Натисніть «Подобається», щоб читати
    Glavcom.ua в Facebook

    Я вже читаю Glavcom в Facebook

    «Валентин не приховує, що хоче стати президентом». Кандидат Наливайченко та його команда

    вибори-2019
    • Павло Вуєць Юлія Тунік
    • Розсилка
    «Валентин не приховує, що хоче стати президентом». Кандидат Наливайченко та його команда

    Цікавими є не суми, що їх жертвують партії екс-глави СБУ, а особи, які вирішили стати його спонсорами

    Екс-голова СБУ Валентин Наливайченко є громадянином Російської Федерації та кадровим російським розвідником, якого було інфільтровано в українську владу у середині 90-х. Таке сенсаційне викриття пролунало нещодавно у програмі «Закрита зона» на провладному телеканалі «Прямий». Причому ведучим «Закритої зони» є депутат від Блоку Порошенка Володимир Ар’єв. Наливайченку пригадали, що у 90-ті роки він навчався на факультеті зовнішньої розвідки в Інституті КДБ імені Андропова у Москві, де його ім’я значилось у списку відомих випускників поруч із прізвищами кремлівських небожителів, включаючи самого Путіна. Згодом, як стверджують автори програми, за непереконливою «легендою» Наливайченко не склав іспит з орієнтування по місцевості, вилетів з розвідницької школи і потрапив до українського МЗС, де дослужився до заступника міністра. Все це, як стверджує Ар’єв, не просто так, натякаючи на «російський слід» у кар’єрі Наливайченка. Хто не встиг та у кого є бажання може ознайомитися з цим зразком компромату, який грішить допущеннями та маніпуляціями, тут. Назва фільму дуже недвозначна: «Наливайченко здав Крим та зривав отримання Україною Javelin».

    Навіть недоброзичливці Наливайченка визнають, що така «чорнуха» на його адресу на пропрезидентському каналі – це перебір. Але незрозуміла причина, чому на Банковій раптом вирішили так відверто «мокнути» персонажа, якого соціологи навіть не враховують у президентських замірах. Швидше, вдалося досягти зворотного ефекту – влада додала такою увагою Наливайченку ваги. Тепер він видає з себе жертву брудних технологій: мовляв, якщо не гребують такими методами боротьби з ним – сто відсотків бояться.

    «Ми не відкидаємо судової перспективи, – заявила «Главкому» прес-секретар політика Карина Самохвалова. – Більше того, консультуємося із зарубіжними партнерами, які вже поінформовані про те, що віце-президент ПАРЄ (мається на увазі нардеп Ар’єв – «Главком») займається наклепницькою діяльністю, ставши інструментом брудної боротьби проти української опозиції».

    Сам Наливайченко вважає однією з причин спрямованої проти нього кампанії те, що у 2015-му відмовив Порошенку і «його офшорникам» та пішов з влади, а також наполіг на федеральному розслідуванні у Міністерстві юстиції США проти найближчого оточення українського президента. Відносини Наливайченка з американцями взагалі окрема тема. Так, журналіст Дмитро Гордон заявляв, що американська влада розглядає три кандидатури майбутнього наступника Петра Порошенка – Святослава Вакарчука, Віталія Кличка та власне Наливайченка. Може, це дуже напружило Петра Олексійовича?

    Звісно, Наливайченко би дуже хотів, аби у Вашингтоні мали плани на нього, але поки чи то «американський ставленик», чи то «російський шпигун» зі своїм рухом «Справедливість» виглядає занадто блідо. Що наразі представляє собою політсила екс-голови СБУ та з ким вона може об’єднати зусилля, з’ясовував «Главком».

    До кого податись

    У 2016 році Антикорупційний рух Наливайченка гучно об’єднувався з «Батьківщиною» Юлії Тимошенко, а вже в 2017-му Наливайченко знайшов нового партнера – Михайла Саакашвілі та його Рух нових сил. Разом з Тимошенко лідер «Справедливості» та його соратники їздили зустрічати Міхо під час гучного прориву кордону. Але тепер Саакашвілі знову нема в країні, і Наливайченко озирається по сторонах у пошуках локомотиву для своєї подальшої політичної кар’єри.

    «Ми продовжуємо координувати з ним зусилля, – переконують співрозмовники з оточення Тимошенко. – Але свою тактику та власне публічне позиціонування він вибудовує сам, не ставлячи нас до відома. Він ніколи не був членом нашої команди, але ми з ним, так би мовити, на одній хвилі».


