рус

    Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    У мене коронавірус, а лікарі не рятують! Що кажуть стандарти допомоги при Covid-19

    Пандемія
    • Наталія Сокирчук
    • Розсилка
    Вказівки МОЗ часто суперечать одна одній, створюються правові колізії, через які пацієнти не можуть отримати адекватного лікування - У мене коронавірус, а лікарі не рятують! Що кажуть стандарти допомоги при Covid-19
    Вказівки МОЗ часто суперечать одна одній, створюються правові колізії, через які пацієнти не можуть отримати адекватного лікування
    фото: volynnews.com

    Досвід двох жінок: одній не знайшлося місця у лікарні, іншій – медики відмовляли лікувати дитину

    Головний санітарний лікар Віктор Ляшко днями заявив, що система охорони здоров’я України готова до стрімкого зростання захворюваності на коронавірус. Він повідомив, що наразі в Україні є 35 тисяч ліжок для шпиталізації хворих із коронавірусною хворобою, з них зайнято 12 тисяч, а, отже, запас є. Крім того, ще 16 тисяч – перепрофільовується додатково.

    На практиці ж виявляється, що місць у лікарнях немає, терапевти не поспішають встановлювати діагноз Covid-19 у пацієнтів, а тим же, у кого хвороба лабораторно підтверджена, ніхто не поспішає на допомогу. І це у столиці.

    Проблема навіть не у тому, що лікарі у важкий для країни час нехтують своїми обов’язками, а у тому, що вказівки МОЗ часто суперечать одна одній, створюються правові колізії, через які пацієнти не можуть отримати адекватного лікування.

    Місць нема, але ви тримайтесь?

    Киянка Ірина Животова перехворіла на коронавірусну інфекцію. Вона мусила фактично сама себе рятувати протягом кількох тижнів. «У мене початок хвороби був дуже нетиповим. До моменту, як я зробила КТ (комп’ютерну томографію), у мене не було температури – вона навіть була пониженою, коливалась між 35,5 і 36,6.  Моя лікарка відмовилась давати направлення на ПЛР-тест і стверджувала, що у мене явно не Covid-19», – згадує вона.

    Зробити тест у приватній лабораторії жінку підштовхнули кілька причин. «По-перше, я часто хворію без температури, тож у моєму випадку її відсутність – не завжди показник здоров’я. По-друге, попри 35,5, у мене було відчуття, що температура є: крутило суглоби. По-третє, розболілась спина. Коли я пішла до остеопата, до якого ходжу от вже років 15, він мені сказав, що зі спиною все гаразд, а такий біль може свідчити про  сильну інтоксикацію організму».

    На момент, коли температура ще не піднялась, КТ вже показало 30% ураження легень, двосторонню пневмонію. «Багато людей, які мені пишуть у соцмережах, стверджують, що у них були такі ж симптоми», – зазначає Ірина.

    «Складається враження, що терапевти найчастіше нічого не знають про цей вірус. При коронавірусній хворобі температуру потрібно збивати вже на показниках 37 – це вимога інфекціоністів усіх опорних лікарень. Разом із тим терапевти це заперечують, кажуть не збивати температуру, доки вона не сягне позначки 38. Іншими словами, лікують, як грип. Тоді як при коронавірусі, як мені пояснили інфекціоністи, потрібно пригнітити імунну відповідь, аби через неї людина не «згоріла», – ділиться Ірина.

    Зауважимо, що терапевти, сімейні лікарі та педіатри керуються протоколом, затвердженим МОЗ. І у ньому, і у загальних порадах, оприлюднених відомством, йдеться про те, що при появі симптомів потрібно зателефонувати лікарю, пити жарознижувальні у разі високої температури та контролювати свій стан, у випадку погіршення та наявності позитивного ПЛР-тесту – викликати «швидку».

    Киянка акцентує, що терапевти не пояснюють багатьох речей. «Наприклад, один із найважливіших показників стану людини при Covid-19 – це навіть не температура, а сатурація, тобто насиченість кровя киснем. У мене був період, коли сатурація сягала показників 50%, тоді як норма – це 93-96%, а при 83% вже призначають дихати на кисневому апараті», – зазначає вона.

    Показник сатурації вимірюється спеціальним прибором – пульсоксиметром. Він показує насиченість гемоглобіну киснем. Якщо пульсоксиметр показує 96%, то це означає, що 96% гемоглобіну переносить кисень, а 4% – ні.

