Гра Берліна на українській та російській газових трубах

Після довгої паузи німецька канцлерка Анґела Меркель (Angela Merkel) у п'ятницю, 18 травня, знову зустрічається з президентом Росії Володимиром Путіним. Більше того - вона сама їде до Росії. У Німеччині Путін був востаннє 2016 року, причому навіть не зі звичайним візитом, а для зустрічі в рамках «нормандської четвірки» з лідерами ФРН, Франції та України.

Поїздка Меркель до Сочі припадає на непростий час у геополітичному плані - вихід США із атомної угоди з Іраном, яку підписували, в тому числі, Німеччина та Росія, а також початок будівництва суперечливого газопроводу «Північний потік-2». Попри гучну критику проекту не лише з боку України та США, але й Єврокомісії й окремих держав ЄС, зокрема Польщі та країн Балтії, німецький уряд продовжує захищати плани з будівництва газогону. Буквально в вівторок, 15 травня, речник уряду в Берліні наголосив на цьому, втім, з приміткою: «Це в наших німецьких, у європейських інтересах, аби Україна й надалі відігравала роль як транзитна держава для газопостачання (в Євросоюз. - Ред.)».

Домовленість про транзитне майбутнє України

Якраз тема «Північного потоку-2», судячи з усього, стане головною під час переговорів Путіна та Меркель поряд із ситуацією в німецько-російських відносинах з огляду на нові санкції Вашингтона проти Москви. Це стало чітко зрозуміло, коли зі спонтанним візитом до Києва та Москви наприкінці минулого - початку цього тижня поїхав міністр економіки ФРН Петер Альтмаєр (Peter Altmaier). У своїх коментарях між зустрічами з державним керівництвом Росії та України він не приховував, що Німеччина взялася відігравати роль посередника між Києвом та Москвою у газовій суперечці. Адже після негативних для Росії рішень Стокгольмського арбітражу «Газпром» заявив про намір повністю відмовитися від української газотранспортної системи для постачань «блакитного палива» до Європи після запуску нового газопроводу.

Тепер же німецький міністр економіки заявляє, що «суттєвий» транзит газу через Україну можливий і в майбутньому і що він з «великим оптимізмом» дивиться на майбутню співпрацю з двома країнами, в тій мірі, в якій її не було в останні роки. Водночас він пообіцяв Києву підтримку Берліна в пошуку нового рішення. Тож чи варто очікувати, що Меркель і Путін в п'ятницю оголосять про досягнення довгоочікуваного компромісу?

Справа в обсягах газу

«Якщо Альтмаєр так каже, то ми дійсно можемо виходити з того, що якоїсь згоди було досягнуто», - припускає у розмові з DW аналітик Німецького товариства закордонної політики (DGAP) Штефан Майстер (Stefan Meister). Він нагадує, що натяки на наявні переговори між сторонами останнім часом лунали як з боку глави МЗС Німеччини Гайко Мааса (Heiko Maas), так і з боку самої Меркель. Крім того, готовність обговорювати тему постачань газу сигналізували і в Москві. За словами Майстера, очевидно, йдеться про узгодження з Москвою гарантій поставок певного обсягу газу територією України. І те, що відбувається на даному етапі, - це домовленість про те, якими саме будуть ці обсяги.

Речник уряду Зайберт відмовився назвати кореспонденту DW конкретний діапазон цифр. Утім, він закликав українську сторону створити «належні інфраструктурні рамкові умови», здатні забезпечити газовий транзит в довгостроковій перспективі. Мається на увазі модернізація і правовий статус української ГТС.

Штефан Майстер нагадує, що Альмаєр, окрім швидко спланованих і здійснених візитів до Москви і Києва, де він говорив, зокрема, з українським та російським прем'єрами Володимиром Гройсманом та Дмитром Медведєвим, на зворотному шляху поза всякими планами знову полетів до Києва, де зустрівся вже з президентом Петром Порошенком. Цей факт свідчить про те, що домовленість все ж була досягнута й німецький міністр хотів обговорити її з українським лідером.