    2016 рік: Наливайченко зближається з командою Юлії Тимошенко. Та потім щось пішло не так…
    2016 рік: Наливайченко зближається з командою Юлії Тимошенко. Та потім щось пішло не так…

    Але далеко не всі в оточенні Наливайченка у захваті від такої співпраці з Тимошенко. Дехто з його соратників з часів «Удару» просто відійшов, коли почались загравання з «Батьківщиною». Не все так просто і у відносинах з командою Саакашвілі. «Наприклад, ми створили з Рухом нових сил штаби спільних дій у регіонах, – каже один із соратників Наливайченка. – Потім в рамках цього ми поїхали рятувати Саакашвілі на кордон… Але складається враження, що штаби були створені лише, аби рятувати кар’єру Михайла Ніколозовича, бо після того кожен почав жити своїм життям. Ми стояли на протестах за Саакашвілі, нас висмикували на суди, викликали на допити, але ніхто нам не допомагав».


    Лідер «Справедливості» разом з іншими опозиціонерами допомагав Михайлу Саакашвілі потрапити до України
    Лідер «Справедливості» разом з іншими опозиціонерами допомагав Михайлу Саакашвілі потрапити до України

    Давні важкі відносини у Наливайченка з іншим опозиційним політиком з відносно високим рейтингом – Анатолієм Гриценком. В 2009 році Гриценко закликав не затверджувати Наливайченка на посаді голови СБУ, а вже під час другого пришестя того у службу різко розкритикував за «викриття», що розстрілами на Майдані керував безпосередньо радник Путіна Владислав Сурков. Також Гриценко висловлювався у тому ключі, що Наливайченко разом з іншими керівниками держави не зробив достатньо для недопущення втрати Криму. Не дуже добрий бекграунд для об’єднання.

    Втім грюкати дверима перед носом потенційних союзників – це точно не варіант у ситуації Наливайченка, який попри всі старання ніяк не доросте до рівня самостійного політичного суб’єкта.

    З дипломатів у «спецслужбісти»

    У Наливайченка в українській політиці – імідж «людини у футлярі». Він, здавалося б, перебуває на виду, але в той же час знаходиться у тіні. Роки у спецслужбі та набуті там навички дають про себе знати.

    Більшу його частину він провів на дипломатичній службі. Розпочинав в 1994 році секретарем посольства України у Фінляндії, в 1998-му повернувся до Києва в МЗС, а в 2001–2003-х роках його було відряджено у Вашингтон Генеральним консулом посольства України у США. Прихильники теорії, що він не російський, а саме американський шпигун вважають, що саме тоді Наливайченка і «вербанули».

    Повернувшись до України, він деякий час пропрацював директором департаменту консульської служби МЗС та два роки – заступником міністра (до лютого 2006-го). Наливайченко зблизився з тодішнім президентом Віктором Ющенком, вірним штиком якого й став. Після недовгої роботи послом в Білорусі президент несподівано призначив дипломата першим заступником голови Служби безпеки. А за кілька місяців Ющенко звільнив тодішнього голову служби Ігоря Дріжчаного – і Наливайченко очолив відомство як виконувач обов’язків.

    Новий голова СБУ з самого початку почав доводити свою відданість патрону, граючи на його слабких місцях. Служба багато уваги приділяла розсекречуванню архівних документів, пов’язаних з Голодомором, та навіть порушила кримінальну справу за фактом скоєння геноциду в Україні в 1932–33-х роках. Але не єдиним копирсанням в історії відзначився Наливайченко – опоненти Ющенка звинувачували його у використанні можливостей спецслужб задля переслідування з політичних мотивів.

    У березні 2009-го Рада проголосувала за призначення Наливайченка повноцінним головою СБУ, а звільнено його було лише через рік, після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича. Відставник Ющенко залучив Наливайченка до партійного будівництва – його було обрано головою політради «Нашої України», він мав запустити процес оновлення партії.


    Віктор Ющенко доручив Валентину Наливайченку оновити «Нашу Україну». Але вистачило того ненадовго…
    Віктор Ющенко доручив Валентину Наливайченку оновити «Нашу Україну». Але вистачило того ненадовго…

    Але згодом Наливайченко вирішив, що з екс-президентом йому не по дорозі, вийшов з партійних лав та приєднався до «Удару» Віталія Кличка, який в 2012 році виглядав дуже перспективним проектом. І не прогадав – за списками «Удару» Наливайченку вдалося вперше потрапити до парламенту.