    «Мені пощастило: мене дистанційно лікувала знайома лікарка, яка мала можливість консультуватися із інфекціоністами опорних лікарень. Крім того, я вмію сама собі робити уколи», – розповідає Ірина.

    Однак відбутися пігулками не вдалося. «У момент, коли сатурація у мене почала падати, постало питання, як лягти у стаціонар. Обдзвонили ряд столичних «ковідних» лікарень – місць нема. Навіть по знайомству (тут нагадаємо, що за результатами карантинного зонування Київ нині у «жовтій зоні» карантинних обмежень  «Главком»). Пара лікарень погодилися б мене взяти, покласти десь у коридорі, але з однією умовою: кисневий апарат мав бути мій, бо у них немає. Тут зауважу: я не задихалась. Якби задихалась, то іншого варіанту, окрім шпиталізації, просто не розглядалося б», – веде далі жінка.

    Аби насичувати кров киснем, друзі дістали Ірині кисневий апарат. «Вони купували собі – про запас, щоб було про всяк випадок, і дали мені. Такий апарат раніше коштував трохи більше 30 тис. грн, нині його можна придбати вже за 50 тис. Тут зауважу: через особливості логістики раніше, ніж за три тижні після замовлення, його отримати неможливо. Тому закликаю людей, у яких є можливість, подбати про його придбання заздалегідь, хоч нехай, звісно, краще не знадобиться», – зазначає Ірина.

    При цьому чиновники МОЗ запевняють, що медичної апаратури достатньо. Виявляється, є нюанси. «У наших лікарнях достатньо апаратів ШВЛ (штучної вентиляції легень, - «Главком»). Але ШВЛ – це реанімаційний апарат. До нього підключають, коли іншого шляху врятувати немає. Він пошкоджує внутрішні органи, і процент тих, хто виживає на ньому, невисокий. Тому апарати ШВЛ – це не усе, що потрібно, значно вища потреба у звичайних кисневих апаратах, їх-то у наших лікарнях дефіцит», – пояснює Ірина, якій довелося вивчати питання самотужки.

    «Знову-таки, мені розповідала моя лікар, що для того, аби працювати із ШВЛ, потрібно вчитися три роки. Як для роботи із апаратом УЗД. Наші ж лікарі не завжди мають такий досвід», – додала вона.

    На ліки киянка витратила близько 10 тис. грн, але це – найменший з пунктів витрат. «На те, щоб кожні три дні до мене приходила медсестра із приватної лабораторії і брала кров на аналізи, аби моя лікарка могла контролювати мій стан, пішло ще 20 тис. І це врахуйте: за (кисневий концентратор) апарат я не платила», – підраховує вона.

    «Зараз мені значно краще, але запалення легень на КТ ще є, я під контролем у пневмонолога. Досі швидко стомлююсь. Відновлення ж легень  займе ще пів року, ба більше, у легенях після хвороби залишаються фібрози (ділянки, де легенева тканина втратила еластичність, - «Главком»), і мені сказали, що це вже на все життя», - резюмувала Ірина.

    Дитина і Covid-19

    Мешканка Києва Оксана Смола також зіштовхнулась із величезними складнощами. Як працює наше медицина вона зрозуміла під час лікування чотирьохрічної дитини, яка підхопила коронавірусну інфекцію, за підозрами родини, від дідуся. «Два тижні тому у сина піднялася температура. Збилася легко. Наступного дня він почав скаржитися на болі в животі. Температура трималася постійно десь 37,3-37,7. Збивати доводилося раз на добу «Панадолом». Думали, може, після моря», – розказує жінка.

    Згодом з’ясувалося, що у дідуся дитини, свекра пані Оксани, тест на коронавірус показав позитивний результат. Відтак, тест зробили і дитині. «Робили в п’ятницю після обіду, результат отримали аж в понеділок після 19:00. Результат був позитивний», – відтворює хронологію Оксана.

    За словами киянки, сімейна лікарка, ще до того, як став відомий результат тесту, відмовилася приходили та робити огляд – натомість запропонувала лікуватися у «телефонному режимі». Педіатр сказала, що якщо прийде оглянути дитину, то має піти на самоізоляцію на два тижні – оскільки свекр киянки є «ковід-позитивним», а дитина і мати перебували з ним у контакті.

    Киянка почала шукала вихід: «Я вже й пропонувала вивести малого на вулицю і щоб вона (педіатр) його подивилася на лавочці. Відповідь: ні».

