Кримьске питання. Журналістка Гульсум Халілова

Гульсум Халілова – кореспондентка і ведуча телеканалу АТР, твіттер-інфлюенсерка з півмільйонною турецькомовною аудиторією, оглядачка подій в Україні. 28 жовтня Глобальна рада журналістів присвоїла їй премію «Журналіст року». Гульсум якраз летіла отримувати цю премію, коли в стамбульському аеропорту її затримали турецькі силовики за запитом РФ. 17 годин журналістка провела в неволі.

Пропонуємо скорочену версію інтерв'ю з Гульсум Халіловою, перекладеного з кримськотатарської. 

Осман Пашаєв: Вітаю! Етер «Crimean question». Наш гість Гульсум Халілова, як кажуть турки, «феномен твіттера». Кримськотатарський та український кореспондент і переможниця номінації «Журналіст року» за версією Глобальної Ради журналістів (тур.: «Küresel Gazeteciler Konseyi»). І цю премію підтвердила, пробувши 17 годин у турецькій в'язниці. Для початку розкажи, за що тобі її надали?

Премію вручено за рішенням цієї організації (Глобальна Рада журналістів). Організацію створено за підписом Президента Туреччини Реджепа Ердогана у 2014 року, і відтоді до Туреччини щороку запрошують журналістів із 20-30 країн і серед них обирають «Журналіста року». Помітивши мою активність, конкурсна комісія ухвалила рішення номінувати мене. Мені зателефонували і сказали, що мені хочуть вручити премію. Цей захід відбувся в Аланії, і я полетіла до Туреччини з Хорватії, де я працювала на Кримській Платформі. У Стамбулі й стався цікавий для мене досвід. 

Ти могла очікувати на таке в Туреччині? 

Останнє, де я могла на таке очікувати, це в Туреччині. Тому що, ви знаєте, як довго ми працюємо з Туреччиною і як намагаємось пояснити українцям збалансовану турецьку політику. Ми намагаємося з усіх сил донести Туреччині українські новини, а Україні все, що пов'язано з Туреччиною. За цей час з'явилось багато знайомств. І що в Туреччині могло таке трапиться, в житті не могла б повірити. Але це сталося. 

Після початку Великої Війни з 24 лютого ти вже бувала в Туреччині?

Так, я з червня протягом 4 місяців жила в Стамбулі, і жодних проблем не було. 

Тому й цікаво. Поясню глядачам. Твій арешт стався з подачі Росії і це пов'язано з тим, що тебе внесли до списку терористів в Інтерполі. Але з одного боку, як я зрозумів зі слів Зареми Барієвої, вже півтора або два роки, як тебе прибрали з цього списку. І скільки разів ти вже була в Туреччині і пропрацювала з великою кількістю медіа там. Чому саме зараз виникла ця проблема?

Насправді у 2019 році Росія відкрила на мене цю незаконну кримінальну справу. Але до цього дня я ніколи не стикалася з цією проблемою. Кримськотатарський ресурсний центр навіть показав мені підтвердження про те, що я не списках в Інтерполі. І скільки разів я відвідувала Туреччину і нічого не траплялось. Але зараз мабуть Росії трохи активізувалася і відреагувала на мою активність. Адже, як ви знаєте, ми стали збирати велику аудиторію, і на мене підписана велика кількість людей, і прості люди, і державні діячі не тільки Туреччини, а й з країн усього тюркського світу. Ми висвітлювали і війну в Україні від самого її початку, і репресії в Криму. Очевидно, що це дуже злить Росію. 

Російські пропагандистські медіа продовжують проводити свою операцію з дискредитації в Туреччині та намагаються обдурити турецьких громадян. На мою думку, щойно ми почали активно працювати, російське Міністерство закордонних справ подало скаргу. Але мене це не лякає, і я думаю продовжувати працювати. Росія намагалася дати нам урок, але сама опинилися в смішній ситуації. 

Ти провела 17 годин в ізоляторі в Стамбулі? 

В аеропорту «Сабіха Гекчен». 

Чому так довго, і що відбувалося за ці 17 годин?

Щойно я вийшла з трапа літака, на мене вже чекали. Як зайшла в аеропорт, навіть не пройшовши ще паспортний контроль, підійшов один чоловік і взяв мій паспорт. Комусь сказав: «Це вона». Мені сказав: «Пройдемо, потрібно пройти перевірку». Я запитала: «Що будете перевіряти?». Він відповів: «Ходімо, пізніше пояснимо». 