    «З Віталієм я давно був знайомий, як і з членами його команди, – так пояснював Наливайченко свій політичний кульбіт в інтерв’ю «Главкому». – Пропозиція прозвучала після того, як я ще на початку 2012 року остаточно ухвалив для себе рішення, що за жодних умов не може бути розколу в опозиції за допомогою квазіполітичних проектів. Я тоді закликав своїх однодумців підтримати Віталія Кличка».


    Союз з Віталієм Кличком також завершився
    Союз з Віталієм Кличком також завершився

    Але співрозмовники з числа «ударівців»-старожилів впевнені, що Наливайченко з’явився у Кличка не просто так, а по «квоті Дмитра Фірташа», який свого часу мав тіньове відношення до цієї партії. Журналісти дослідили, що в орбітах Наливайченка та Фірташа крутяться одні й ті самі люди – наприклад, нинішній найближчий соратник екс-голови СБУ Маркіян Лубківський. Також слід згадати, що першим заступником Наливайченка в спецслужбі працював бізнес-партнер Фірташа Валерій Хорошковський. А депутат-викривач Сергій Лещенко вважає, що Наливайченко використовував свою посаду глави СБУ для зведення рахунків з комерційними конкурентами Фірташа. Зокрема, йдеться про бізнесмена-громадянина США, якому рішенням СБУ було заборонено в’їзд до України.


    Наливайченко на «Днях України у Великобританії», які влаштовував Дмитро Фірташ
    Наливайченко на «Днях України у Великобританії», які влаштовував Дмитро Фірташ

    До речі, про те, що олігарх досі не забув про Наливайченка, свідчать регулярні появи останнього на телеканалі «Інтер». Тож «мочилово» «російського шпигуна» з боку президентської команди може бути відголоском «гойдалок» між Порошенком та Фірташем.


    Прямий ефір каналу «Інтер» у вечірній прайм-тайм. Минулої п’ятниці Наливайченко знову був гостем інформаційної студії
    Прямий ефір каналу «Інтер» у вечірній прайм-тайм. Минулої п’ятниці Наливайченко знову був гостем інформаційної студії

    Після 2014 року, коли члени нової демократичної коаліції поділили між собою силові відомства, СБУ відійшло до «Удару», і тут вдруге настав зоряний час Наливайченка. Він очолив службу в дуже важкий період, коли йшло гаряче протистояння на сході та в Криму, причому продовжував це робити і після нових президентських та парламентських виборів. Але в червні 2015 року Порошенко руками парламенту замінив його на Василя Грицака. Сталося це на фоні конфлікту СБУ та Генпрокуратури навколо пожежі на складі з нафтопродуктами БРСМ під Києвом, що забрала декілька життів. Голова СБУ тоді звинуватив екс-заступника Генпрокурора Анатолія Даниленка в покриванні злочинних махінацій на складі. Генпрокуратура натомість заявляла, що справу проти Даниленка відкрито безпідставно. Результатом стало подання у Верховну Раду щодо звільнення Наливайченка. При цьому Порошенко нібито пропонував останньому очолити Службу зовнішньої розвідки, але той відмовився, занурившись у побудову власного політичного проекту. З «Ударом», який фактично розчинився в БПП, було покінчено, тож Наливайченку довелося починати все заново.

    Він створив свій Антикорупційний рух, а згодом і партію «Справедливість», розвісив купу малоінформативних бігбордів зі своїм світлим образом та гаслами «Разом проти олігархів», «Ми змінимо все» (тільки в столиці на них було витрачено понад чверть мільйона гривень). Паралельно політик розпочав перемовини, намагаючись знайти більш рейтингових партнерів, яким можна було б «продати» себе та свою кишенькову політсилу. Рух «Чесно» відслідкував, що «Справедливість» – спадкоємець партії «Народна ініціатива», зареєстрованої ще під час роботи Наливайченка в СБУ. Напередодні місцевих виборів «Народну ініціативу» було перейменовано в партію «Прогрес», куди увійшли колишні «ударівці», що не погодились з конформізмом Кличка. А вже у березні 2016 року «Прогрес» трансформувався у «Справедливість», яку очолив Наливайченко. Через те, що партію з такою ж назвою вже було зареєстровано Мінюстом, новий проект отримав розширену назву «Громадсько-політичний рух Валентина Наливайченка «Справедливість». Згодом цей рух об’єднався ще з однією партією, яку можна розгледіти в мікроскоп – «Патріотом» екс-заступника генпрокурора Миколи Голомші.

