Генеральна домовленість: як нинішні посадовці допомагають колишнім у їхніх кримінальних справах

У лютому 2014 разом з екс-президентом Віктором Януковичем після Революції Гідності з країни втекло чимало українських топ-посадовців. Вони залишили по собі розкішні маєтки, автівки й величезні суми грошей. Нова влада обіцяла зробити все, щоб мінімізувати та відшкодувати збитки у десятки мільярдів доларів, завдані українському народу представниками колишнього режиму. Натомість жодне з кримінальних проваджень щодо  втікачів не завершилося обвинувальним вироком, а міністри Януковича збираються повертатись додому.

«Ми обов’язково повернемось в нашу країну! Обов’язково повернемось, можете записати, а я можу розписатись», – це свіжа обіцянка очільника уряду Януковича Миколи Азарова. Таких обіцянок багато і вони починають втілюватися. 

У процесі розслідування журналісти Слідства.Інфо отримали документальні підтвердження, що високопосадовці Генеральної прокуратури України зустрічаються з колишніми чиновниками, аби домовитись про результати їхніх кримінальних справ. Ці матеріали можуть пояснити, чому справи рухаються так повільно. Та що дозволяє нібито переслідуваним державою посадовцям почуватися впевнено і заявляти про повернення в Україну.

Перша ластівка

Першою кримінальною справою проти колишніх посадовців, яка розсипалася на очах, активісти називають справу екс-міністра екології Миколи Злочевського. Він же – власник однієї з найбільших приватних газовидобувних компаній в Україні.

У 2014 році Велика Британія арештувала на рахунках Злочевського 23,5 мільйони доларів, підозрюючи його у відмиванні грошей. Генпрокуратура України навздогін порушила кримінальну справу. Згодом британці зняли арешт з мільйонів екс-міністра. Тодішній заступник генпрокурора Віталій Касько пояснює: іноземці просто не побачили зацікавленості української сторони у просуванні справи.

А в Україні розслідування справи Злочевського тривало – його підозрювали у незаконному збагаченні та відмиванні коштів у особливо великих розмірах. Майно втікача – чотири будинки, дві земельні ділянки та автомобіль Роллз-Ройз – арештували.  Однак, у якийсь момент звинувачення у справі змінили на “ухилення від сплати податків” однією з компаній групи Злочевського “Бурісма”. Заступник генпрокурора Євген Єнін вважає такий хід вдалим. Каже, що сума, яка надійшла до бюджету, була рекордною: “Якщо не помиляюся, йшлося про 180 млн грн”. Але якби Україні таки вдалося спрацюватися з британцями, замість 180 мільйонів  до бюджету надійшло б понад 600 мільйонів гривень за сьогоднішнім курсом, а в державну власність – його дороговартісне майно.

Дар’я Каленюк з Центру протидії корупції вважає, що нинішня українська влада підіграє колишнім посадовцям: “Така поведінка Генеральної прокуратури по злиттю кримінальних проваджень не може бути безкоштовною!”.

Нещодавно, як повідомляють ЗМІ, Микола Злочевський повернувся в Україну. Він – перший міністр часів Януковича, до якого у офіційного слідства більше немає претензій. Та не єдиний.

Заборона арешту

У вересні 2017 року запрацювала спеціально створена для керування майном сумнівного походження структура – Національне агентство з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА).

“До цього всіх влаштовувала схема, яка працювала, коли активи, які арештовувались, не отримували ніякого подальшого розвитку… і легко повертались своєму власнику”, – розповідає юридична  радниця Transparency International Ukraine Катерина Риженко.

Керівник Нацагентства Антон Янчук розповідає, що АРМА покликана зберегти та примножити економічну вартість таких арештованих активів. Каже, що агентство не вибирає, яке арештоване майно брати у керування, – це вирішують слідчі і суд. За кілька місяців його роботи у бюджет надійшло понад 600 тисяч гривень.

Наразі найвідомішою справою агентства є керування активами, пов’язаними з екс-міністром доходів і зборів Олександром Клименком, який у лютому 2014 року втік до Росії – довелося навіть прориватися через кордон. Тоді ж проти нього відкрили кілька кримінальних проваджень. Розгляд справ ще триває, та вже минулої осені АРМА отримала у керування арештовані активи Клименка, серед яких – кілька поверхів у ТРЦ “Гулівер”, квартири у центрі Києві та величезну недобудову в передмісті. Крім того, агентство продало кілька арештованих автомобілів.

Сам Клименко у скайп-інтерв’ю Слідству.Інфо назвав дії АРМИ “бандитизмом” та “державним рейдерством”. На питання про майно екс-міністр відповідає вкрай неохоче, один із заміських будинків своїм не визнає, а своїм головним активом вважає себе. “Я взагалі ввжаю, що головним статком людини є вона сама. Тому я оцінюю себе досить високо і вважаю себе безцінним”, – пояснює свою позицію Клименко.