Мене провели в маленьку кімнату, де не було ані вікон, ані чого, тільки 4 стіни. Один стіл, кілька стільців. Мене туди посадили і попросили мій телефон, потім взяли мій планшет, паспорт. У цій кімнаті я пробула одна щонайменше 4 години без будь-якого зв'язку. Іноді заходив поліцейський і на моє запитання: «Чому ви мене тут тримаєте?», відповідав: «З метою безпеки». Потім я запитала: «А чого ми чекаємо?» Мені відповіли: «Вас перевіряють і вирішуватимуть пропускати вас в країну чи ні». Після чого зайшов чоловік і заявив: «Вас відправляємо назад у Сараєво». Оскільки Сараєво було транзитним містом. Далі мені заявили, що в мене немає права навіть на один дзвінок, щоб вирішити цю проблему. 

Але потім один зі службовців все-таки дозволив скористатися телефоном. Я зателефонувала Мустафі Джемілєву і пояснила йому ситуацію. Потім цей же поліцейський сказав, що підписаний на мене у твіттері. Мене залишили з телефоном в гостьовій кімнаті і сказали, що найімовірніше я зможу потрапити до Туреччини. 

Після того, як підключилися українські та турецькі дипломати й політики, минув тривалий час і через 17 годин мене відпустили. 

Дивіться, я розумію їхню бюрократичну процедуру, але мене зачепило, що Туреччина піддалася на російську провокацію. Ніколи не чекала такого в Туреччині. 

Коли Йосипа Бродського вперше було затримано КДБ, Анна Ахматова сказала: «Подивіться, яку нашому рудому роблять біографію». Тому ми можемо сказати: «Дивіться, яку гарну біографію робить Росія нашій молодій Гульсум Халіловій». 

Я навіть відчуваю відповідальність. 

Головна причина кримінальної справи – Громадська блокада Криму 2015 року і ти там працювала, правильно?

Так

фото: ATR

Трохи поговоримо про професію. Зараз із продовженням війни і скороченням фінансування телеканалу АТР, із переходом на один великий телеканал (мається на увазі марафон) репортерство зникає чи продовжує існувати на цифрових платформах, на твій погляд? 

Спочатку ми маємо відповісти на запитання яка мета. Якщо ти себе відчуваєш журналістом, кореспондентом ти скрізь у будь-якій країні, на будь-якій платформі, у соціальних мережах у нашому технологічному світі ти можеш працювати. Навіть можеш створити свій канал, для цього тобі не потрібно спеціально де-небудь знаходитись. Якщо ти маєш на меті, перебуваючи сьогодні в Україні, висвітлювати і пояснювати людям події в Україні, то звісно ти маєш це робити. 

Наприклад, якщо хірургу приносять хворого, то він бере скальпель і біжить працювати. Так само і ми журналісти, в руках мікрофон і в потрібній ситуації працюємо. 

Якби була вся справа в грошах, на АТР ніхто б не залишився. І з АТР я продовжую працювати, сподіваюся всі фінансові проблеми скоро вирішаться. Але і при цьому працюємо кожен у своїх соціальних мережах. 

На війні один із фронтів – інформаційний. Тому ти йдеш проти пропаганди, але тоді в боротьбі проти пропаганди не може не бути контропаганди. Однак вони схожі між собою і справжні стандарти журналістики зникають. І разом з тим чи пропадає правда? 

Журналісти говорять про те, що потрібно бути неупередженими і що потрібно завжди показати проблему з двох сторін. Водночас журналісти це ті, які шукають і справедливість, і правду. Навіть якщо висвітлення правди буде на суб'єктивному рівні, на мою думку, в цьому немає нічого поганого. Наприклад, візьмемо російсько-українську війну, як ти в цьому можеш бути неупередженим? Як ти тут можеш зрозуміти і Путіна, і Зеленського? Тут немає відтінків між чорним і білим. Тут є або чорне, або біле. Є вбивця і є невинний. 

Є вислів, «на війні першою вмирає правда», але тільки журналісти, які розповідають правду, є межами цієї правди. У тих, хто займається пропагандою, кордонів немає. 

У публічну площину виходять і правда, і брехня. Важливо, врешті що переможе правда чи брехня. 

Наступне запитання – провокаційне. Я чув, тебе називали «кримськотатарська Скабєєва». Чи була така в тебе мета або в керівництва АТР?

Ні, такої мети взагалі не було. Думаю, що так говорять через невігластво – кримську татарку порівнювати з пропагандою терористичної держави, подібної до Геббельса, це неправильно. Сприймаю це як жарт. 

Чи є люди з нашої професії, хто є прикладом для тебе? Не тільки в кримськотатарській журналістиці, а й у світі загалом?

Я прийшла на АТР у 16 років і для мене прикладом були люди, з якими я працювала. Навіть пам'ятаю вас із Криму. Ви тоді працювали шеф-редактором, пам'ятаю, що завжди хотіла працювати з вами. Це правда. Ось, зізнаюся зараз вам.

Осман Пашаєв