Юридичні гарантії Москви

Тепер найцікавішим питанням залишається те, яким саме чином будуть закріплені гарантії «Газпрому» для України. «Уже у випадку попередніх угод між Україною та Росією ми бачили, як обидві сторони час від часу їх не виконували, але передусім не виконувала їх російська сторона», - нагадує Майстер. А тому, вважає експерт, якщо йдеться про серйозні домовленості, то вони мають бути закріплені в договорі, який, у разі необхідності, визнавався би, зокрема, й міжнародними судами. Але чи піде на це «Газпром» - велике питання. «Адже мета російського керівництва - зрештою, у середньо- чи довгостроковій перспективі зробити Україну непотрібною для транзиту (газу. - Ред.)», - переконаний Майстер. Про те, що виконання Москвою підписаних домовленостей у майбутньому може опинитися «під питанням», каже і знана німецька експертка з енергетичних питань, професорка Німецького інституту економічних досліджень (DIW) в Берліні Клаудіа Кемферт (Claudia Kemfert). «Зрештою, Росія може сама вирішувати, які транзитні маршрути (постачань газу в ЄС. - Ред.) обирати», - каже вона в коментарі DW.

Утім, проблему недовіри українців до «Газпрому», як пояснили кореспонденту DW представники обізнаних кіл у Берліні, можна було б обійти, якщо гарантами транзиту через Україну виступить консорціум європейських фірм під патронажем Єврокомісії. Для цього, однак, ці фірми повинні мати можливість брати участь в модернізації і експлуатації української ГТС на правах її співвласників в тій чи іншій формі. Україна в такому випадку зберегла б значну частину виручки за газовий транзит, а «Газпром» - можливість нормалізувати свої поки натягнуті відносини з Єврокомісією.

Наполегливе просування «Північного потоку-2» Берліном

Те, що німецька сторона, хоч і демонструє свою підтримку Києву та готовність сприяти досягненню компромісу з Москвою, тим не менш, і надалі продовжує наполягати на будівництві «Північного потоку-2», Штефан Майстер пов'язує виключно з внутрішньополітичними та суто економічними розрахунками Берліна. Новий газопровід, за його словами, зробить Німеччину «європейським хабом газорозподілу» та суттєво посилить її позиції як транзитної країни для «блакитного палива» в Євросоюзі. «Крім того, тут існує економічне і політичне рішення, що федеральний уряд підтримує «Північний потік-2», що він не йде на конфлікт із гравцями та тими представниками міністерств, які активно підтримують цей проект, або бізнесу», - каже експерт. При цьому в Берліні, за його словами, очевидно, беруть у розрахунок усі ризики, які пов'язані з реалізацією проекту, зокрема, й того, що стосується конфлікту з Єврокомісією.

Іще одним фактором, який схиляє Берлін до підтримки нового газогону, може бути бажання не погіршувати ще більше й без того проблемні економічні стосунки з Росією. Утім, на думку Штефана Майстера, цей фактор має дуже обмежену вагу, адже тренд розвитку російсько-німецьких відносин у всіх інших сферах негативний. А тому такі «переміни через зближення» досягнуті будуть навряд чи, навіть за умови згоди щодо «Північного потоку-2». «Через таку велику кількість протилежних позицій у стількох питаннях» з Росією покращення відносин між Москвою та Берліном, на думку експерта, видається ілюзією.

Натомість Клаудіа Кемферт нагадує, що і в німецькому уряді є «багато критичних голосів» щодо будівництва нового газопроводу. «Але те, що Німеччина попри це активно наполягає на будівництві, видається незрозумілим, - каже вона. - Газопровід із точки зору енергетичної економіки зайвий, наявних можливостей для транспортування газу достатньо, крім того, дедалі привабливішим стає скраплений газ, тож на десятиліття домовлятися про постійні ціни та поставки газу - проблематично». Більше того, «Північний потік-2», на думку Кемферт, суперечить цілям енергетичного союзу, який був створений в Європі для диверсифікації поставок енергоносіїв, а також поставлених лідерами світу кліматичних цілей, головним елементом виконання яких є поступова відмова держав від органічне палива, яким є, зокрема, і природний газ.