Його адвокати зробили 36 спроб завадити Нацагентству управляти майном екс-міністра, одна з яких була успішною. Суд заборонив агентству керувати арештованими активами. У Transparency International Ukraine кажуть, що це рішення не відповідає закону і може паралізувати роботу АРМА у цій справі. Зараз Нацагентво оскаржує це рішення суду.

Рятівний лист з ГПУ

Колишній міністр фінансів Юрій Колобов вже майже чотири роки живе в Іспанії. У 2014 році, за його словами, він контактував з новим керівництвом країни, а виїхав з України восени, коли “почали наростати радикальні настрої”. Невдовзі проти нього порушили кримінальну справу за виділення 220 мільйонів гривень на створення ліній телефонного спецзв’язку, які насправді мав побудувати приватний “Укртелеком”. Колобов пояснює, що його відомство зробило звичайну, процедурну роботу – після підписання документа президентом Януковичем виділило гроші. Однак Генеральна прокуратура інкримінувала Колобову розкрадання в особливо великих розмірах за змовою з Януковичем та Азаровим.

У березні 2015 року Юрія Колобова заарештували у Іспанії та хотіли передати українському правосуддю. Екс-міністр провів у іспанській в’язниці 8 місяців. Тоді ж Колобов  познайомився з Ігорем Фоміним, своїм нинішнім адвокатом. І справа почала просуватися швидше.

До цього, у 2012 році, Фомін представляв інтереси нинішнього генпрокурора Юрія Луценка, якого тоді засудили за перевищення службових повноважень. “Не так складно вести перемовини зі своїм колишнім підзахисним, хоч він і Генеральний прокурор”, – посміхається Фомін.

Згодом колишній міністр вийшов з іспанської в’язниці. Йому допоміг лист з української прокуратури з підписом заступника Генпрокурора. У цьому документі від 15 вересня 2015 року йшлося, що Юрій Колобов фігурує у справі як свідок, а не підозрюваний. Пізніше ГПУ заявила, буцімто ніколи не писала такого листа і це, мовляв, підробка. А ще через кілька місяців після цього Генпрокуратура почала розслідування цієї підробки. Втім у відповідь на нещодавній запит Слідства.Інфо проігнорувала питання про винних або хоча б якісь результати розслідування. Заступник Генерального прокурора Євген Єнін в інтерв’ю Слідству.Інфо нічого про результати розслідування підробного листа прокуратури також згадати не зміг, хоча згадав, що “подібний прикрий випадок дійсно мав місце”.

З адвокатом Фоміним у справі Колобова невдовзі змінили кваліфікацію, і екс-чиновника вже підозрювали просто у службовій недбалості, без жодних зловживань. А ще через кілька місяців справу взагалі закрили – за давністю злочину. Тепер колишній міністр  може спокійно повертатися в Україну.

Таємний візит

Едуард Ставицький, який до 2014 року був міністром енергетики, теж втік з країни після зміни влади. Швидко отримав паспорт громадянина Ізраїлю та нове ім’я – Натан Розенберг.

Правоохоронці підозрювали Ставицького, який у 2007 році очолював держкомпанію “Надра України”, у зловживаннях у процесі відчуження землі. Йдеться про десятки гектарів у Межигір’ї біля Києва, де з часом Віктор Янукович розбудував величезний маєток з озерами, гольф-полем та зоопарком.

За інформацією, отриманою журналістами, справа Ставицього була готова для передачі до суду ще півтора роки тому. Але до суду її передали лише цієї весни. Чому ж цього не сталося одразу? Можливо, тому що саме тоді прокурори пробували домовитися з екс-міністром. Для цього двоє заступників генерального прокурора України вирушили на таємну зустріч в Ізраїль.

Осінь 2016-го. До одного з готелів Тель-Авіва заходить Едуард Ставицький, підозрюваний у тяжкому злочині в Україні. Він йде у супроводі рабина Олександра Левіна, відомої людини у київській єврейській спільноті. Рабин проводить Ставицького углиб готелю, в один із номерів. Він повертається та вочевидь на когось чекає. Невдовзі у лобі готелю з’являються двоє людей. Вони вітаються з ребе. Це заступники Генерального прокурора України Анжела Стрижевська  та Євген Єнін.

Слідство.Інфо отримало відеозапис, на якому видно, ймовірно, неофіційну зустріч Едуарда Ставицького з двома заступниками Генпрокурора. Зустріч відбулася 13 листопада 2016 року і тривала близько години. Журналісти Слідства.Інфо отримали аудіозапис їхньої розмови.

Окрім прокурорів, рабина та самого Ставицього на зустрічі були присутні українські адвокати підозрюваного екс-міністра Інна Рафальська та Ігор Бойко. А також ізраїльський адвокати Євгеній, прізвище якого на аудіозаписі розчути не вдається.