    Інший варіант показати дитину лікарю – відвести до поліклініки – теж відпав. «Коли на п’ятий день дитині стало гірше – температуру збивали кожні чотири години, червоне горло, шия розпухла, ніби наклали лангету, дикі болі в животі, то подзвонила в нашу дитячу поліклініку. Сказали, що черговий лікар не може оглянути дитину з коронавірусом і нам іти до них не можна. Мовляв, вирішуйте все зі своїм педіатром», – зазначила Оксана Смола. Коло замкнулося…

    Перелякана мати була готова викласти чималі гроші за допомогу: звернулась у приватну клініку Viva, але і там їй відмовили у лікарі, натомість запропонували викликати бригаду швидкої – за 1900 грн. «Щоб дитину послухали та оглянули, довелося дзвонити 103 і викликати ковідну бригаду… Поки стан був більш-менш стабільний, в лікарню не забрали», – зазначила Оксана.

    Однак на наступний день дитину-таки було госпіталізовано. «Було вже важко ковтати, наліт на язиці, білі прищики, діарея... Педіатр пропонує здати кров. Результат був дуже поганий і малого забрали в інфекційну лікарню на Дегтярівській. Ще тиждень крапельниць, антибіотиків. Там лікарі сказали так: от і наслідки лікування по телефону...», – згадує Оксана. 

    «Малий захворів 9 вересня, а в стаціонар поклали 16-го. Пролежав він там шість днів. Щодня по три крапельниці, двічі антибіотик», – розповіла Оксана у коментарі «Главкому».

    Після цієї історії Оксані не дає спокою питання: а як би воно мало бути? «Що робити родині, коли вона на самоізоляції, а вдома хвора дитина, яка потребує допомоги? Лише швидка? Чи все таки залучати педіатра, з яким підписана декларація?», – допитується вона.

     «Педіатр міг би вчинити по-людськи і послухати та подивитися дитину. У нашій дитячій поліклініці є педіатри, які одягають одноразові халати, захисні щити і йдуть до діток», - розказала Оксана у розмові з «Главкомом».

     Водночас, якщо покроково розібрати цей випадок, з’ясується, що як таких порушень ані з боку дитячого лікаря, ані з боку поліклініки не було. Принаймні, саме так виписані протоколи надання первинної допомоги.

    Почнемо з того, що педіатр (як і сімейний лікар) не зобов’язаний приходити на виклик до пацієнта додому – власне, це правило діяло ще задовго до пандемії, з моменту початку реформи первинної ланки медицини. Так, лікар може прийти до пацієнта, якщо вважає на необхідне. Однак чітких критеріїв, коли йти на виклик потрібно, а коли не потрібно, немає. Це відбувається на розсуд фахівця, тобто, за його суб’єктивними оцінками. І стандарти надання меддопомоги при Covid-19, прописані МОЗ у березні та відкореговані у серпні, дають лікарю таке право.


    Фрагмент із Стандартів надання меддопомоги при Covid-19. Джерело: сайт МОЗ
    Фрагмент із Стандартів надання меддопомоги при Covid-19. Джерело: сайт МОЗ

    Чому дитину не госпіталізували тоді, коли мати викликала швидку перший раз, а лише на наступний день, коли стан погіршився? У міністерства є і на це відповідь.


    Фрагмент із Стандартів надання меддопомоги при Covid-19. Джерело: сайт МОЗ
    Фрагмент із Стандартів надання меддопомоги при Covid-19. Джерело: сайт МОЗ

    Показаннями для госпіталізації є, зокрема, стан середньої тяжкості і тяжкий - ознаки пневмонії та/або дихальної недостатності (збільшення частоти дихальних рухів вище фізіологічної норми) тощо. Очевидно, у цьому випадку лікарі вирішили, що стан дитини не настільки тяжкий, щоб забирати до лікарні – і теж нічого не порушили.

    Виходить, що у ситуації Оксани, яка була обтяжена необхідністю самоізоляції через контакт із інфікованим свекром, інакше відбуватися усе просто не могло. Логіка чиновників від медицини така: якщо ходити додому до кожного хворого, а тим паче – у період спалаху коронавірусної хвороби, то лікарів на всіх не вистачить, бо є істотний ризик для здоров’я і життя самих медиків. Рятуйтесь,  як можете…

    Наталія Сокирчук, «Главком»


    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ

    Про використання cookies: Продовжуючи переглядати glavcom.ua ви підтверджуєте, що ознайомилися з Правилами користування сайтом і погоджуєтеся на використання файлів cookies Згоден   Про файли cookies