    «Я себе бачу у громадсько-політичному русі, – туманно ділиться своїми планами лідер «Справедливості». – І головна пропозиція – несприйняття корупції... Жорстке відокремлення влади і бізнесу. Я готовий з такими людьми брати відповідальність і брати участь і у президентських, і парламентських виборах».

    Тож, що саме зараз представляє з себе «Справедливість», кого ховає в своїх рядах і з чим збирається йти на вибори 2019 року.

    Воїни АТО, вчителі та… «бандити»?

    Насамперед «Главком» дослідив фінансовий звіт цієї політичної сили. Згідно з документом «Справедливість» у 2017 році мала на рахунках 1 млн грн, з яких лише 34 тис. гривень є членськими внесками партійців. Інші 966 тисяч гривень надійшли від різних фізичних осіб.

    Раніше повідомлялось, що ані Наливайченко, ані інші партійці антикорупційного руху не можуть достеменно повідомити, хто ж саме спонсорує партію.  «Я не зустрічаюсь зі спонсором і не випрошую гроші.  Так само, як і політична команда. Я вважаю, що це політична корупція. Для мене це принципово. Ніхто ніколи не давав мені особисто чи через когось гроші і не буде давати», - заявляв Наливайченко у коментарі проекту «Чесно».

    Виходить, що 966 тисяч гривень у 2017 році були надані «Справедливості» від щедрих спонсорів, які навіть не зустрічались з партійним лідером.

    Від своїх керівників політичний проект у минулому році отримав куди менше – близько 16 тисяч гривень. Найбільшою виявилась пожертва від голови Закарпатської обласної організації руху «Справедливість» Володимира Чубірка у розмірі 9 тис. грн. Керівник тернопільського осередку Петро Мандзій переказав 5 тис. При цьому керівник секретаріату Руслан Колєсніков, наприклад, пожертвував партії 140 грн, а Наливайченко серед спонсорів взагалі не згадується.

    Загалом, фінансовий звіт «Справедливості» демонструє неабияке різноманіття жертводавців – партію фінансують чиновники, воїни, вчителі. Дехто беззаперечно є партійцем «Справедливості», щодо інших – такої певності немає. На офіційному сайті «Справедливості» повний перелік членів партії відсутній.

    «Фінансування згідно з Законом та Статутом партії здійснюється за членські внески. Ми не замовляємо дорогої реклами, не залучаємо до співпраці політичних технологів та не орендуємо дорогих офісів. Це в основі якісно відрізняє Рух від олігархічних проектів», - переконують у прес-службі «Справедливості»

    Усього за минулий рік політичний проект отримав близько 400 пожертв, всі вони – незначні, але беруть своєю кількістю. Цікавими є не суми, що їх жертвують партії, а особи, які цим займаються. «Главком» звернув увагу на декількох персон з фінансового звіту, скажімо так, з неоднозначною репутацією.

    Наприклад, у переліку жертводавців присутній Андрій Дмитрович Юга. У деяких ЗМІ він неодноразового згадувався як член злочинного угрупування «Рибка». Чоловік нібито злочинним шляхом захопив владу в ГО «Київська міська спілка автомобілістів» з метою продажу майна членів організації та переоформлення на свої підставні фірми земельних ділянок, на яких були розташовані автостоянки членів спілки. Андрій Юга таким чином нібито в незаконний спосіб переоформив на свої підставні підприємства  близько 40 гектарів київської землі. Як повідомляв «Обозреватель», за участю Юги «наліво» пішли 20 автостоянок розміром від 0,5 до 2 гектарів землі.