Під час розмови Євген Єнін повідомив, що обох заступників уповноважив на розмову сам генеральний прокурор: “Это все-таки есть предложение что бы мы все-таки поговорили хоть какой то общий знаменатель. Потом набираем Юрия Виталиевича [Луценка – Ред.]…”

Заступниця Генпрокурора Анжела Стрижевська пояснювала, чим колишньому топ-посадовцю загрожує заочне засудження та чому краще не змінювати статтю у його справі, хоча  Ставицький на цьому наполягав.

Ставицький: Я понимаю, но то, что говорит Инна Владиславовна о переквалификации, другие варианты или вы стоите четко на позиции 191 часть 5

Єнін: Ваши предложения?

Рафальська: У нас вопрос…

Стрижевська: Кстати, другие переквалификации ничуть не лучше…

Ставицький: Не факт, вы же профессионал

Стрижевська: Как раз факт, потому что они там предусматривают спецконфискацию.

Вочевидь, Стрижевська не радить змінювати підозру, аби майно екс-міністра та майно його сім’ї не потрапило під спецконфіскацію, а отже не опинилося б у бюджеті України. Учасники збираються перейти до умов домовленості, але конкретикою цей діалог не закінчується. Натомість представники ГПУ запевняють: процесуальні питання не проблема, головне – досягти домовленості.

Стрижевська: Ну, давайте перейдем к условиям. На самом деле, если мы говорим о процедуре, то поверьте, процедура за нами и мы ее обеспечим.

Рафальська: Да, кто ищет, тот всегда найдет процедуру

Далі Ставицький довго розповідає, що він не отримував підозри і взагалі не вважає себе винним, а в якийсь момент учасники зустрічі починають обговорювати Луценка та український політикум. Аудіозапис обривається на цих навколополітичних бесідах. Отже, журналістам достеменно невідомо, чи було досягнуто домовленості між сторонами.

Ця зустріч у ізраїльському готелі могла бути спробою схилити Едуарда Ставицького до угоди зі слідством. Проте така угода укладається лише за офіційною процедурою і передбачає певні умови. Про це під час інтерв’ю Слідству.Інфо розповів сам Євген Єнін: «Зазвичай може бути обраний так званий нейтральний майданчик, в тому числі територія дипломатичних чи консульських представництв за кордоном».

Готельний номер навряд чи можна вважати місцем для офіційних перемовин. Окрім того, угода зі слідством, за словами Євгена Єніна, обов’язково передбачає викривальні свідчення підозрюваного. Про це під час зустрічі, як чутно з аудіозапису, не йшлося, як і про будь-які кроки назустріч слідству з боку Ставицького. Протягом години співрозмовники обговорювали лише, що Генеральна прокуратура може зробити для Ставицького. Але в обмін на що? Цієї інформації на записі немає.

Журналістка Слідства.Інфо 12 разів під час інтерв’ю запитала Євгена Єніна, чи зустрічався він з Едуардом Ставицьким у Ізраїлі. Він уникав прямої відповіді щодо офіційних зустрічей, але повідомив, що неформальних зустрічей з Едуардом Ставицьким не мав. Його колега, Анжела Стрижевська, у телефонній розмові з журналістом Слідства.Інфо відмовилася коментувати зустріч, поки триває слідство.

Ще один аудіозапис, яким володіє Слідство.Інфо, міг би прояснити справжні мотиви переговорів представників Генпрокуратури з Едуардом Ставицьким. Це – телефонна розмова між, імовірно, Ставицьким та невстановленою особою на ім’я Коля. Розмова відбулася у червні 2017 року, через сім місяців після зустрічі в ізраїльському готелі. На ній співрозмовники обговорюють посередництво Колі між Ставицьким та Анжелою (можна припустити, що йдеться про заступницю генпрокурора Анжелу Стрижевську), вірогідно, у кримінальній справі Ставицького.

Ставицький: Скажи мне пошагово, что я должен делать. То есть, кто пойдет? Ты пойдешь?

Коля: Я, да.

Ставицький: Ну, если ты, то это другой разговор… потому что, если посредники, то оно мне нахер не надо.

За словами Колі, перед його зустріччю з Анжелою підозрюваний екс-міністр має передати 200 – ймовірно, тисяч доларів. Це нібито вимога самої Анжели.

Коля: Мы думаем так: я приду, скажу смотри…  у меня с собой 200. Теперь вот у тебя есть номер телефона – держи трубку. Разговаривай с ним, определяйтесь, что вы делаете, а я исполняю.

Спитати Анжелу Стрижевську про ймовірність такої домовленості не вдалося – вона поклала слухавку під час розмови з журналістом Слідства.Інфо. Зв’язатися з Едуардом Ставицьким через його адвокатів для отримання коментарів також не вийшло.

У травні 2018 року справу Ставицького передали до суду –  йому інкримінують ту ж саму статтю, що й до таємної зустрічі в готелі у листопаді 2016 року. Тепер важливо стежити за просуванням справи Ставицького у судах, щоб зрозуміти, чи вдалося сторонам досягти домовленості – формальної або неформальної.