча їх застосування виправдане лише у кожного десятого пацієнта. Недоречне призначення антибіотиків також збільшилося у первинній медичній допомозі (тобто сімейними лікарями) через перехід від особистих консультацій до онлайн-консультацій. Оскільки лікарі загальної практики не можуть обстежити своїх пацієнтів через екран, як результат вони рідше впевнені у своєму діагнозі, тому частіше призначають антибіотики як «перестраховку», як запобіжний захід.

Тож «мікробна еволюція» за останній рік мала всі шанси пришвидшитися, і це викликає занепокоєння, оскільки протиінфекційні засоби (антибіотики) є такою ж важливою складовою нашої інфраструктури охорони здоров’я, як чиста вода та умови санітарії. Без них ми повернемося до медицини 18 ст., коли не могли запобігти гангрені і лікування було єдине – ампутація. У світі вже є низка невиліковних інфекцій: сепсис новонароджених або зараження крові у Південній Азії дедалі частіше не піддаються лікуванню. Це означає, що навіть антибіотики «останньої інстанції» не працюють проти цього. Така ситуація загрожує зростанням кількості випадків дитячої смертності в цілому регіоні.

Стійкість до антибіотиків може потенційно спричинити наступну пандемію. Спеціальний посланець Великобританії з питань антимікробної резистентності Саллі Девіс пояснює, якою може бути ця епідемія: «Це була б не одна інфекція, а багато різних – хронічних, таких, що не піддаються лікуванню. Можливо, людина виявила б, що інфекція, яка розпочалася на її шкірі, потрапила до кістки, з якої гній сочитиметься до кінця життя. Звісно, у випадку, якщо інфекція не потрапить у кров, що пришвидшило б настання смерті. Щось подібне може трапитися з людьми, які оточують цю людину: чи у палаті інтенсивною терапії, чи у в’язниці, де поширений туберкульоз, стійкий до ліків».

На думку Девіс, така хвиля захворюваності через антимікробну резистентність може не обмежитись локальними спалахами, а прокотитися усім світом. Ця пандемія розгортатиметься повільніше за коронавірусну, оскільки бактерії, як правило, мають більші геноми, ніж віруси, відтак і еволюціонують повільніше. «Така пандемія можлива, серед іншого, завдяки здатності бактерій до горизонтального перенесення генів. Ви отримаєте хронічні інфекції, високий рівень смертності і фактично втратите сучасну медицину», – описує наслідки вона.

Очевидної відправної точки для такого апокаліптичного сценарію немає. Це може статися протягом десяти чи двох років. Є ще один нюанс: бактерії, як правило, отримують підживлення від криз – війн, екстремальних погодних умов, вірусних пандемій.

Утримання від неналежного, невиправданого використання антибіотиків у людей та тварин, які вирощуються на фермах, є ключовим фактором для недопущення антимікробної резистентності. Однак це ще не все: людству завжди будуть потрібні нові протимікробні засоби. На думку американського лікаря та активіста протидії стійкості до антибіотиків Джона Рекса, такі нові препарати необхідно розробляти із частотою від двох до чотирьох на десятиліття, і це зараз видається досяжним. Але це перегони, які ніколи не закінчаться, і, щоб залишатись попереду, людство повинно постійно винаходити нові препарати, не даючи мікробам часу адаптуватися до змін.

Джерело: The Guardian

Переклад Наталія Сокирчук, «Главком»