    «Главком» поспілкувався з Андрієм Югою. За словами члена «Справедливості», інформація про те, що він має зв’язки з кримінальним світом та займається махінаціями з автостоянками, з’явилась під час участі партії «Удар» та Віталія Кличка на місцевих виборах 2008 року. Юга брав активну участь у виборчому штабі Кличка і стверджує, що тоді на нього і почали литися ріки бруду. «У той час я перебував на посаді начальника відділу в організації «Київська міська спілка автомобілістів». Від Радянського Союзу Україні залишилася всеукраїнська мережа автомобілістів, до складу якої входила ця спілка. У кожному місті були осередки організації, на балансі яких було майно. За часів мерства Черновецького мене почали вичавлювати зі спілки, вважали, що, захопивши організацію, зможуть «накрити» всю Україну. Майна тоді спілка мала на 300 мільйонів гривень за курсом п’ять гривень за долар», – розповідає історію компромату проти нього в мережі партієць.

    «Під час виборів 2008 року, коли Черновецький переміг Кличка, у нашої організації почали «віджимати» автостоянки. Мене просто «розривали» на кожній стоянці і звинувачували у тому, що я бандит. Сьогодні «Київська міська спілка автомобілістів» ледь виживає», – скаржиться Юга.

    У партії зазначили, що Юга ніколи не притягався до кримінальної відповідальності і щодо нього судом не винесено жодного обвинувального вироку.


    Андрій Юга згідно з партійною біографією активно брав участь у Майдані
    Андрій Юга згідно з партійною біографією активно брав участь у Майдані

    Також у минулорічному звіті «Справедливості» згадується керівник Київського обласного осередку «Справедливості» Костянтин Бєдовой. Його, так само, як і Андрія Югу, ЗМІ зараховують до кримінального угрупування «Рибка», яке діяло у столиці у 1990-х та на початку 2000-х років.

    «Я живу чесно. Наприкінці 90-х я був військовим журналістом, а потім начальником відділу у військовій газеті, радником начальника Головного управління розвідки Міноборони», – розповідає «Главкому» Бєдовой. – Коли я до свого друга молодості Віталія Кличка пішов у політику, одразу виявилось, що я людожер, дикун, педофіл і так далі… Ще кого лупили? Артура Палатного (соратник Кличка, народний депутат від БПП«Главком»), якого я виховав. В радянські часи, з 17 років він у мене працював за трудовою угодою охоронцем складу оргтехніки на підприємстві «Господарська асоціація», де я був начальником відділу захисту комерційної таємниці. Хлопці Януковича повигадували нам біографії, аби дискредитувати Кличка».



    Голова обласного осередку «Справедливості» Костянтин Бєдовой заперечує зв’язки з кримінальним світом

    Голова обласного осередку «Справедливості» Костянтин Бєдовой заперечує зв’язки з кримінальним світом

    Як повідомляють джерела «Главкому», певний зв’язок з кримінальним світом на початку 90-х Бєдовой все ж таки мав. Він разом з Віталієм Кличком тренувався в одному спортивному залі (проте у різні роки), куди час від часу приходили і кримінальні авторитети столиці, серед яких і Віктор Рибалко, який очолював угрупування «Рибка». З Рибалком та іншими «кримінальними елементами» Бєдовой знайомий був, проте, за інформацією джерел, до банди таки не входив.


    Читайте також


    До речі, саме Рибалко нібито намагався певний час просувати спортивну кар’єру Кличків за кордоном. У 2005 році кримінальний авторитет був розстріляний у Києві.

    Увагу у переліку жертводавців привертає також ім’я Ігоря Радченка. Особа, яка пожертвувала партії смішні 20 гривень, нещодавно була причиною політичного скандалу. Радченко неодноразово згадувався у ЗМІ як організатор злочинного угрупування.

    Влітку 2016 року за повідомленням ГПУ, Радченко та екс-начальник штабу батальйону «Айдар» Валентин Лихоліт підозрювалися в організації озброєної банди, яка нападала на людей, заволодівала чужим майном, застосовувала насильство. Їх підозрювали у незаконному викраденні більше ніж двох осіб із застосуванням зброї.

    За словами Радченка, сам Наливайченко запропонував йому стати головою луганського осередку «Справедливості». У партії ж стверджували, що призначення Радченка – ініціатива знизу. Ось як про Радченка говорив один з керівників партії Руслан Колєсніков: «До своїх лав ми беремо тих людей, які власною кров'ю довели своє ставлення до України». Цікаво, що через декілька годин на сторінці у Facebook глави партії Наливайченка з'явилася інформація про скасування рішення щодо обрання Радченка головою осередку після реакції людей. У «Справедливості» повідомили, що Радченко з минулого року не входить до їхніх лав та з листопада 2017 року не є керівником Луганської обласної організації руху.

    Нині луганського партійного осередку «Справедливості» взагалі офіційно не існує. Загалом, партія має 18 регіональних осередків, але юридично зареєстрований лише рівненський. 


    Рішення про припинення діяльності луганського осередку «Справедливості»
    Рішення про припинення діяльності луганського осередку «Справедливості»


    Ігор Радченко, поява якого у «Справедливості» спричинила скандал
    Ігор Радченко, поява якого у «Справедливості» спричинила скандал

     

    Реклама на півмільйона і нуль зарплатні

    Ще в липні минулого року ЗМІ писали щонайменше про 50 білбордів «Справедливості» лише у столиці України.  Зі звіту партії видно, що найбільше коштів партія витрачає саме на пропаганду, тоді як інші напрямки витрат просто не згадуються.

    З внесків у 1 мільйон гривень партія більше половини витратила на рекламу, в тому числі білборди, друк газети «Справи Справедливості», виготовлення агітаційної палатки, поліграфічні послуги, рекламу на телебаченні, прапори, трансляцію вітання до Нового року і тому подібне.


    Білборди з обличчям Наливайченка – одна з основних статей витрат партії

    Все інше – це витрати на статутну діяльність, оренду та комунальні послуги, інші рахунки. Про зарплатню працівникам та утримання регіональних осередків у фінансовому звіті не згадується. Офіційно у партії не працевлаштовано жодного працівника, а співробітники офісу працюють на партію «на волонтерських засадах». Волонтерить і керівництво – ні Наливайченко, ні заступник керівника партії Колєсніков офіційно не отримують жодної зарплатні. «У нас лише волонтери, які приходять і роблять певну роботу», – пояснює Костянтин Бєдовой.

    Суттєва частка партійних витрат – це оренда приміщень для київського та регіональних осередків політичної структури. У звіті вказується лише загальна сума витрачених коштів на оренду – 297 тис. грн. У 2016 ж році партія взагалі оминула увагою у фінансовому звіті дані про оренду приміщень.

    «Справедливість» орендує київський офіс на Саксаганського у ТОВ «ВВ Інвест». Якщо раніше у звітах фігурувала цифра у 22 квадратних метри площі, то наразі столичний осередок в цій же будівлі займає вже 722,8 квадратних метри.

    Крім того, офіційно «Справедливість» орендує ще чотири приміщення у Львові, Черкасах, Чернігові та Полтаві. Львівський осередок знаходиться у приміщенні Об’єднання профспілок Львівщини, керівником якої є Роман Дацько. Українські ЗМІ називали його профспілковим мільйонером, який торгує профспілковою нерухомістю за заниженими цінами і купує собі квартири.

    Команда Наливайченка, як він розраховує, допоможе здійснити його головну мрію.

    «Валентин хоче стати президентом і цього не приховує, – каже один з колишніх соратників Наливайченка по «Удару». – Але для цього потрібна зрозуміла ідеологія, треба спілкуватися з людьми. А він «зачинений» спецслужбіст, не може розкриватись. Навіть в команді він невловимий, живе зрозумілим тільки йому життям».

    Нинішній рівень популярності політика не вражає. Але у Наливайченка рапортують про те, що, за соцдослідженнями, в нього невисокий у порівнянні з іншими рівень недовіри (60%), і за наявності потенційного рейтингу в 2–3 %, приріст можливий аж до 15%. Окремо наводиться «рейтинг симпатій користувачів соцмереж», де серед «нових облич» Наливайченко обходить аграрного Віталія Скоцика та промислового Сергія Таруту, поступаючись лише співочому Святославу Вакарчуку.

    Поки Наливайченко насолоджується своїми віртуальними лідерськими позиціями і, судячи з усього, розраховує стати тим самим «новим Макроном», який раптово з’явиться з нікуди і переміг основних фаворитів. Проте таких претендентів в «макрони» зараз надто багато, і не видно, за рахунок чого респектабельний, але не надто харизматичний та зрозумілий виборцям колишній «есбеушник» зможе хоча б вийти до другого туру. Надія хіба що на всесильний «вашингтонський обком».

    Павло Вуєць, Юлія Тунік, «Главком»

    Коментарі ()
    1000 символів залишилось
    НАЙПОПУЛЯРНІШЕ